Ірина Фаріон, яка, встановивши мажоритарний рекорд на Львівщині, перемогла на виборчому окрузі № 116 як кандидат від ВО «Свобода», в інтерв’ю Гал-інфо розповіла про реформу у вищій школі, про те, як вона працюватиме в парламенті і пояснила, чому «Свободу» не вдасться скомпрометувати.
Ви встановили мажоритарний рекорд, перемігши на окрузі з результатом майже 80 тис. голосів виборців. Знаємо також, що ви майже не проводили агітацію. В чому секрет Вашої перемоги?
Треба сповідувати принцип великого Данте: «Ідіть своєю дорогою і не зважайте, що про вас скажуть інші». Що менше будеш слухати оточення, то більше матимеш часудля роботи над собою. Життя – це рух по вертикалі. Найбільша відповідальність перед людьми, які віддали за мене свій голос, полягає у тому, аби не зупинятися у своєму зростанні. Якщо люди віддають за тебе свій голос, значить ти даєш їм якусь поживу, однак аби це тривало і надалі мусиш весь час у себе вкладати. Тому ми приречені на розвиток.
Я дуже вдячна людям, які мене підтримали, але суть не в мені, суть в тому, що знайдено спосіб артикуляції нашої ідеології. Цю ідеологію втілили в життя європейські країни ще на початку ХІХ століття. Так печально, що ми починаємо її втілювати в ІІІ тисячолітті і так печально, що є голоси, які називають націоналізм ідеологією минулого. Я їм відповідаю: тоді закони природи – це також минуле, тоді сьогодні будуть працювати тільки закони грошей. Але, як бачимо, вибори підтвердили – гроші збанкрутували, зокрема на Львівщині, Київщині і рано чи пізно збанкрутують на східній та південній Україні.
Чому? Тому, що людина за своєю природою прагне до правди, прагне до того, аби її не зраджували, прагне, аби з нею не лукавили і її не принижували. Я про всі ці речі не просто говорила, але й намагалася втілити цю істину в життя ще від 2006 року не лише як депутат, науковець, а як людина. Мені не треба було особливо когось агітувати. Чесно кажучи, я у своєму окрузі провела лише 20 зустрічей. Тому, треба так жити, щоб далі все відбувалося автоматично.
Цього року мажоритарні округи «засівались» дуже рясно. Ви рахували у скільки вам обійшлась кампанія?
Так,понад 29 тисяч грн. Це гроші, які були витрачені на журнал, в якому було підбито підсумки мого проекту «Від книги до мети» і який маю намір продовжити. Це також кольорова газета «Свобода» на дорожчому папері, маленький і великий календарик – це те, що було персонально моєю агітаційною продукцією.
Крім того, наприкінці кампанії, у нас були розроблені запрошення для виборців на кольоровому папері із закликом прийти на вибори та проголосувати за №11, з поясненнями, чому треба голосувати саме за «Свободу». У мене не було жодного біл-борду, я практично не була присутня у ЗМІ, значить люди робили висновок не за діяльність під час виборчої кампанії, а за діяльність від 2006 року.
Люди, напевне, побачили у мені те, що вони носять у собі. Багато людей казало: «Ми хочемо, аби ви стали там нашим голосом». Чому таке бажання? Найстрашніше, коли нація у себе вдома почуває себе самотньою, забутою, покинутою. Значна частина українців такими себе і почувають, і їм здається, що або вони не правильно мислять, або їх не хочуть слухати. І тут з’явився рупор, який насправді кричить на цілий світ, що ми є, і ми такі і ніколи ні під кого пристосовуватись не будемо, і ми віримо у ті цінності, які у нас закладено попередніми поколіннями.
Проект «Від книги до мети». Чи стане часу на те, щоб продовжити його?
Насправді цей проект народився з великої печалі. У прямому значенні зі сліз, коли на презентації книги професора Ужгородського університету Павла Павловича Чучки було кілька людей. Тоді я собі подумала: чому такі видатні люди не пошановані, чому вони не мають зустрічей у переповнених залах? Я думала, що такі люди страшенно потрібні нашому суспільству. І нам вдалося це змінити. Тому я вже думаю, коли проведу наступну зустріч в рамках цього проекту. Чи вдасться мені зробити це в листопаді? Напевне, ні, але думаю, що на початку грудня – так.
