У рамках «Австрійських вечорів» письменник Юрій Винничук розповів про унікальну субкультуру львівських батярів.
Серед львівських батярів були майбутні парламентарі і професори
Батяри були українські, німецькі, польські та єврейські. Сам термін з’явився наприкінці 18 століття. Батяр ознає пройдисвіт, розбишака. Синонім до слова батяр – макабунда. Батяри були замкнутим колом, куди сторонній втрапити не міг.
Батяр – це стиль розгульного, веселого життя. Однак серед львівських батярів були ті, хто пізніше став парламентарем, професорам...
Центровий батяр (той, що живе у центрі) цинічніший за тих, хто жив у передмістях. Батярі жили на Замарстинові, Клепарові, Личакові. На Личакові було багато польських батярів, Замарстинові – українських. У них навіть говірки різнилися.
У батярів була чи одна мета - обдурити людину не з їхнього середовища. Чесноти батяра: відвага, амбіції, честолюбство. Батярі все сприймали з веселого боку. Із суперником у коханні в батяра був один аргумент – ніж. Батярі вміли жити і бавитися. В буфеті розплачувалися фальшивками.
Багато батярів сиділи у в’язниці і не лише за розбій, але й з політичних причин. У 30-ті роки серед них поширилася відповідь: «Де був? Сидів. За Україну страждав!». На життя заробляли різними методами. Один із них - продаж картин, намальованих власними руками. Популярний анекдот тих часів розповідає: «Вмовляє батяр господаря купити картину. Той питає, чому картина повністю біла. Батяр відповідає: то степ в снігу».
Батярі також працювали мулярами, продавали крадені квіти, котиків та песиків, розводили голубів, продавали дроздів.
Були різні батярські братства, які між собою ворогували. Чимало батярів були альфонсами.
Через говір і улюблену відповідь «та йой», львів’ян почали називати «тайойками».
Щосуботи батярі бавилися. Найцікавішою розвагою для них стало кіно. Іншим відвідувачам треба було берегти свої гаманці та головні убори, бо могли зірвати шапку і перекидати рядами.
З 1933 до 1939 року на загальнопольському ефірі виходила регулярна популярна батярська передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі», яку вели її автори - польські актори Генрік Фоґельфанґер (Тонько) та Казімєж Вайда (Щепцьо). Місто порожніло, люди розходилися, аби послухати їхні передачі.
Загалом батярі були дуже популярними. Про них постійно писали. Розповіді про них мандрували із одного числа газети в інше. Однак у книжках, журналах батярі були зовсім іншими.
Батярами були не тільки чоловіки, але і жінки. Їх вирізняло цинічне сприйняття дійсності. Був батяр-священик Мирослав, проповіді якого приходили послухати із Замарстинова, Підголоско і Підзамче.
Збиралися батярі у шинках. Там лави були прикуті ланцюгами, щоб не перевертали. Кухлі теж були прикуті до столів, аби ними не билися. В такі шинки порядні люди не ходили.
Розплачувалися батярі краденим. Один із шинків був заставлений канделябрами та фігурками, які цупили із цвинтарів.
Батярська політика: послати цісаря до дупи і боронити Львів 9 днів
На жаль, батярські пісні оспівували лише веселощі, а їхня діяльність у визвольних змаганням українського народу, залишилися майже невідомою.
Загальна думка була така, що батярі не цікавилися політикою. У 1913 році один із львівських батярів послав найяснішого цісаря до дупи, але найцікавішим у цій справі стало трактування суддею вчинку батяра, оскільки він не міг повторити нахабної фрази. Отже шибайголову засудили «за поширення фальшивої інформації щодо місця перебування найяснішого цісаря» на два дні завдяки тому, що львівські батярі склалися і найняли хорошого адвоката.
Спочатку українські та польські батярі пили разом, але після 1 листопада 1918 року розділилися. Є відомості, що польські батярі закидували камінням українські процесії.
У листопаді 1918 року більшість батярів перейшло на бік українського війська. Пізніше вони горнулися до ОУН і були шоковані тим, що організація цікавиться ними. У роки Другої світової війни стають неоціненним скарбом для УПА.
Під час війни окупаційна львівська преса культивувала образ батяра.
У 1939 році Львів боронився 9 днів, і ще б тримався, якби не прийшла Червона армія. Тоді всі батярі, українські, польські та єврейські, об’єдналися, і виступили проти німців. Зброї не мали, кидали каміння з вікон.
Записала Ірина Пакош.
Фото - novynar.com.ua
