Обговорили в проєкті #ВідвертаРозмова_з останні політичні течії та фейсбук баталії з політичним експертом Олексієм Роговиком.
Гасло "Армія! Мова! Віра!" зараз повільно перетекло до команди чинного президента. Це елемент політичної боротьби, чи дійсно відбулась якась зміна світогляду?
Ще до повномасштабного вторгнення команда президента встигла перейти на формулу «Суб'єктність. Інфраструктура. Армія». У своїх політичних діях Володимир Зеленський та його команда продовжували ідеологічно та репутаційно трансформуватись. Президент реагуючи на електоральні тенденції помітно йшов шляхом «націоналізації», крену у правий фланг, патріотизації, мілітаризації, займав все сильнішу і проактивну позицію у міжнародних відносинах. Так відбувався політичний контр-наступ президента.
Повномасштабне вторгнення російського агресора лише прискорило перехід, який і так би відбувся. При цьому, я б не сказав, що гасло «Армія! Мова! Віра!» стало домінуючим і що саме цим гаслом сьогодні щось обмежується. Політика щодо мовного та релігійного питання, як і щодо багатьох інших питань, тут стала запізнілою, але адекватною і співмірною реакцією на російську загрозу, на порядок денний війни рф. Такою і можливо ще жорсткішою мала б бути політика будь-якої відповідальної влади в умовах війни, враховуючи що кремль використовував і використовує російську мову і російську церкву як ідеологічні кулі проти української державності. Тому тут, як на мене, вчинення давно назрілих необхідних дій у певних сферах нацбезпеки, а не взяття гасел на штандарт. Проблемою для багатьох українських влад була відмова від певних антиросійських дій зі страху що «путін нападе», страху ескалації. Коли путін та росія дійсно напали повномасштабно, зникли усі ці стримуючі фактори.
Спробуймо розділити на складові. Стосовно "Армії", фактично Президент в цьому питанні повністю віддав ініціативу Резнікову (який більше відповідає за PR) і Залужному. Мене особисто насторожує, що деякі сили почали "сватати" Залужного в політику. Хто да для чого це робить?
Політичні припартійні радники завжди дуже просто дивляться на усіх людей, які стають популярними серед українців в силу тих чи інших обставин. Якщо виникають подібні фігури, то вони ставлять перед собою одне з декількох завдань: По-перше, вони пробують затягнути особу у свою політичну орбіту, або площину власного політичного позиціонування. По-друге, якщо така політична інтеграція неможлива, то таку особу намагаються зробити політично безбарвною, не дати її інтегрувати до себе політичним опонентам, намагаються створити міфи чи підсилити правду про неприналежність особи до команди опонентів, або, зрештою дискредитувати особу і її потенційний політичний капітал.
Політики часто заміряють політичні рейтинги таких осіб без їх відома і отримавши небезпечні для своїх позицій результати починають думати як вони це можуть використати, або як вони можуть мінімізувати негативний вплив на себе.
Тому «сватання» Валерія Залужного у політику є частиною побоювань політикуму щодо його можливих політичних перспектив, незалежно від того є в нього амбіції чи їх нема. Такі побоювання можуть бути спільними для різних таборів, адже політики найбільше бояться конкуренції.
"Мова". Зараз це питання отримало дуже активну підтримку. І хоч досі існують ті "кому не на часі", але ми реально бачимо зміну ситуації. Це політичне рішення чи вплив російської агресії?
Це неминуча реакція на велике російське вторгнення. На жаль, деяким людям, щоб почати розуміти ніби-то такі очевидні речі, потрібно було відчути на собі усі жахи російських нападів, обстрілів та інших злочинів. Та насправді дуже багато хто і досі цього не зрозумів і, ймовірно, перефарбувався чи затих тимчасово.
Віра. На твою думку останні події з УПЦ МП дійдуть до логічного завершення заборони російської церкви? Чи згоден буде Зеленський на існування в Україні двох церков - УГКЦ і ПЦУ (яку дуже активно лобіює команда Порошенка) ? Чи ймовірний формат створення "нової" неросійської церкви на залишках РПЦ?
