Слухай онлайн
Культура

Андрій Филипчук: з точки зору археології Пліснесько - це Клондайк

Сьогодні у проєкті #ВідвертаРозмова_з заступником директора Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Андрієм Филипчуком.
Археолог Андрій Филипчук. Фото: Олена Ляхович

Андрію, розкажи декілька слів про свою діяльність в заповіднику “Давній Пліснеськ”, та те, як ти туди потрапив?

В заповіднику я відповідаю за наукову роботу, організацію наукового процесу, за проведення археологічних експедицій, за вихід друкованої наукової продукції, частково за популяризацію. 

Мій батько Михайло Филипчук багато років досліджував Пліснеськ. Спершу, я не займався такими питаннями, суто коли я йшов в науку, батько хотів, щоб я займався періодом історичних склавинів - це 5-7 століття, час, коли вперше на терени Галичини з Волині прийшли наші предки. В тому числі предки українського народу - склавини. І саме по цьому, я писав дисертацію. Але це було коли я вже закінчував університет і навчався в аспірантурі.

А з Пліснеськом у мене пов’язана набагато довша історія. Я там з 2003 року. Мене спочатку брали як чорноробочого чи лаборанта ще з шкільних років. Пліснеськ презентує пізніший час ніж моя дисертація і тим питанням в основному займався батько. А я коли став студентом першого курсу почав проходити там археологічні практики. Вже не просто чорноробочим в експедиції, а почав вести окремі розкопи. 

Експедиція має кілька напрямків, до прикладу треба вивчити якийсь курган, чи якусь лінію захисту, дослідити житла. Необхідно було закласти декілька таких розкопів, один з яких і доручили мені, тому, що я вже мав необхідні знання. В мої обов’язки входило безпосереднє проведення та організація робіт, фотозвіт, креслення, написання частини археологічного звіту, тощо.

Зазначу, що саме Пліснеськ це пам’ятка з якої почались археологічні дослідження в Галичині. Це пам’ятка, яка відносить нас до початків археологічної науки в Україні взагалі.

Які це роки?

1810 рік. У нас є чітко зафіксована дата.

І ми досі маємо що там вивчати?

Звичайно. 200 років досліджують і думаю, ще на 200 років мінімум є роботи.

Поясни, в чому полягає ця робота? Що можна вивчати понад 200 років?

Пліснеський заповідник - це Клондайк. Там є все, що може забажати науковець, який вивчає часи становлення нашої першої державності. Це і слов’янський період, і давньоруський період. Це відрізок який тягнеться з 7 до 13 століття практично безперервно. 

Спочатку там був язичницький культовий центр, простими словами - святилище. На основі нього виникло городище 9-10 століття. Це величезне городище площею 250 гектарів. В той час в Києві було всього-на-всього 10 гектарів. 

Уявіть собі, там є 7 ліній оборони. Одна довжина зовнішньої лінії захисту - 4 кілометри. За збереженістю оборонних ліній цій пам’ятці немає рівних у всій Європі, по слов’янських пам’ятках. Вони не тільки гарно представлені, як система оборони, вони ще й гарно збереглися. Як і інші старожитності.

До прикладу курганний могильник, який заклали варяги ще в кінці 10 століття. Там зараз  близько 150 насипів. І монастир, який виник в 17 столітті. Там з якої сторони ви не підійдете, там цілий полігон для досліджень.

А що ви шукаєте? Яка мета цих пошуків? Середньостатистична людина впевнена, що основним джерелом пошуків є цінності.

Ми шукаємо факти. Вся річ в тому, що наші предки не у всі періоди своєї історії мали яскраво виражену матеріальну культуру. Золоті, срібні прикраси, предмети озброєння звичайно були, але не в такій кількості та асортименті як це часто було в Європі.

Звичайно, наші предки не споруджували такі монументальні споруди, як до прикладу піраміди. Хоча це все відносно. Україна це дійсно клондайк, який треба грамотно показати. Україна - це контактна зона між Сходом і Заходом, між Північчю і Півднем. Тут завжди проходили міграції.

Але через те, що у нас відсутня належна популяризація, ми більше звертаємо увагу на піраміди, а своє на жаль ми не показуємо належною мірою.

Але, фундаментальна наука не зобов’язана популяризовувати. Це є завданням інших установ. 

Тобто у нас наука існує лише заради науки?

