70 років тому у Києві (17 лютого 1947 р.) російські окупанти розстріляли повстанців загону ім. Чорноти, членів Комітету Визвольного фронту України Дмитра Корпаня, Володимира Короля, Володимира Коваленка й Олександра Маслюка
1946 року Дмитро Корпань, який “зі зброєю і без документів” утік із Колими в рідне село Ташлик Смілянського району Черкаської області, створив загін ім. Чорноти на пам’ять про холодноярського отамана Андрія Чорноту. Влітку 1946 р. у відділі, окрім Дмитра, були Володимир Король (його заступник, також із Ташлика), Анатолій і Валентин Рибалки, Володимир Коваленко, Олександр Маслюк, Леонід Рак та Іван Гончаренко. У повстанській присязі, яку написав Корпань, говорилося: “Той, хто вступає в організацію, яка бореться за звільнення України, зобов’язується віддати всі сили, вміння, знання, а якщо буде потрібно, то й життя за визволення України”.
Улітку 1946 р. повстанці здійснили низку диверсійно-терористичних актів проти комуністичного активу.
19 вересня 1946 р. в с. Ташлику органи МҐБ арештували повстанців. Документи кримінальної справи свідчать, що вони вирішили “шляхом терору, диверсії і антирадянської агітації вести боротьбу проти радянської влади і комуністичної партії, за ліквідацію колгоспів і створення на Україні “самостійної” буржуазної держави”. Найстаршому холодноярцю виповнилося на той час 24 роки, наймолодшому – 16. Пощастило уникнути арешту лише Анатолію Рибалці. Під час обшуків у чорнотівців виявлено вогнепальну зброю, бойові гранати, агітаційні матеріали, художні твори антирадянського змісту, написані Дмитром Корпанем та Анатолієм Рибалкою.
28 – 29 листопада 1946 р. Військовий трибунал військ МВС Київської області засудив Дмитра Дмитровича Корпаня, Володимира Даниловича Короля, Володимира Васильовича Коваленка й Олександра Степановича Маслюка до розстрілу, Івана Гавриловича Гончаренка – на 20 років позбавлення волі, Валентина Юхимовича Рибалка – на 15 р., а Леоніда Федоровича Рака – на 10 років.
17 лютого 1947 р. в Києві ворог безжально позбавив життя Дмитра Корпаня, Володимира Короля, Володимира Коваленка й Олександра Маслюка.
Роман Коваль (м. Київ)
