Однією з перспективних тем, над якою активно працюють авіаконструктори світу є створення компактних персональних літальних апаратів вертикального злету і посадки (сьогодні цьому зокрема сприяють тенденції соціального дистанціювання та проблеми функціонування більш традиційних наземних видів транспорту). Футуристичні «літаючі мотоцикли», як їх ще називають, мали б стати новим масовим транспортним засобом майбутнього, який ідеально підходить для маневрування в умовах мегаполісів, та коротких подорожей між населеними пунктами, в межах кількох сотень кілометрів.
Повнорозмірний макет одного із таких незвичних апаратів, з промовистою назвою «Flying bike», мали можливість бачити відвідувачі традиційної столичної виставки Авіасвіт-XXI кілька років тому. Проте це далеко не єдина вітчизняна розробка у даній темі.
Ініціативний проєкт - персонального літального апарату вертикального зльоту та посадки, ранцевого типу 1989 року (Виріб РЛ), Миколи Орлова мав стати своєрідним продовженням теми «виробу 181», з використанням аркового крила такої ж схеми. Загальна злітна маса апарату, з розрахунку на максимальну вагу пілота у 120 кілограмів, була близько 300 кілограмів.
За задумом автора, після зльоту з невеликого майданчика, за рахунок рульових поверхонь на хвостовому оперенні, апарат міг здійснювати розворот корпусу на 90 градусів по горизонту і за рахунок високих аеродинамічних якостей долати відстань до 500 кілометрів. Ця унікальна особливість вигідно вирізняла його серед іноземних проєктів схожого типу, у конструкції яких не було передбачено зміни вертикального положення корпусу під час польоту.
«На жаль, дану інноваційну ідею генеральний конструктор П.В.Балабуєв не підтримав, давши вказівку не розпорошуватись і зосередитись на основному проєкті (виріб 181), який уже знаходився на завершальній стадії. Проте, на загальних засадах, продувочні моделі цього нового, ще більш екзотичного літального апарату були зроблені і дослідження по них велися» - розповідає Микола Опанасович.
Завдяки значній фінансовій допомозі меценатів вдалось зробили радіокеровану модель з композиційних матеріалів в масштабі 1:3. На відміну від «виробу 181» передня частина канальної секції крила була повністю кільцевою. Ширина кільця була трохи більше ширини лопатей гвинтів. Основною метою такого конструкційного рішення був додатковий захист пілота у випадку аварійної ситуації, а також це дозволяло позбутись однієї з проблем даної схеми – різниці зон навантаження лопатей гвинта, який працює в напівкільцевому каналі. При цьому профіль кільця підбирався так, щоб його верхня частина теж працювала на збільшення підйомної сили. Модель для льотних випробувань оснащувалась електродвигунами без з’єднувальної трансмісії, оскільки їх легше налаштувати на синхронну роботу. Також була модель з більш потужними бензиновими двигунами, яка теж успішно пройшла льотні випробування. Всього, на прив’язному стенді, було виконано 58 короткотривалих польотів. Отримані результати показали, що схема працює нормально і має значні перспективи як в цивільній, так і військовій сферах використання. Програма випробувань була завершена у 2002 році.
Наступним кроком мала стати побудова натурного взірця, проте через брак коштів проєкт залишився нереалізованим. Спроби реалізувати проєкт у безпілотному варіанті також поки успіху не принесли, хоча інтерес до проєкту серед можливих замовників не згасає і можливо ця історія ще матиме більш оптимістичне продовження.
Олег Семців спеціально для Гал-інфо