Думаю, що це буде зустріч з якимось цікавим істориком. У нас народилася ціла плеяда нових молодих, самодостатніх, глибоких істориків, які не пропонують ліберальну модель вивчення української історії, а націєцентричну модель, де нація вийшла на кін історії і змагається за свою унікальність. Я, власне, хочу, щоб такі історики поспілкувалися з львів’янами.
Крім того, як можна Львів проміняти на щось інше?Це джерело живлення, немає вишуканішої і вибагливішої публіки, немає потужнішого сканера, ніж львівська публіка. Треба буде у якийсь карколомний спосіб знаходити час, можливості і не припиняти цього. Сподіваюсь, що мій штаб переключить свою діяльність на іншу фазу, і ми активно працюватимемо з інтелектуальними середовищами, бобез демонстрації розуму сильної держави побудувати неможливо. Нація повинна бути пасіонарна, вона повинна горіти і світитися.
Тобто Львів ви не покинете?
Ні, Львів я не покину. В одному з інтерв’ю, яке нині цитують, я сказала, що є непересадним деревом, тому що міцно і глибоко пускаю коріння. Я земний знак, і щільно вростаю у середовище. Я не люблю переїжджати. Я люблю змінюватись внутрішньо, але зовнішніх змін не люблю. А щоб змінюватись внутрішньо потрібен спокій, а Львів – це місто, яке працює на гармонію. Навіть якщо ти йдеш пішки, ти вже збагачуєшся тим, що дивишся на ту всю красу. Це ж музей просто неба і застигла музика Духу.
В одному із інтерв’ю Гал-інфо ви зазначали, що студенти для вас мають особливе значення в житті…
Так і є.
Як будете із викладацькою діяльністю у «Львівській Політехніці»?
Це жахливо… (сміється), політика розлучила мене зі студентами. Але парадокс полягає в тому, що саме студенти мене у цю політику і закинули. Бо мій вхід у велику політику почався з виставки «Мова – твого життя основа», тобто з відновлення політичного плаката у 1998 році. Я сподіваюсь, що залишу чверть ставки у «Львівській політехніці» і зможу принаймні консультувати студентів, або, можливо, читати якийсь курс. Побачу, як розгортатимуться події у Верховній Раді. Я в жодному випадку не можу обірвати свої стосунки з науковою діяльністю. Це неабияк мене живить, і я нарешті цього літа закінчила докторську дисертацію. Її тема дуже серйозна: «Суспільний статус мови у ХІV – ХVІІ ст.». Можливо, моя візія цієї проблеми когось дуже роздратує і спонукатиме на нові дослідження української мови в контексті історичної соціолінгвістики. Однак саме ця доба дає відповідь на запитання, чому ми сьогодні маємо такі проблеми з собою. Українець має проблему з собою: зі своїм мисленням, цінностями, метою… Як цю проблему вирішувати? Думаю, що ці вибори показали, українець повертається додому, до свого внутрішнього світу, до своєї внутрішньої сили. Без націоналістичного сегменту у Верховній Раді неможливо повернути державі обличчя української, тобто наша політична сила сповідує принцип побудови української національної держави. Це те, що зробили наші західні сусіди на початку ХІХ століття. Чи вдасться нам за такого формату і кількісного розкладу у парламенті це зробити – величезний знак запитання. Проте все починається з малого. Кількість завжди програє якості. Прорив і початок зроблено. Без цього годі навіть уявляти якісні зміни в державі.
Але нам вже вдалося інше – ми здобули найвищу трибуну держави, з якої зможемо маніфестувати свої цінності. Я думаю, що ми, даруйте, будемо «заражати» тими цінностями суспільство так, як ми це вже зробили, збільшивши свій результат, збільшивши кількість прихильників ідеології Бандери, який казав, що націоналізм – це ідеологія визволення української душі, і націоналізм – це жодною мірою не є тоталітарною ідеологією, як це сьогодні люблять повторювати окремі особи. Степан Бандера виступав за те, щоб у суспільстві межи собою змагалися різні ідеологічні цінності, але щоб усі ці цінності крутилися навколо вістря незалежної, української національної держави. Тому, коли націоналізм трактують як нацизм, фашизм, то розумієш, що таке роблять боягузи, несамовито налякані силою духу наших прихильників, або просто печерні дурні.
