Слухай онлайн
Культура

Українська література виходить на екрани

Українська література виходить на екрани, - Телекритика.

Наприкінці наступного року канал «1+1» планує представити спільний з Держкіно проект – фільм «Чорний ворон» за мотивами однойменного роману Василя Шкляра. Це історично-патріотичний твір, що розповідає про боротьбу українських повстанців проти радянської влади в 1920-х роках. Для «1+1» це вже не перший досвід екранізації таких творів – у 2016 році канал випустив чотирисерійну драму «Століття Якова» за романом українського письменника Володимира Лиса. «Телекритика» проаналізувала, чи є запит в українському суспільстві на екранізацію української літератури і як це змінює сучасну кінокультуру.

УПА, повстанці та українська історія

Не можна сказати, що українська література зовсім не представлена ​​у вітчизняній кінематографії. «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «За двома зайцями» Віктора Іванова, «Тарас Бульба» Володимира Бортка – класика українського кіно, перші фільми, які згадуються, коли йдеться про екранізацію української літератури. Цього року вписати себе до цього списку спробував і режисер Заза Буадзе, екранізувавши роман Андрія Кокотюхи «Червоний», в якому розповідається про воїна Української повстанської армії (УПА). У широкий прокат фільм вийшов 24 серпня. Зі слів голови Держкіно Пилипа Іллєнка, його показували на 135 екранах країни, тобто у всіх великих українських кінотеатрах. При бюджеті картини близько 20 мільйонів гривень вона зібрала в прокаті близько 2,6 мільйона. У «Червоного» були всі шанси потрапити на церемонію «Оскар» від України в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою», однак журі все ж вирішило представляти нашу країну фільмом «Рівень чорного» Валентина Васяновича. Можливо, тому що історично-патріотичний бойовик «Червоний», знятий на суто внутрішню українську тему, навряд чи був би зрозумілий зарубіжними глядачами.

У 2016 році канал «1+1» випустив чотирисерійну драму «Століття Якова» за мотивами роману ще одного українського письменника Володимира Лиса. Картина розповідає історію українця з Полісся, яка розвивається на тлі важливих історичних подій. Головний герой живе в кількох державах – Російській імперії, Українській народній республіці, нацистській Німеччини і сталінському Радянському Союзі. Наприкінці він доживає до проголошення незалежності України.

"Це цікавий, але складний для екранізації твір, – каже головний продюсер серіалів та фільмів телеканалу «1+1» Олена Васильєва. – Змінюється багато історичних формацій, і герой через усе це проходить. [У книжці] набагато більше персонажів і подій, ніж помістилося в серіал".

Саме цим – спрощенням сюжетної лінії – критики дорікали серіалу. Сценаристом «Століття Якова» виступив Андрій Кокотюха, що не надто сподобалося самому Володимиру Лису. Письменник потім казав, що переживав, як би в сценарії не було більше Кокотюхи, аніж його самого, і вийшло саме так.

"По-перше, зникла мова, – розповідає Володимир Лис. – Це не Західне Полісся, це не моє село і навіть не те село, там було вказано – Загоряни. Або ось ще: у нас на Поліссі церкви фарбували. Дерев'яні храми – на Гуцульщині та в Східній Україні. Тому фільм, дійсно, тільки за мотивами мого роману".

Творцям серіалу резонанс був тільки на руку.

"Була колосальна кількість рецензій, – розповідає Олена Васильєва. – Кількість фейсбучних воєн і хвиль – теж. Такі проекти покликані сколихнути суспільство і привести його до нового консенсусу".

Незважаючи на те що для каналу це був більше іміджевий, ніж рейтинговий проект, він цілком непогано себе показав: серіал почав із середньою частки і потім піднявся до 12 відсотків. На YouTube у нього скромніші показники: якщо у першої серії зараз близько 300 тисяч переглядів, то у наступних – близько 170 тисяч.

Зараз канал працює над «Чорним вороном» Василя Шкляра. Роман, як і попередні його твори, на патріотичну тематику.

"Це повнометражний проект, ми робимо його спільно з Держкіно, – каже Васильєва. – Він має вийти в кінотеатрах. Зараз якраз завершуємо підготовчий період і скоро розпочнуться зйомки".

А чи є тренд?

Щонайменше третя за останні пару років екранізація українських творів дає право казати про певний тренд, який формується в кінематографії. В принципі, саме цим виробники і пояснюють своє звернення до української літератури – сформувався запит суспільства.

"Ми відчували, що є запит у суспільстві, особливо після 2014 року, – розповідає Олена Васильєва. – І ми вважаємо, що дуже важливо створювати новий історичний контекст, тобто говорити про відомі події з точки зору України. З ідеологічної точки зору це одне з основних завдань нового ладу, як нам здається. Думаю, що ми витримали цю місію".

Але казати про повноцінний ренесанс українських творів зараз принаймні передчасно. Кінокритик Олександр Гусєв вважає, що екранізації вітчизняної літератури в українському кіно – рідкісні і розрізнені приклади.

"Це наслідок швидше інтересу до історії, ніж до літератури, – пояснює Гусєв. – І не власне до історії, а до переосмислення радянських міфів, їх перетворення на національні міфи. Тому практично немає звернення до української класики, для екранізації адаптується сучасна література".

І ось якраз на класичну українську літературу (а це не лише Тарас Шевченко та Михайло Коцюбинський, а й представники Розстріляного відродження, шістдесятників) попиту в суспільстві немає. "І тут все досить просто: крім шкільної програми, твори цих авторів майже ніде не фігурують", – каже Гусєв. Виробництво таких продуктів, як, наприклад, «Століття Якова» – витратне: зі слів Васильєвої, вони обходяться вдвічі дорожче за "середньостатистичні міські історії".

Державі ж вигідніше виробляти такі фільми, як «Червоний», які мають певну ідеологічну функцію. Пилип Іллєнко в інтерв'ю «Українській правді. Культура», відзначав, що держава зацікавлена ​​у виробництві своїх серіалів: "Якщо ми не будемо створювати свої серіали, то на громадську думку в Україні впливатиме хтось інший, хтось із-за кордону. Я навіть знаю, хто в цьому зацікавлений". За його словами, навіть в Україні зараз знімаються продукти, які "просувають ідеї «русского мира»", нехай навіть зроблені вони не в сусідній країні. Тому логічно, що Держкіно буде продовжувати орієнтуватися на формування національної ідеї. Та наскільки це корисно для розвитку української культури – питання. Олександр Гусєв зазначає, що це може спростити українську культуру до набору певних патріотичних кліше і штампів, і щоб цього не сталося, до проблеми потрібно підходити комплексно.

"Я маю на увазі грамотну культурну політику, розвиток кінотеатральної інфраструктури, реформу кіноосвіти, створення громадського ТБ, формування спеціальних видавничих програм, фінансування літературознавчих досліджень, – каже Гусєв. – Зараз, на мій погляд, політика влади досить безграмотна. Проте внесок талановитих художників і ентузіастів, смак звичайних людей, становлення громадянського суспільства, нехай повільне і важке, зрештою дасть нам змогу вибратися з цього болота".

Телекритика

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Завантаження...
Loading...