У серпні цього року радіоведучі "Львівської хвилі" започаткували рятівний флешмоб "Подаруй життя солдату за 280 гривень", закликавши своїх слухачів підтримати українську армію. Насамперед йшлося про бійців 80-ї аеромобільної бригади та 24-ї окремої Залізної механізованої бригади, котрі вкрай потребували захисної амуніції. Трохи більше як за два місяці акції вдалось зібрати близько 2 млн грн.
Бійців вдалось майже повністю забезпечити якісними бронежилетами та військовими касками. Усю амуніцію волонтери передали бійцям особисто в руки, аби її ніхто не привласнив. Також під час купівлі амуніції значна увага була прикута до якості, адже ринок переповнений фальсифікованими бронежилетами.
Ми поспілкувались з Андрієм Великим, радіоведучим "Львівської хвилі", котрий, власне, і започаткував рятівний флешмоб. Про роботу волонтерів та долю української армії.
Розкажи, як виникла ідея "Подаруй життя солдату за 280 гривень"? Які цілі ви поставили перед собою, розпочинаючи флешмоб, і наскільки вдалось їх досягнути?
На радіо "Львівська хвиля" волонтерський рух започаткувала моя колега Ірина Галевич. Я, безумовно, переймався тим, що відбувається в нашій країні, але так стались обставини, що активним волонтером не був. Коли почався сезон відпусток Ірина попросила підмінити її на кілька тижнів. Тоді якраз прийшла нова партія бронежилетів від волонтера Тараса Тополі (гр. АнтитілА) – девять штук. Ми повезли амуніцію на Яворівський полігон, щоб віддати їх безпосередньо солдатам.
Це стало моєю особистою катастрофою. На той час потреба була в трьох тисячах бронежилетів, а в мене лише дев'ять. На тебе дивляться сотні хлопців, котрі в своїй основі патріоти і йдуть захищати батьківщину, але в них немає навіть бронежилета. Отож, спочатку бронежилети ми давали сиротам та бійцям із малозабезпечених сімей. Але уяи моє відчття, коли даю бронежилети одним, але не можу дати іншим.
Тоді стався випадок. До мене підійшов солдат, котрий розповів, що він слухав мене по радіо, він сам скрипаль. Я здивувався, запитав, що ж він тут робить, а він відповідає "а що робити, якщо не ми, то хто захистить Україну?". Потім дізнався, що його звати Олекса, він єдиний син в батьків. «Хочеться ще потішити стареньких внуками..». Попросив, аби я привіз йому бронежилет. А в нас нема коштів...
Саме тоді зрозумів, що людей потрібно активізувати, дати їм чіткий заклик. З одного боку, сума повинна бути не мізерна, але водночас, щоб була доступна кожному сума. Мені порадив друг маркетолог, що варто назвати таку суму – 280 гривень. На той момент потрібно було забезпечити бронежилетами 400 солдатів, котрих з дня на день мали відправили в зону АТО. Ми порахували: щоб забезпечити цих людей амуніцією, потрібно було, щоб 5000 людей пожертвували по 280 гривень. Із сотень тисяч потенційної слухацької аудиторії радіо Львівська Хвиля. Це виглядало цілком обнадійливо… І воно спрацювало. За два місяці нам вдалось зібрати близько двох мільйонів гривень.
Чи вдалось забезпечити усіх бійців бронежилетами?
Потужна хвиля реклами цього флешмобу спричинилась до того, що люди не лише нам приносили кошти на бронежилети. Почали утворюватись багато різних дрібних волонтерських груп, котрі так само постачали бронежилети. Якщо ми привозили в тиждень 200 бронежилетів, то паралельно з нами багато людей привозили іще 200. Спрацювала ланцюгова реакція, тому бронежилетами наші солдати більше чи менше забезпечені.
Ми вирішили взятися за інше важливе питання – шоломи. Для нас, як і для інших волонтерських організацій, купівля шоломів перетворилась на справжню катастрофу. Таких колосальних спекуляцій, як на ціні шоломів, не було на жодному іншому виді захисної амуніції.
Але ж вам вдалось таки накупити військових касок?