Вже сьогодні з’являються заяви експертів про те, що партія влади присутність «Свободи» у парламенті спробує використати, як спосіб залякування Південної та Східної України. Вас спробують провокувати на гострі заяви, на суперечки. На скільки це вірогідно і чи будете піддаватись на такі провокації?
Люди, які таке виговорюють, – слабкі і примітивні. Ну як це можна використати? Все одно, що сказати я використаю сонце, щоб за допомогою нього спалити землю. Сонце виконує своє призначення – воно знає, коли розпекти землю до 40, а коли втишитись до -25. Це і є відповідь усім тим, які думають, що хтось може у чомусь використати «Свободу». Ми занадто потужні, щоб стати інструментом у чиїхось руках. Ми емануємо самі, самі із себе заряджаємось і йдемо винятково своєю дорогою.
Ці люди, які про це говорять, явно ще недооцінили «Свободи». Це не феномен «Свободи», а феномен українських людей, які здіймають крила, коли скептики і вороги їх вже поховали…Були набагато критичніші моменти нашої історії. Діоген ще в 4 столітті до нашої ери казав, що страх – це ознака рабства. Це страх ними керує. Страх лікується різними методами: можна віск злити, можна таблетку якусь собі купити в аптеці, а можна врешті попрацювати над своїм духовним світом, аби навчитися мислити категоріями вільної людини, а не раба.
Думаю, що все буде не просто, але хто ствердив, що шлях до правди простий?
Мусимо все витримати. Вибори закінчились, але будуть наступні вибори і тоді в парламент ми маємо провести не 37 депутатів, а 137. Ми биті вовки. У політиці вже довго і надто високу ціну поставлено – ціну самооцінки, самопізнання і взаємин із його величністю – виборцем. Він наш натхненник і гробокопач. Не вдасться розхитати наш човен. Людські взаємини – це фортеця існування «Свободи».
Найкраща школа – це життя, а ВР – це найвища політична школа у її сконцентрованій полярності.
Напевне, ви вже думали про те, як складатиметься життя в Києві після того, як ви станете народним депутатом.
Ні. Я про те не думала, це для мене не є жодною самоціллю. Є люди, які трактують це, як крок до кар’єри, як спосіб реалізації.
Або як спосіб заробити…
Ну, а це просто смішно. Люди, які міряють світ категоріями корисливості, і нам, зокрема мені, приписують ці категорії. Вони не розуміють, що у людей можуть бути зовсім інші мотиви і моделі поведінки.
Мій прихід у політику стався не з бажання, а з протесту. Я прийшла у політику тому, що принизили мене, мою націю, мою мову. Я абсолютно зреалізована як людина, як науковець. Я не мала цього на меті. Хвиля понесла так, що назад вороття нема. Я не можу зіскочити з того вагону, хоч як би цього хотіла. Коли бачу 80 тисяч голосувальників – розумію, що я не самотня. Запитую себе: ти хочеш щоб ця ідеологія ширилася країною? Хочеш, щоб твоя країна стала національною державою? То хто це має робити? Отже, ти це повинна робити! Отже, треба переступати через якісь свої бажання–небажання. Це, напевне, віднайдення мудрості, коли у Верховній Раді ти маєш бездоганно виконувати роботу депутата, але, повертаючись до готелю, знаходити мудру книжку, абсолютно далеку від політики. Я сподіваюсь, що одне з другим буде врівноважувати мене і навчить мене ще однієї мудрості – абстрагування від зовнішнього світу. Ті, які вміють заглиблюватись у себе, видають на поверхню якісний продукт. Якщо Господь так визначив, то ти зумієш цією дорогою пройти.
А нема певного душевного трепету у зв’язку із кардинальними змінами?
