Є зовсім непоказні, понівечені часом і людьми, пам’ятки, які важко минути без слова співчуття і жалю. Саме таким є костел святого Станіслава (Kosciol parafialny p. w. Sw. Stanislawa biskupa i meczennika), що заховався поміж деревами на околиці невеличкого села Березина, що на Жидачівщині.
Збудований у першій половині ХХ-го століття, є зразком доволі типових костелів, що будувалися польською владою в галицьких селах. Але цей храм має якийсь особливий чар і настрій. Принаймні мені так здалося ще теплого осіннього вечора, пронизаного м’яким світлом втомленого сонця. Я слухав як храм мовчить, наче важко хворий, який уже не сподівається на одужання, і співчував йому.
Ще доста міцний, але вже добряче понищений негодою, костел височіє край дороги, прикриваючи своє каліцтво гіллям дерев та кущів. Храм серйозно потерпів під час Другої світової війни. За совітів костел перетворили в крамницю. Врешті, люди назавжди покинули його стіни і він зяє пусткою, ставши прихистком для сов та горобців. Хіба ще нечасті подорожні з цікавістю зазирнуть у темне жерло храму, щоб набратись суму і більше ніколи сюди не повертатись...
Богдан Волошин, Локальна історія