В нас не було виходу. При цьому ми розуміли, що в нас є пропозиція – 3 500 гривень за каску, хоча в основі своїй вона коштувала 70 євро. Нас сварили, звинувачували "що ж ви витрачаєте так кошти", однак змушені були купувати ці дорогі шоломи. Залишається 2-3 дні до відправки солдат на схід, а в них немає захисної амуніції . Нагадаю в той час солдати гинули десятками й навіть сотнями. Ці шоломи буквально через п’ять-сім днів рятували життя, тому витрати були виправдані.
Пізніше правдами і не правдами до нас доїхали дешевші шоломи. Все ж ринок захисної амуніції в світі є, і коли є попит, то з'являється пропозиція. На превеликий жаль, ринок не міг відреагувати так швидко на потреби, тож доводилось миритись із спекуляціями.
Зараз все встало на свої місця. Усе настільки налагоджено, що головне аби були кошти, котрих після 3 вересня майже не стало. Після Мінських домовленостей люди повірили в мир, однак війна продовжується.
Яку найбільшу суму перераховували на флешмоб?
Щодо лідерських внесків, то люди котрі займаються продажем книг принесли 50 тисяч гривень. Були люди, котрі відмовлялись повідомляти, що це вони перераховують, відомі люди – але не хотіли, щоб про них дізнались. Ми просили сфотографуватися з ними, щоб та фотографія була прикладом для наслідування, але вони відмовлялись.
Одного разу кошти передав власник СТО, котрий проводив у себе акцію "50% прибутку будуть перераховані на потреби армії".
Якщо шукати позитив у тій ситуації, що склалась в Україні, то саме вона змогла об'єднати дуже різних людей. Дуже різні люди перераховували кошти, дуже різні суми ми отримували.
Людей варто знову активізувати. Пригадую, як тобі передав свої заощадження маленький хлопчик, котрий збирав їх на планшет. Чи були іще такі ж зворушливі ситуації?
На "Львівську хвилю" іще не раз приносили гроші діти, присилали свої малюнки. Хтось приносив 17 гривень, хтось 70. Але це не набуло такого розголосу, якого набула історія Тарасика Кротько.
Вражає іще одна історія. Нам подзвонила жінка, котра попросила до неї прийти по гроші, ми її запросили до нас, однак вона повідомила, що не може... Вона виявилась паралізована. Свої заощадження передала нашим журналістам. Потрібно розуміти, що для когось 300 гривень - це еквівалент 100 тисяч гривень.
Вразила і цілком протилежна історія. Одного разу принесли гроші дві дівчини. На вигляд вульгарні, курили сигарету за сигаретою, балачка у них особлива. Принесли 1700 гривень. Кажуть "нашим солдатикам, щоб допомагати, якщо треба ми під'їдемо". Я лише під час розмови зрозумів, що це дівчата із секс-індустрії, вони вирішили свій заробіток нічний, доби чи скількох днів передати нашим солдатам.
Пригадую, як на своїй сторінці ти розповів, що твій сусід хвалився новим телефоном за 25 тисяч гривень. Ти іще написав скільки бронежилетів можна було купити за ці гроші. З одного боку, трагедія обєднала дуже різних людей, а з іншого - залишаються ті, хто не помічає війни. Як ставишся до цієї паралельної реальності?
Я сам у цих паралельних реальностях перебуваю майже півроку. Популярність на радіо я здобув з гаслом "де свято там і я, де я там свято". Один з моментів завдяки чому цей флешмоб набув такого розголосу, це моя та моїх колег відомість, принаймні в цьому регіоні, в людей є довіра до нас. Але завдяки чому здобулась ця популярність? Завдяки публічності, спілкуванню з людьми переважно у розважальному форматі.
Під час війни стало надзвичайно складно зберігати у наших ефірах цю «святковість». Я б сказав, навіть не дуже адекватно… І ми почали змінюватись… Це було великим ризиком. Адже за усіма замірами слухацької аудиторі попри війну слухач все одно хотів чути з приймача позитив та радість… А звідки вона візьметься? Якщо мало не щодня в церквах Львівщини відспівують чергового "200-го".
Ця ситуація змінила мене, моїх колег на радіо і ми перестали так багато жартувати. Дуже дякую слухачам котрі це зрозуміли і не переключились на іншу радіостанцію. Так, ми нагнітали ситуацію, бо саме так ми активізовували людей до збирання коштів на захисну амуніцію.
