Цього дня, 12 лютого 1871 р. у мальовничому галицькому селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславівщині народився видатний український письменник, правник та громадський діяч Лесь Мартович.
Батько Олекси – Семен Мартович був сільським писарем, шанованою в громаді людиною, мати – Олена Десятковська-Мартович – донька поміщика з буковинського села Шипінці. Лесь був у сім’ї третьою дитиною, старшими були сестри: Марія і Вікторія, наймолодшою дитиною була Людмила. Батько багато часу приділяв єдиному сину, навчав його грамоті, виховував у ньому здорові моральні принципи, і саме від батька молодий письменник успадкував головну рису характеру – гумор. Ця риса характеру згодом не раз допомагала Лесю Мартовичу в найскрутніших життєвих ситуаціях.
Навчався Лесь у місцевій початковій школі, а згодом у сусідньому селі – Топорівцях. У 1882 р. після успішного складання іспитів він стає учнем чоловічої гімназії в Коломиї. У Коломийській гімназії знайомиться зі своїми однодумцями і товаришами Василем Стефаником та Марком Черемшиною. Разом з ними він долучається до місцевого культурно-просвітницького гуртка. Будучи у гуртку він проводив культурно-освітню роботу серед селян, зокрема допомагав у створені читалень «Просвіти», брав участь у виданні газети «Збірка», робив доповіді про українську мову та історію. Більшість тодішніх селянських проблем він зобразив у численних своїх творчих оповіданнях «Не-читальник» (1889 р.). Мартович надсилає дописи до «Буковини» (1889), журналу «Народ» (1890), друкує оповідання «Лумера» (1891 р.).
У 1890 р. після конфлікту з учителем-поляком звільнений з гімназії в Коломиї , а вже на початку лютого 1891 р. Лесь стає учнем Дрогобицької гімназії ім. Франца-Йосифа. В Дрогобичі він познайомився з І. Франком і став одним із найактивніших членів створеної ним і М. Павликом радикальної партії. Олекса Мартович також був співавтором багатьох програмних документів цієї партії. В Дрогобичі Лесь під впливом І. Франка, зростав як письменник, журналіст і громадський діяч. Успішно закінчивши навчання в гімназії у 1892 р. Лесь Мартович стає студентом права Чернівецького, а згодом Львівського університетів. Вибір професії зробив не випадково, оскільки він добре бачив стан місцевого селянства і хотів хоча б якось допомагати людям.
У 1894 р. Лесь стає писарем в адвокатській канцелярії Шефера у Снятині, а в 1895 р. редагує газету «Хлібороб». Цього ж року Лесь добровольцем йде служити до австрійської армії. З кінця 1896 р. працює в Кутах, що на Косівщині, - в канцелярії товариша по партії доктора С. Даниловича, за рекомендацією якого Мартовича призначено на посаду редактора газети «Громадський голос» у Львові. Тут він знайомиться із багатьма молодими письменниками та вченими такими як: І. Макух, М. Яцків, В. Щурат, В. Будзиновський, В. Гнатюк, М. Шухевич, К. Бірецьким.
Під час виборів до Австрійського парламенту у 1898 р. Лесь Мартович відвідує Тернопільщину, де агітує голосувати за І. Франка. Після отриманих вражень від мандрів він друкує оповідання «Мужицька смерть». В 1900 р. – Мартович влаштовується на роботу в канцелярію доктора Л. Озаркевича в Городоку. В період своєї праці в Городку він видає ще дві надзвичайно цікаві збірки «Хитрий Панько» і «Стрибожий дарунок». Після закінчення університету у 1909 р Лесь ще більше зарекомендовує себе як письменник. У 1910 році після погіршення стану здоров'я, не маючи можливості виконувати свої професійні обов'язки, припинив адвокатську практику. Проте його праця в політичній сфері не пройшла даром, так у 1911 р. Леся Мартовича висувають кандидатом до віденського парламенту від 64-го округу, що охоплював підміський Львів, Винники, Щирець та Городок. Однак Мартович зняв свою кандидатуру, щоб не розпорошувати голосів українців. Цього ж року пише повість «Забобон», співпрацює із кількома львівськими виданнями, а у 1914 стає доктором права Львівського університету і мріє відкрити власну адвокатську канцелярію, проте вихнула війна і задумам не судилось збутися. Давні хвороби дали про себе знати, стан здоров’я з кожним днем погіршувався. Помер видатний український поет 11 січня 1916р. у селі Зубейки (тепер Жовківського району Львівської області) похований у сусідньому селі Монастирок.
За час своєї літературної творчості Лесь Мартович написав 27 оповідань. Його герої — селяни з найвіддаленіших сіл Галичини . У своїй творчості він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні проблеми села, змальовує односельчан глибоко люблячи їх. Виразна риса його художньої манери — поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру.
На честь Леся Мартовича у будинках, де жив видатний письменник (Зубейки, Городок) встановлено меморіальні таблиці. У рідному селі звідки походить письменник поставлений пам’ятник, а у м. Львові одна із вулиць носить його ім’я. З 2014 р. в Україні проводиться літературний конкурс його імені Леся Мартовича.
Джерело: Локальна Історія
