Храм святого Юра в Дрогобичі належить до тих пам’яток, які повинен побачити кожен українець. Це справжній культурний шок, для кожного, хто переступає поріг цієї вишуканої церкви. Століття тому галицькі майстри створили правдивий шедевр, красою якого захоплюватимуться прийдешні покоління.
Не раз бував у славному Дрогобичі, милувався дивовижним храмом святого Юра, але ніяк не вдавалось потрапити в середину. Чомусь він завше був зачинений, хоча це музей і мав би справно працювати. Як кажуть - не з моїм щастям. Аж лише недавно мені пощастило переступити поріг.
Не дарма я так довго чекав цієї зустрічі... Бачив ці розписи та ікони в мистецтвознавчих книжках, на різних сайтах, але вони не передають дивовижної атмосфери, що панує в храмі. Усі стіни та купол майстерно розписані малюнками на біблійну тематику. Їх можна годинами розглядати! Тьмаві лики святих, їх діяння, голі фіґури грішників, що простують в пащу змія, рослинні орнаменти, які нагадують вишивку... Очі розбігаються! Кожен малюнок, сюжет є довершеними і дуже точними в деталях. Це влучні замальовки на тему віри і гріхопадіння, небесного і грішного. Фрески були виконані під керівництвом Стефана-маляра поповича Медицького. Центральний зруб розписано в 1657-1659 роках, купол - в 1678 році, хори - в 1691 роках, дзвіницю розписали в 1711-му, а бабинець - в 1714 році. Вінчає картину яскравий і вишуканий іконостас.
Крізь круглі віконця в куполі на лики святих падало скісне кольорове світло і вони наче оживали, рухалися, дивились на мене живими очима. Тут хочеться говорити з Богом, тут легко його почути, майже фізично відчути його присутність. Диво предивне, як за століття воєн, пожеж, грабунків і плюндрувань ця неймовірна пам’ятка збереглась і досі тішить око.
Точну дату побудову храму не знає ніхто, але припускають, що церква постала наприкінці XV - на початку XVI століть. Звели її в карпатському селі Надієво. Сувору і високу дзвіницю збудували вже в 1670 році. У 1657 році церкву розібрали та привезли в Дрогобич і зібрали на новому місці. Через два роки був встановлений іконостас, що й досі дивує усіх досконалістю та гармонією. Не дивно, що пам’ятка занесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Я зачудовано стяв посеред храму і дивився на намальовані сонце і місяць на куполі, на пащу змія, що чомусь не лякала, але попереджала, на хвилясту бороду святого Антонія, світлі і спокійні лики Богородиці та Христа і набувався мудрістю та вірою майстрів, які створили усю цю красу. Їх давно немає на світі, ми не знаємо більшості їх імен, але творіння їх рук та світло душ досі відбивається на стінах церкви святого Юра в Дрогобичі. Я навіть не сумніваюсь, що їх душі оминули пащу страшного змія і десь втішаються вічним життям в едемських садах. А нам залишається милуватись дивовижною перлиною галицьких майстрів і пам’ятати - ars longa, vita brevis. Життя коротке, а мистецтво вічне.
Богдан Волошин, Локальна історія.