Найжорсткіші рішення у цьому питанні були вчора і на сьогодні є вимогою національної безпеки. Усі чудово знають роль відповідної російської церковної структури у розпалюванні антиукраїнських настроїв та згодом прямому пособництві та колабораціонізмі з російським ворогом. Жодних перепон для довершення до логічного кінця цієї справи не може бути. Видається, що чинній владі цілком це по силі, але чи вистачить волі невідомо. З приводу вирішення інших церковних питань власне між українськими церквами, то напевне усі питання потрібно вирішувати у діалозі між ними і можливо владою.
Після 24 лютого в Україні настав період. який можна було назвати аполітичним. Був один ворог і спільна підтримка влади та опозиції. Десь з вересня все змінилось. Ми знову можемо спостерігати повернення політичних баталій особливо в розрізі Зеленський-Порошенко.
Це ілюзія повернення політичних баталій. Насправді більшість українців на сьогодні залишаються цілком байдужими до цих штучних баталій. Певні політичні кола і партії можуть вкладати великі кошти у активізацію ботоферм чи в інші політичні заходи, але в глобальному українському політичному контексті всі ці заходи залишаються малопомітними, малоефективними і в деяких випадках збитковими.
В умовах відсутності реального політичного життя в часі війни подібні політичні заходи більше мають ефекти на розігрів власних політичних прихильників, але вони не забезпечують розширення політичної аудиторії. Навіть телевізійні активності різних таборів обмежені явищем єдиного телемарафону.
До подібного “розігріву” можна віднести і питання хейту Пташки, за отримання нагороди від Володимира Зеленського?
Це проблема великої відстані між політичними фантазіями певних політичних таборів та дійсністю. Певні політичні групи зазвичай є носіями своєї власної вигаданої політичної реальності в якій вони на свій смак відводять тим чи іншим відомим людям певний політичний образ і роль. Коли ці групи зіштовхуються з тим, що реальність не співпадає з їх уявленнями, що реальність пішла далі, або в іншому напрямку від їх стереотипного бачення, то настає фаза агресивного заперечення, коли відповідні люди стають об’єктами для політичного хейту.
Такі хейтерські історії – це історії про відмову визнання змін, які відбулись в українському політичному житті під впливом подій війни з рф. Очевидно, що такі зміни стосуються і ключових державних дискусійних питань, і сприйняття політиків, і сприйняття влади та персонально президента Зеленського.
Ми ще не знаємо яким буде політичне життя після війни, які політики будуть на перших ролях, але очевидно, що так як було до війни вже не буде і політичні довоєнні рамки та стереотипи стали архаїчними та неактуальними.
Чи не думаєш ти, що після перемоги нас чекає значне укріплення позицій Зеленського, саме за рахунок "Європейської солідарності" ?
«Після перемоги» наразі питання занадто невизначеної перспективи. Якщо ми говоримо про місяці і якщо ми говоримо про роки – то це дві різні історії. Адже це не просто місяці і роки війни, але й місяці та роки без виборів, політичного традиційного життя.
Ніхто не візьметься зараз прогнозувати що буде «після», оскільки, надто багато залежить від того як саме, коли саме, з яким результатом і на яких умовах буде завершена ця війна. Саме формула її завершення визначить які політичні перспективи буде мати влада, а які може мати опозиція і хто буде опозицією. Після завершення війни влада може мати як необмежені політичні можливості, так і може бути піддана справедливій/несправедливій політичній обструкції у рамках історії з «пошуком винних». Ми маємо не лише тяжку війну, матимемо не лише тяжку дискусію з приводу формули завершення цієї війни, але й не менш складну дискусію що для України вважати перемогою.
Яка на твою думку роль "заборонених" партій у внутрішньополітичній боротьбі?
Зараз ці партії не мають жодної важливої ролі. Їх голоси не впливові у сучасному контексті у радах усіх рівнів. Але, можна припускати, що після війни ці партії пройдуть частковий політичний ребрендинг, зміну гасел під нові політичні обставини і на цьому полі гратимуть гравці з різних таборів. Але все це, знову ж таки, питання занадто обтічної і невизначеної у часі перспективи. Ми не можемо зараз ствердно відповісти якою буде політична та економічна доля олігархів після війни, але ж до війни вони були основою політичної системи.
Розмовляв Андрій Маринюк