Ні, трепету нема. Трепет був, коли я почула екзит-пол для «Свободи » – 12,5%. Затамувала подих, бо зрозуміла, що це наслідок нашої пекельної роботи. Бо ми реально пекельно працювали не під час виборчої кампанії, а від поразки до поразки, від поразки до мінімальної перемоги. Наші поразки нас дуже багато навчили. Я дуже хочу, щоб перемога нас не зламала. Ліна Костенко казала, що жодна перемога не вчить так, як вчить поразка. Оскільки ми вміли правильно реагувати на поразку, то, сподіваюся, перемогу використаємо не як свою, а як людей, що за нас віддали свій голос. Ми інструмент у їхніх руках.
Важливо у фракції знайти таку психологічну атмосферу, щоб ми були родиною. Я знаю всіх людей, які туди пройшли – це дуже цікаві і яскраві особистості. Ми направду відібрали туди гроно. Це поки що не політичні зірки, але це глибокі люди. Ми повинні бути оркестром, де будуть різні інструменти із відомим диригентом…
В якому парламентському комітеті ви працюватимете?
Звичайно, що у комітеті з питань освіти і науки. Дуже важливо ухвалити закон про вищу школу не від Діми Табачника. Зрештою, остаточно визначитись із тим, що вступні іспити в жодному випадку не повинні відбуватися у вишах. Вивести це за межі вищої школи, як це було зроблено за часів помаранчевої команди. Надважливо – це наповнення освіти вищої школи, де першорядну роль, незалежно від характеру вишу, має виконувати блок світоглядових дисциплін як захищена державна складова навчання, серед яких – філософія, культура, психологія, правознавство, етнографія і вивчення мов, української передусім.
Маємо гуманітаризувати наше суспільство. Я схиляю голову перед точними науками – це надважливо, але якщо ми не будемо формувати світогляду, то навчатимемо наших молодих людей на експорт. Якщо будемо виховувати і плекати українця, то він ніколи не покине цієї землі, і ця земля, врешті, відчує, що ми її любимо і дасть нам плоди – це найважливіше.
За час незалежної держави ми вже навчили своїх філософів, політологів, істориків, соціологів, філологів з націєцентричним мисленням. Ми маємо вже тих молодих людей, з якими можна працювати. Є всі передумови для того, щоб українець гуманітаризувався. Я йду у парламент для того, щоб у суцільно утилітарно-прагматичний світ вкропити барву ідеалізму. Не може бути тільки утилітарний підхід до світу. Нас закинуто у страшний зматеріалізований світ, який на цих виборах зазнав неабиякої поразки. Люди зрушили брилу матерії. Завдання наше не дати розчавити життя високої ідеї, закиданої камінням поживи і наживи. То чи не знак це ідеалістичного Неба?
Важко уявити, як Ірина Фаріон може сидіти в одній сесійній залі з комуністами, регіоналами, тими людьми, яких ви називаєте «українофобами».
Немає межі неможливого. Будь-яке неможливе рано чи пізно стає можливим. Важливо, як мені буде з собою, а не з ними. Неважлива їхня матеріальна присутність. Важливо зостатися собою і з ворога зробити друга…. Важливо впливати на світогляд громадян, що проголосували за українофобів, а не витрачати свою енергію на непотріб. Наш сталевий спокій і одержимий чин – запорука їхньої поразки. Вчитимусь бути спокійна і самодостатня, як гори Карпати.
Ви одна із не багатьох депутатів Львівської обласної ради, яка користується громадським транспортом. А як буде в Києві, адже ви вже будете народним депутатом України?
Ми будемо жити в готелі «Київ», а це зовсім близько до парламенту. Для мене дуже важливо дослідити, де є парламентська бібліотека, я сподіваюся,що це десь поряд, і я знаю, де бібліотека імені Вернадського. Зрештою, є метро і власні ноги…
Тобто ви покажете той приклад, що, попри статус, депутати Верховної Ради можуть і повинні користуватися громадським транспортом?
А що таке статус депутата? Це просто форма роботи. Я не вважаю, що це щось особливе. Особливість хіба полягає в тому, що ти маєш величезну відповідальність перед людьми і все… я більше думаю не про Київ, я більше думаю про облаштування громадської приймальні у Львові. Про зручну і плідну організацію цього процесу. А щодо самого депутатського мандата, то це аж ніяк не має піднімати над кимось, а покладає велику відповідальність перед виборцем і змушує працювати над собою.
Чи впевнені ви, що ваші погляди, ідеї, законопроекти будуть підтримані з боку партнерів з опозиції?
