Напевне, жодне інше свято народного календаря українців не можна порівняти за своєю пишністю та веселощами до свята Маланки. Саме так називають день напередодні Старого Нового року, який відзначають 13 січня. Хоча назва свята походить від імені християнської святої Меланії, однак з церковною сферою воно не пов’язане
Про це йдеться у матеріалі Юрія Пуківського опублікованому на сайті Локальної історії.
Культ предків
У новорічну ніч, як і ввечері напередодні, можуть траплятися незвичайні події. За первісними віруваннями, у цей час межа між світом живих та потойбіччям стирається, і покійні предки поверта-ються, щоб провідати своїх родичів. Звідси присутність у новорічному карнавалі пережитків дохристиянської архаїки, зокрема релікти культу предків. “Маланка” — це передусім ритуальні обходи дворів зі співами та жартами, які проводять за визначеним сценарієм переважно гурти перебраних чоловіків. Головна мета — побажати щастя та здоров’я сім’ям і господарствам.
Нині традиція святкувати Маланку побутує уже в небагатьох селах Західної України. У різних етнографічних районах маланкування має свої локальні особливості. Найкраще зберігся цей звичай на теренах Буковини та Покуття, а також у південних районах Поділля. Під впливом контактів з українцями свято Маланки також поширилось серед румунів та молдован. В окремих місцевостях, як-от у Вашківцях чи Красноїльську, самобутні святкування Маланки перетворили на багатолюдні фестивалі, які щороку приваблюють тисячі туристів. Неповторними є маланкові обряди в Белелуї на Снятинщині та в Горошовій на Борщівщині. Усе багатоманіття маланкарських персонажів з їхніми різнобарвними костюмами та атрибутами можна побачити в одному місці — на щорічному параді Маланок у Чернівцях, який відбувається у січні.
Кози, чорти і “жиди”
Участь у дійстві беруть лише чоловіки, подекуди лише неодружені парубки. До свята Маланки вони готуються заздалегідь. Хлопці вчать колядки, шиють костюми й виготовляють маски. Персонажі карнавалу та їхня кількість залежить від конкретної місцевості. Майже всюди є Коза та Ведмідь, Чорт і Смерть, Дід і Баба, Циган і Жид. Раніше спеціальні майстри виготовляли маски з тіста і глини, а тепер їх нерідко замінюють купленими масками відомих персонажів поп-культури і навіть політичних діячів. Чи не найавтентичнішими серед дійових осіб є солом’яні ведмеді з квітчастими крилами й цигани з величезними булавами, або ж цілі ватаги воїнів.
За давньою традицією роль головної дійової особи, власне Маланки, виконує хлопець, переодягнений у жіночий народний костюм, який відразу впадає в око своєю яскравістю. Крім цього, Маланку обов’язково супроводжує її вірний супутник — Василь.
Маланкування на всю ніч
Під вікнами кожної хати перебиранці виконують ритуальну пісню про Маланку-Подністрянку, а вже всередині розігрують жартівливі сценки. Часто учасників Маланкової ходи супроводжує музика: від традиційних троїстих музик із бубном і цимбалами до духових оркестрів. Маланкарі безупинно вигукують різноманітні віншівки, бешкетують, перепиняють усіх, хто трапляється на їхньому шляху, та навіть влаштовують символічні крадіжки. У буковинських селах зазвичай буває декілька гуртів Маланок.
Наступного дня на свято Василя перебиранці найчастіше зустрічаються на перехресті доріг. Тоді відбуваються гучні гуляння з танцями, у яких беруть участь всі охочі. Обрядові змагання між маланкарями — ще один елемент свята, який зберіг-ся у деяких місцевостях Прикарпаття. Як правило, вони закінчуються спільними частуваннями переможців та переможених.
У радянський час традиція маланкування, як і інші “прояви релігійних пережитків”, була під постійною негласною забороною, а її учасників переслідували та затримували. Нині, попри відмирання архаїчних елементів, низку трансформацій та нововведень, Маланка продовжує мандрувати багатьма українськими селами та містами.
