Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

Місце номер один в світі – це острів Пасхи, – мандрівний письменник Максим Кідрук

Популярний український мандрівник і письменник Максим Кідрук днями завершив писати свій новий психотрилер «Твердиня». Вже в серпні книга піде в друк, а у вересні – з’явиться на полицях книгарень. Відтак автор розпочне презентаційний тур містами України, одним з перших відвідає Львів.

Отож,в розмові з Максимом Кідруком «Гал-інфо» цікавилося про літературну переорієнтацію на трилери, найбільші враження про світові мандрівки, деякий політичний досвід та те, чи література взагалі може співіснувати з політичною кар'єрою.

Торік вийшов «Бот» – перший український технотриллер, втім до цього ти писав лише мандрівну прозу. Це свого роду творчий експеримент?

Це не експеримент, це логічне зростання. Це той жанр, який мені подобається найбільше. Я все життя хотів писати техно. Травелоги – це те, завдяки чому я заробив собі ім'я. Втім, від самого початку я знав, що дійду до трилерів й писатиму їх, вони і є справжньою літературою.

Головний герой «Бота» – український програміст Тимур, в долітературний період твого життя ти також займався програмуванням (зокрема, навчався в технічному університеті в Рівному, Королівському технологічному інституті в Стокгольмі). Чи є в Тимурові ще щось від Максима Кідрука?

Завжди наголошую на тому, що Тимур не є моїм прототипом: не треба шукати в ньому мене. В новому романі «Твердиня» буде українець Левко Бартош, цього персонажа я здер із себе: багато рис його характеру є такими ж як і у мене.

Однак Тимур з «Бота» – не є мною, спільними є лише ті аспекти, що стосуються його професійної діяльності. Втім, маю двох-трьох близьких друзів, які схожі зовні на нього, деякими словами та вчинками. В «Боті» головним є сюжет, а не персонажі, які навколо нього обертаються. Я просто показав українця зі звичайними амбіціями – купити квартиру, одружитися, заробити грошей. Він потрапляє в незвичайні умови, реально трешові умови, де просто намагається вижити.

Як читач взагалі сприйняв ось цей зовсім новий для сучасної української літератури жанр– технотриллер? Чи добре «Бот» розпродується в книгарнях?

Книги продаються дуже добре. Хоча я ризикував, тому що цей жанр, який надзвичайно популярний в світі, Україні був взагалі невідомим. Безперечно, я був свідомий того, що це ризик, адже наш читач звик до таких тем української літературияк село, козаки, УПА та постмодерн.

«Бот» – космополітичний роман, в якому лише один герой українець; він написаний українською, алеварто розуміти, що герої між собою розмовляють англійською; описує події, що розгортаються в Чилі,Україна ж присутня лише епізодично. Тому я розумів, що він може бути сприйнятий дуже прохолодно. Проте сприйняття книги читачами було просто шикарним.

Чи не маєш намір екранізувати «Бота»?

До мене надходило кілька пропозицій, зокрема, від film.ua. Велися розмови про те, щоби забрати права на екранізацію. Але цей фільм не може бути бюджетним, не тому що я хочу, щоби він був дорогим, просто Атакаму не зняти в Криму, не можна поставити замість літака B-2 Spirit картонний макет, а замість Ріно Хедхантера українського актора. Відповідно, все це вприрається в певні кошти.

Наразі готується російський переклад «Бота», відтак у вересні в мене буде дебют на Московському літературному ярмарку. Тоді ж має вийти польський переклад, окрім цього, ведуться переговори з Словаччиною та Німеччиною.

До чого я веду?«Бот» може бути екранізований, якщо зачіпиться за хорошого продюсера або в Росії, або далі десь на Заході, й зможе таким чином підтягнути нормальні гроші.

Я готовий продати права на екранізацію за долар за умови,що під час перегляду фільму волосся ставатиме дибки.

Розкажи про новий психотрилер «Твердиня»

«Твердиня» – новий трилер в цьому ж ключі, що й «Бот», але тут буде менше техно- і більше психоелементів: тобто менше технологій і більше таємниць та містики. Це історія про 5 студентів, які навчаються в Королівському технологічному інституті в Стокгольмі. Серед них українець, росіянин, американець, чех та японка. Вони закінчують навчання та вирішують разом вирушити в якусь мандрівку. Українець з росіянином зустрічають дивного шведського художника, який дає їм карту, що нібито веде до загубленого міста інків в Сельві на Сході Перу. Хлопці туди потрапляють і там починається серйозний треш.