Не зовсім. Є такі установи, як історико-культурні заповідники та музеї. Вони вже “поближче” до людей. І ось вони зобов’язані показувати в тому числі те, що собою являє наука. Щоб остання не замикалася на собі.

До прикладу наша модель заповідника на Пліснеську є така, що ми займаємося і науковими роботами, але і презентуємо ці результати. В тому числі і у науково-популярному жанрі чи в суто популярному жанрі.

Останній проєкт, який втілила команда заповідника - 3D модель давнього Пліснеська, унаочнює результати роботи багатьох поколінь археологів. Щоб таке зробити треба було накопичити величезну базу. Не побоюсь сказати, що 200 років попередніх досліджень лягли в основу того. 

А наскільки у нас є суспільний запит на роботу археологів?

Звичайні люди мислять простими категоріями. Золото знайшли, не знайшли? А чим ви тоді займаєтесь, що ви робите? Але коли людина потрапляє в археологічну експедицію, може побачити всі нюанси, коли вона дивиться на пам’ятку з середини, коли проводять екскурсії, то звичайно вона зацікавлюється. 

Але наше суспільство так влаштоване, що ми прагнемо до чогось сенсаційного. Щоб отримати кілька рядків інформації по розкопках треба витратити дуже багато часу та зусиль. Крім того, експедиція - велика логістика, необхідність знайти волонтерів та гроші на їх фінансування, харчування, проживання. В результаті, ви деколи можете потратити місяць-півтора для того, щоб розкрити певну площу, знайти 2-3 житла, все продатувати, написати археологічний звіт. Це великий обсяг роботи, наукових даних, але для середньостатистичної людини це може виглядати як марно витрачений час.

Яка мрія в кожного археолога? Що хочете знайти?

В кожного своя. Як правило археологам на дні народження бажають “відкопати свою Трою”, стати відомим, знайти знахідки. 

Ми за знахідками ніколи не гналися, ціль - пізнати певні речі. 

Я, наприклад з 2007 до 2016 року тільки і займався тим, що вивчав пліснеські вали. А це тонни ґрунту і пару фрагментів кераміки.  В результаті ми вивчили всі вали під керівництвом мого батька Михайла Филипчука. Це дало нам змогу з’ясувати розвиток Пліснеська в динаміці: як змінювались укріплення, коли місто зароджувалося, як розвивалося, коли припиняло функціонування, дуже багато інформації.

Звичайно, що були і знахідки у нас хороші. Приємно коли ви виймаєте з ґрунту фібули, яким по 1200-1300 років і вони в справному стані. Це також приємно робити.

Для мене зараз мрія, завершити повну публікацію джерел по Пліснеську. Цього року в грудні вийдуть останні “базові” книги по Пліснеському комплексу. Ми продовжили роботи батька і вирішили по кожній важливій складовій видавати книгу.

Розкажи декілька слів про чорних археологів, зараз про це багато говорять.

Чорні археологи - це люди, які не люблять називати себе чорними археологами. Вони займаються нелегальними пошуковими роботами у сфері культурної спадщини, прикриваючись благими цілями.

Це в будь-якому випадку люди, які займаються грабунком історико-культурної спадщини. Згідно з чинним законодавством пам’ятки археології, а також речі, які є там, належать державі.

По факту є велика проблема. Навіть якщо справа дійде до суду, то не факт, що все буде вирішене на користь закону. Не завжди поліцейські взагалі хочуть братися за такі справи. І взагалі, спеціалізованого органу в МВС чи СБУ, який б займався включно проблемами “чорної археології” у нас немає.

А пропаганда руйнації культурної спадщини йде звідусіль: від колекцій президентів які “дуже люблять трипільську культуру” (і відповідно дають запит певні на речі), до фактичної реклами нелегальної пошукової діяльності у низці ЗМІ. Тому пересічна людина і не завжди розуміє, що такого “страшного” у чорній археології, якщо проти неї лише кучка науковців, активістів і “якийсь там” закон. Ми ж мислимо такими категоріями. Ми ж привикли не виконувати закони, бо на думку багатьох “вони і так неправильні”, або “є й важливіші справи”. Але правда полягає у тому, що якщо б виконувалися навіть “не дуже досконалі” закони, все було б в рази ліпше, аніж є нині.

Щодо нашого заповідника, то з його створенням, звісно, ситуація стала набагато кращою, тому, що є охорона, є рух. Відповідно, вже відкрито туди лізти не будуть.

Розмовляв Андрій Маринюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