А щодо поведінки людей, то мені важко знайти правильну відповідь… Навіть серед моїх друзів хтось згрібає останні кошти на нитки для того щоб зв 'язати теплі шкарпетки для вояків, а хтось вже кілька тижнів не вилазить з інтернету у пошуках курорту для зустрічі Нового Року… Але вони обидва є активними волонтерами і допомагають армій всім чим можуть…
Це чимось нагадує першу світову війну. Нещодавно дізнався, що під час тої війни працювала практично вся індустрія розваг… А що ми хочемо? Якщо навіть перші особи держави не називають цю війну ВІЙНОЮ???
Я з кожним днем як волонтер і як журналіст переконуюсь, що відбувається якась маніпуляція, підміна понять.
Що саме ти маєш на увазі?
У мене в ефірі було двоє солдатів, котрі щойно повернулись зі сходу, і вони сказали разючу річ: "Українській армії потрібно максимум два тижні, щоб зачистити Донбас від терористів. Але це не робиться. Немає наказу. Це політика".
Але на своїй сторінці у ФБ ти написав повідомлення протилежного змісту: "Їх більшає з кожним днем. Вони нас просто розчавлять".
Я намагаюсь показати різні позиції, що в солдат також різні думки. Суть цього меседжу була, що треба діяти вже тепер, бо з кожним днем ворога стає все більше і більше.
На початку військового конфлікту солдатів нічим не забезпечували. Чи змінилось становище теперзараз?
Від держави солдатам дістається певна амуніція, форма, але якість така, що одного разу попрали термобілизну, і вона перетворюється на ганчір'я… Не буду говорити за цілу армію, але тим, з ким ми контактуємо, майже нічого не дістається (йдеться про бійців 80-ї аеромобільної бригади та 24-ї окремої Залізної механізованої бригади – ред.) Водночас вони не кричать караул, адже є серйозна підтримка волонтерів.
До Верховної Ради нового скликання увійшло 17 комбатів. Вони як ніхто розуміються на проблеми забезпечення армії. Як думаєш, вони можуть змінити цю ситуацію на законодавчому рівні?
Не вірю, що одна людина зможе змінити цю систему. Вона вся просякнута корупцією. Я інколи кажу, що краще нехай узагалі не виділяють кошти на армію, бо вони і так кудись безслідно зникають. Побачивши із середини, скільки постає проблем, коли ти елементарно намагаєшся передати захисну амуніцію безпосередньо солдату в руки, я не віри в цю систему. Триває війна, як можна і далі обкрадати солдатів?
Нуя к так може бути, коли в країні війна, солдати на передовій гинуть, а вони лише в серпні почали проводити тендери, аби перед виборами, з телекамерами привезти солдатам те і те. Чому під час війни не передбачено якоїсь спрощеної процедури. Цю державу врятували волонтери, особливо перша лінія волонтерів.
Можливо таки потрібно ввести військовий стан. Спочатку про це було багато розмов. Чи достатньо режиму Антитерористичної операції?
Це двояка ситуація. Навіть військові і волонтери поділились на дві групи. Одні кажуть, що краще вже війна і військовий стан. Інші говорять, що в рази ускладниться допомога і доставка воякам допомоги, якщо буде введено військовий стан. Навіть тепер у зоні проведення АТО, окрім небезпеки викрадення та інших загроз, волонтерам часто доводиться йти на значні хитрощі, щоб дістатись до солдатів. Якщо буде введено військовий стан це стане практично неможливо.
Нині всі намагаються сприяти волонтерам. Скажімо, на митниці. Однак, окрім справжніх добровольців, в Україні тепер з`явились псевдоволонтери.
Мені пощастило, я з ними не стикався. Ми ведемо свою діяльність максимально відкрито. Але я дуже переживав з цього приводу, адже будь-хто може взяти логотип нашого флешмобу і почати збирати десь гроші. Ти ж не можеш все проконтролювати, якось вписати цю діяльність в законі рамки. Будемо відверті – волонтерська діяльність поза юридичною площиною. Але,повторюю, випадків псевдоволонтерства, на щастя, у нашій історії не було.
