У квітні 1882 року на Волині народився теоретик української політичної думки В'ячеслав Липинський.
Липинський народився у сім'ї заможного польського шляхтича. Їхній рід походив з Мазовії, однак ще в XVII столітті вони осіли на Волині. Трималися польськості, водночас шануючи українську культуру.
Вацлав був найстаршою і улюбленою дитиною. Через хворобливість початкову освіту здобував вдома. Як потім згадував Липинський, у їхньому домі розмовляли польською і французькою, але першою його мовою була саме українська, бо його виховувала няня-українка. А мама, яка любила грати на фортепіано, часто виконувала українські козацькі марші.
Українську ідентичність Липинський обрав, коли вчився у Київській гімназії. З того часу він просив називати його не Вацлавом, а В’ячеславом і розмовляв виключно українською мовою.
У 1909-му, будучи студентом Ягеллонського університету у Кракові, Липинський видав скандальну брошуру “Шляхта на Україні”, у якій стверджував, що польська шляхта перебуває у боргу перед українським народом, оскільки експлуатувала його століттями. Тож має не лише підтримувати українців, а й боротися за відродження української нації.
Після цього чистокровного поляка Липинського називають зрадником, зайдою з Малоросії і навіть шпигуном. Брошуру вилучили із книгарень та бібліотек. Його ім'я для польського суспільства безнадійно зіпсоване.
Тим часом Липинський, не звертаючи уваги на критику, вступив до Просвіти, став активним членом української громади у Кракові і продовжував відстоювати у своїх працях українські інтереси, заклавши основи українського консерватизму у політичній думці.
Під час Першої світової воював у складі російської армії, однак через туберкульоз був відправлений у резерв. Мешкаючи по українських селах, Липинський за власні кошти скуповував “Кобзар” і роздавав селянам, влаштовував літературні вечори. А за обробіток землі платив селянам удвічі більше, ніж сусідські поміщики.
За гетьманства Скоропадського його призначили послом України в Австрії. Перебував на цій посаді і за Директорії, допоки уряд не наказав стратити полковника Болбочана, з чим Липинський був категорично не згідний.
Останні роки життя прожив на еміграції у самоті і з хворими легенями. Тоді ж написав найвідомішу працю “Листи до братів хліборобів”. Жив на гроші, які йому надсилали брати і митрополит Шептицький.
Помер у 1931-му, за заповітом йому пробили серце і поховали у селі Затуринці на Волині, де він народився. Під час Другої світової могилу було розгромлено.
Липинський - герой роману "Забуття" Тані Малярчук, який у 2016 було визнано Книгою року BBC.
Проект Локальна історія.
