У неділю, 25-го листопада, у віці 82-х років помер Віктор Ізраїлович Каневський. Про це інформують у прес-службі ФК Динамо-Київ.
Довідково:
Віктор Каневський народився та виріс у Києві. Його батько працював у постачанні в Академії архітектури, мати - домогосподарка. У Віктора також є старший і молодший брат (старший Леонід - тренер збірної СРСР з веслування на ОІ-80 в Москві і України на ОІ-96 в Атланті).
Віктор починав грати у дворовому футболі. Пізніше став займатися футболом в школі у Михайла Корсунського. У 16 років пішов працювати на завод «Арсенал», де робив гравіювання на фотоапаратах «Київ». Для задоволення грав за заводську команду «Машинобудівник». Потім півроку працював на заводі «Транссигнал» слюсарем.
Виступав за «Динамо» у 1953-1964 роках. Повністю розкрився при тренері В'ячеславі Соловйові, який зумів переконати динамівців, що виграти чемпіонат можуть не тільки московські команди. У 1960 Каневський став капітаном «Динамо».
У складі столичної команди став чемпіоном СРСР 1961 року, володарем Кубка СРСР 1964 року, забивши у фіналі кубку єдиний і переможний м'яч. Учасник чемпіонату світу з футболу 1962 року, що проходив у Чилі. Цікаво, що під час фінальної гри ЧС-62 він опинився на трибуні поруч з Пеле, що дозволило Віктору взяти автограф у бразильця. Пеле розписався на вхідному квитку Каневського.
Віктор Ізраїлович є майстром спорту СРСР та заслуженим тренером Узбекської РСР (1972). За «Динамо» зіграв 195 матчів, потім у 1965 році перейшов до одеського «Чорноморця». Провів в команді лише сезон, після якого прийняв рішення остаточно припинити виступи на високому рівні. Всього у чемпіонаті СРСР забив 86 м’ячів.
Каневський був надзвичайно технічним гравцем , мав поставлений удар з обох ніг, володів високою стартовою швидкістю і хорошим баченням поля.
Після завершення кар'єри працював тренером в українських клубах «Металлург» (Запоріжжя), «Металіст» (Харків), «Дніпрі», сімферопольській «Таврії», а також ташкентському «Пахтакорі» та інших клубах. Тренерська кар'єра почалася з того, що Каневському порекомендували поміняти по батькові Ізраїлевич. Він вибрав собі нове по батькові - Ілліч (колишнє повернув тільки коли емігрував).
Зазнавши утисків від тоталітарної радянської системи, 1988 року емігрував до США. Через тиждень після приїзду в Нью-Йорк влаштувався тренером з футболу в дитячу спортивну школу «Спартакус», відкриту російськими емігрантами. У «Спартакусі» пропрацював 8 місяців, після чого відкрив власну приватну школу для підлітків, де займаються діти з російськомовних родин. В Америці прожив до останніх днів.