В своїй творчості ти таки серйозно перемкнувся на трилери, чи може це означати, що ти зав’язав з мандрівними історіями?

Я не закидаю мандрівні історії, тому що на них підсіло багато людей. Втім, торік з вересня основними й справді стали саме трилери.

Ти писав про подорожі найекзотичнішими країнами, не думав створити якийсь путівник Україною для іноземців, щось типу «Українських хронік» ( у 2009 році вийшли його «Мексиканські хроніки»)?

В рамках промо-туру з «Ботом» фактично відвідав 30 міст в Україні, тобто я таки подорожую Україною. Але це переважно ділові поїздки: презентації, теле-, радіоефіри. Тобто я не бачу міста як такі.

Твоєю першою мандрівною мірєю була Мексика, що зараз?

Взимку збираюсь поїхати в Індію, втім мрію потрапити в Північну Корею поки вона ще комуністична. Маю шикарний задум одного роману про Антарктиду, тому дуже хотів би й туди, оскільки пишу тільки про те, що бачу.

Ти побував в 30 країнах світу, яка з них найбільше вразила і що найбільше розчарувало?

Я не поділяю світ на країни, поділяю його на місця. Місце номер один в світі – це острів Пасхи. Серед гарних країн Перу: там є і пустеля, і гори, і джунглі, і руїни інків. Також цікаво в Намібії.

Серед найбільших розчарувань Чічен Іца в Мексиці. Це нібито найвідоміші руїни майя, втім це місце абсолютно реконструйоване, перенасичене туристами та попсове.

Коли завершив психотрилер «Твердиня», ти написав на Фейсбуці таке: «Ночі стають такими дивовижно порожніми, коли тобі не треба «валити» по 2,5 тис. слів на добу». В такий спосіб ти розвіюєш міф, що побутує серед читачів, що, мовляв, письменник пише лише тоді, коли є натхнення. Як взагалі створюєш робочий настрій для писання?

Проза – це на 100% робота, робота і ще раз робота. Для задумки роману тобі достатньо півгодини чи півдня, тоді й справді потрібне натхнення. Але, щоби написати його, потрібно працювати. На «Твердиню» я витратив 1107 год.: тобто треба півгодини, щоби придумати роман і 1107 год., щоби написати, хоча протягом всього часу писання ти не можеш мати натхнення.

Як я ствоюю собі робочий настрій? Хороше питання, але на нього нема відповіді. Я прокидаюсь з думкою про те, ЩО я буду писати. Мені не треба створювати робочий настрій, бо я це люблю. Правда є певні нюанси моєї роботи: не повинно бути Інтернету, тому що він створює ілюзію роботи; бажано також, щоби ніхто не відволікав, щоби повністю зануритися в історію, і ще один момент – важка музика, бо це моє середовище.

На парламентських виборах балотувався у народні депутати від партії «Удар», втім не пройшов. Чому взагалі хотів йти в політику? Чи поєднуване писання з нею, і чи готовий ти був пожертвувати літературою задля політичної кар'єри?

Чому вирішив йти? Тому що запропонували. Дуже багато людей вирішує проблеми просто встромляючи голову в задницю. Було б дуже легко туди не йти, а потім говорити, що в парламенті ніхто нічого не робить. Значно важче вийняти голову із задниці й почати щось робити.

В мене є певне бачення цієї країни, культури цієї країни – щоби вона стала самоокупною, щоби її поважали, зрештою, хоча б знали про неї в Європі. Тому я й погодився. Окрім цього, все це давало певний досвід, контакти і.т.д.

Чи готовий я був би пожертвувати писанням задля політики? Ні, я письменник, тому ненавиджу працювати, ходити в офіс. Письменник не може бути одночасно письменником і депутатом, письмеником і юристом, письменником і продавцем мобільних телефонів. Я вважаю, що це несумнісні речі, чимось доводиться жертвувати. Визнаю, що був би хр*новим депутатом, але зараз ці розмови не мають сенсу, бо сталося так, як сталося.

Розмову вела Соломія Головіна.

Фото з особистого архіву Максима Кідрука.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