Я не впевнена, незважаючи на те, що у нас підписана угода. Ця угода налічує 9 пунктів. Серед них є для мене найтрепетніший з моєї ініціативи, він є четвертий, хоч я й хотіла, щоб він був перший – скасування закону Ківалова – Колесніченка. Звісно, ми будемо це ініціювати, бо для нас – це повітря. Чи підтримають нас у повному складі представники об’єднаної опозиції? Побачимо… Чи підтримає нас УДАР? Тут я навіть трьох крапок не хочу ставити. Тобто є ще така бригада, як самовисуванці, їх є понад 40… що це за темні конячки….
Своєрідність цієї ВР полягає в тому, що більшості немає ніхто. Угоди укладено. Голосування за голову ВРУ покаже розклад сил. Я б дуже хотіла, щоб ВО «Батьківщина» та ВО «Свобода» стали сполучними посудинами, бо ні ми без них, ні вони без нас нічого суттєвого вирішити не зможуть, але такими сполученими посудинами, у яких ми б набиралися один від одного тільки ліпшого, а не гіршого і не лише в контексті політичної діяльності, а в контексті якості людей. Це дуже важливо, щоб вибудовувалися добрі людські взаємини, тоді можна працювати над політичними проектами. Я хочу, щоб ми підсилили один одного і взяли один від одного тільки позитив, бо негативу вистачає довкола.
Повернемося до виборів. На Львівщині звільняється сім округів. На вашу думку «Свободі» вдасться ці округи заповнити?
Будемо боротися за це... На свій округ, на якому я у 2010 році перемогла на виборах до Львівської обласної ради, я запропонувала кандидатуру, яка мене замінить. Це кандидат економічних наук, доцент "Львівської політехніки" Йосип Ситник. Це людина, яка вже давно з нами ідейно, він активно брав участь у моїй виборчій кампанії, і я представляла його людям на зустрічах.
Важко сказати, наскільки якісно «нові люди» у Львівській обласній раді заступлять тих свободівців, які стали народними депутатами. Поки не можу сказати ствердно, бо не знаю, яких інших людей пропонуватимуть на вільних округах, але все потребує вдосконалення, і це нормальний процес, коли перша шеренга піде звідси, тут лишаються люди другої шеренги, але рано чи пізно і вони стануть першою шеренгою, адже немає нічого вічного.
Політика – це як гойдалка на дитячому майданчику. Будь-якої миту можна опинитися внизу, тому немає чого зависати на піку. Це діалектика життя, а втримається на вершині тільки той, хто втримає рівновагу духу. І ті люди, які прийдуть після нас, повинні це пам’ятати. Я думаю, що Йосип Ситник, як дуже фаховий економіст, багато додасть Львівській обласній раді.
Чи хтось прийде з гуманітаріїв на моє місце? Тут все складніше, і я вже також про це думала, кому я передоручу свої гуманітарні ініціативи тут у Львові. На рівні Львівської міської ради я вже бачу для себе цю постать, кому я частково передоручу певну роботу, мова йде про Богдана Галайка. На рівні обласної ради - буду аналізувати.
Щоб ви хотіли побажати своїм виборцям, тим хто повірив у вас і підтримав
Найперше дякую. Мене насторожує, що часом кажуть «не підведіть». Не треба мислити в категоріях негативу. Тим людям, які нас підтримали, я хочу побажати впевненості і поступу. Ми не відступимо зі свого шляху, адже це шлях внутрішнього вдосконалення кожного з нас і це шлях росту українця як представника нації. Треба розуміти, що коли ми відступаємо, то знищуємо самі себе. Хто з нас хоче самознищитися? Для чого треба було витрачати стільки сил і енергії, щоб пройти у парламент і відступитися від своїх принципів? Це ж абсурдно. Нехай кожен розуміє, що життя – це як драбина, сходинка за сходинкою. Неможливо з першої сходинки скочити відразу на двадцяту. Це не природно. Неможливо в листопаді, коли зимно надворі, сподіватися на липень. В суспільстві тепер зима. Ми намагатимемося той градус холоду зменшувати у міру наших політичних і людських можливостей.
Розмову вела Анна Новик.
Фото: прес-служби ВО "Свобода".
