Сезон 2018 року став найкращим у кар’єрі вихованця львівського футболу Андрія Марковича. Виступаючи за клуб «Калью» з Талліна він став чемпіоном Естонії.
Про «Карпати», «Рух» та чемпіонство в Естонії Андрій розповів в інтерв’ю.
- Андрію, тепер ти чемпіон Естонії. Наскільки важливим став для тебе чемпіонат Естонії?
- Насправді я радий, що сезон склався успішно для усього нашого дружнього колективу. Чемпіонат видався дуже важким і все вирішувалося в останньому турі. Тому стає зрозумілим, що прохідних матчів не було, а була справжня конкуренція за чемпіонством між трьома талліннськими командами – «Нимме Калью», «Левадія» та «Флора». Наші суперники мають хороших виконавців і завжди борються за чемпіонство. А ще й уявіть, що усі клуби з одного міста, то стає зрозумілим, що кожен хоче бути кращим і звичайно пробитися в Лігу чемпіонів УЄФА. Це моє перше чемпіонство у професійному футболі, а значить є привід для радості.
- Розкажи про свою чемпіонську команду.
- Надзвичайно дружній колектив, мабуть і є в цьому запорука перемоги. Після ігор часто разом проводимо час. Я один українець в команді. Є ще декілька п’ять легіонерів. На гру може бути заявлено одночасно п’ять легіонерів…
- Яке завдання стояло на сезон?
- Керівництво відразу озвучило, що ми повинні боротися за чемпіонство та Кубок Естонії.
- Ти відразу став гравцем першої одинадцятки «Нимме Калью»?
- Щоб бути в «основі» потрібно це доводити на тренування та іграх. Я приїхав в команду після травми і без ігрової практики. Але уже на третій день перебування в команді мені дали шанс зіграти в основному складі. Було важко, але впорався із завданням. Головне, що маю ігрову практику в цьому колективі. З 36 матчів зіграв 32 гри.
- У тебе на спині номер 26. Сам обрав?
- Хотів 25 номер. Але взяв той що був. Загалом до номерів ставлюся спокійно.
- А хто очолює «Калью»?
- Російський фахівець Сергій Францев.
- Яке ставлення до тебе з боку головного тренера?
- Ставлення тренера хороше. Ми професіонали і говоримо лише про футбол. Анатолій Францев постійно довіряє мені місце в основному складі, а я намагаюся виправдати його довіру.
- Влітку ти вперше із «Нимме Калью» дебютував у єврокубках. Які відчуття були?
- Не секрет, що кожен мріє зіграти у престижному європейському турнірі. Не винятком був і я. У Лізи Європи ми зіграли проти ісландського клубу «Стярнан» і за сумою двох матчів завершили виступи. В гостях поступилися 0:3, а у Талліні перемогли 1:0. Але незважаючи навіть на швидкий виліт, це великий досвід і певні футбольні емоції. Я відіграв повністю у двох матчах. Маю надію, що влітку у Лізі чемпіонів виступимо краще. Це буде ще одне випробування.
- А як справи «Нимме Калью» у Кубку країни, адже стоїть завдання перемогти?
- Уже добралися до півфіналу.
- А як загалом можеш оцінити чемпіонат Естонії?
- Боротьбу за чемпіонство ведуть три клуби, ще два теж тягнуться до них. Решта п’ять команд поступаються, але це не означає, що вони не здатні відібрати очки в лідерів. У кожній команді є легіонери. Але естонські клуби намагаються більше залучати своїх гравців і йдуть розмови, що з нового сезону федерація футболу хоче, щоб на полі було відразу не більше чотирьох легіонерів. Крім цього кожен клуб вищої ліги повинен мати жіночу команду. Тим самим популяризується жіночий футбол.
- У порівнянні з Україною виїзди команди не такі далекі?
- О це правда. Найдальші виїзди маємо до Нарви та острова Курессаари. Це десь приблизно три години автобусом. Коли їдемо і хлопці починають скиглити, то я їм навожу приклади добирання з Львова до Маріуполя чи Краматорська… Так що в плані виїздів набагато краще і спокійніше.
- Після чемпіонства можливо уже є певні пропозиції від інших клубів?
- Поки що жодних пропозицій не надходило. Є пропозиція від теперішнього клубу підписати повноцінний контракт, адже я грав на правах оренди, бо мав діючий контракт з львівськими «Карпатами».
- І що далі?
- Угода з «Карпатами» підійшла до завершення і в другій половині грудня вирушаю до Талліна.
- Як проводиш вільний час в Естонії?
- Люблю подорожувати, гуляти Талліном, їздити на рибалку. Ось недавно наш воротар Віталій Телешем запросив на рибалку. Цікаво було на катері ловити рибу…
- Андрій давай повернемося до періоду, коли ти грав за «Карпати». Чому не вдалося закріпитися в команді?
- Мрія грати в «Карпатах» була завжди. Радий, що дебютував, провів шість матчів. А чому не закріпився в складі? Важко однозначно відповісти. Шанс був, але я його не використав.
- Після «Карпат» ти пограв у Білорусії, а потім і за винниківський «Рух». де теж довго не затримався?
- Усюди був в оренді. У «Русі» були амбітні плани, зіграв дев’ять матчі і зазнав травми. Довший час лікувався, а потім прийшла перерва в чемпіонаті. Після того залишив команду і прийняв пропозицію естонського клубу.
- Ти успішно в юнацькі роки грав практично за усі збірні. Часто згадуєш цей період?
- Був хороший період і радий, що багато років грав за різні вікові групи збірної України. Це був безцінний досвід. Ми багато проводили матчів. Про одне шкодую, що із збірною У-19, яку тренував Олександр Петраков, не поїхав на чемпіонат світу. Отримав травму і довелося залишитись дома.
- У вас тоді була сильна команда?
- Так, усіх практично зараз знають. Сарнавський, Соболь, Качараба, Лук’янчук, Бурда, Харатін, Танковський, Коваленко, Бесєдін, Яремчук…
- Зараз ти у Львові. Як проходить відпустка?
- По різному, але завжди радий бути у Львові. Зустрічаюся з друзями, був на весіллі гравця «Руху» Миколи Буя… Потрохи готуюся до нового сезону.
Довідка.
Народився 25.06.1995 року.
Вихованець жидачівського та львівського футболу. Перший тренер Володимир Сапуга.
Закінчив Львівське УФК (тренер Іван Павлюх).
Грав за юнацькі збірні України та команди «Карпати «(Львів), «Нафтан» (Новополоцьк, Білорусія), «Рух» (Винники), «Нимме Калью» (Таллін, Естонія).
Павло Пилипчук