Але найгірше, що окрім тих, хто просто краде зібрані гроші, є такі, що торгують фальсифікованою амуніцією, – продають певну смерть солдатам. Були випадки, коли приїжджаєш на полігон, і вже на око бачиш, що солдат одягнутий в неякісний бронежилет. Я підхожу до нього, пояснюю, що це за річ. Потрібно бачити вираз обличчя, обурення "та це мені батьки купили, та отець посвятив в селі". А в тебе шок, що ти не можеш пояснити йому, що це певна смерть, бо навіть коли бронежилета немає зовсім, є шанс, що життєво важливі органи не будуть пошкодженні під час поранення. Водночас фальсифікований бронежилет рикошетить кулю здебільшого вверх в голову. Ти хочеш йому дати якісний бронежилет, а він відмовляється, бо йому батьки купили ось той. Але ж свята вода не врятує життя.
Я знаю, ти отримуєш смс-повідомлення від солдатів, котрим твій флешмоб врятував життя, що відчуваєш?
Дуже двояке відчуття. Так, мені прислав конкретний вояк смс, а я згадую тих, кому я не зміг дати бронежилет, котрі поїхали без них. Таких було дуже багато. Я був на Скнилові, звідки солдати відправляються в зону АТО. Побачив там на бордюрі сидить хлопець і плаче, я спочатку не хотів підходити, раптом в нього побратим загинув, ну чи дівчина не прийшла попрощатись, але потім вирішив запитати чи в нього все добре. Він відповів "ні, не добре. Я підвів всіх хлопців, тому що нам обіцяли, але обдурили". Він пояснив, що командувач пообіцяв їм амуніцію, щоб вони не брали нічого в жодних волонтерів, бо вони елітний підрозділ і їм усе привезуть. Поїзд рушив, а ці хлопці без бронежилетів, без касок, в порваних кросівках.
І тому коли отримуєш такі смс, ти розумієш скільки смс не прийшло, а скільки могло прийти. Це пригнічує.
Які зараз в українських вояків настрої. До чого нам потрібно готуватись в найближчому майбутньому?
У них настрої масово не оптимістичні. Нам треба готуватись до повномасштабної війни. Іще до виборів діяли мінські домовленості, котрі трішки стримували військові дії, якісь були мінімальні поступки.
Нині ж вояки часто просто в шоці від того, в якій ситуації вони опинились, а разом з ними і вся країна. Я багато чую, що місцеві там їх просто проклинають. Можуть відправити дітей до солдатів, аби ті поїли у них всі запаси.
Склалась парадоксальна ситуація, ти захищаєш свою країну, своїх громадян, але отримуєш таку "подяку": "Що б ти здох, бандеровец, укроп". Вони захисники, вони відстоюють територію своєї держави, а їх там не чекають.
Вони злі, бо багато їхніх побратимів загинуло. В них є нормальне людське бажання помститись і відстояти територію своєї держави, а їх там не чекають. Постає логічне запитання "а воно нам треба". Особливо це стосується тих, у кого є діти, добровольців, котрі пішли з почуття обов’язку захистити країну. Було б зовсім інакше, якби люди на тій території, ДНР та ЛНР, підтримували наших солдатів..
На твою думку, які проблеми української армії слід було б розв'язати насамперед?
Корупція - головна біда армії. А найбільша потреба армії на цей момент - все, що пов’язано з теплом. Дуже холодно, солдати дуже мерзнуть, їм потрібен зручний теплий одяг.
І найбільше нашій армії не вистачає справжнього лідера. Я жодного кривого слова не можу сказати про Полторака, він не так довго є міністром. В нашої армії є шалена сила, бажання захистити країну, але потрібен лідер, котрому вони б справді вірили. Навіть ті лідери, які є, як-от, Ярош, Семенченко, до них настільки неоднозначне ставлення в різних солдатів. Хотілося б, коли спілкуєшся з різними бійцями, чути одне прізвище людини. котра не заплямована. Є багато хороших людей, прекрасних хлопців, спілкуючись з котрими ти розумієш, що в України є майбутнє, однак не має того єдиного лідера. Президент не став таким лідером, навпаки, солдати не розуміють дії нашого керівництва, не розуміють, чому вони не можуть відстрілюватись, коли їх атакують.
Солдатам дуже потрібно, щоб ті смішні гроші, котрі гарантовані державою, їм приходили на картку. Щоб не було таких ситуацій, коли побратим лежить без ноги, а йому не видають довідку, що він був в АТО. Нині держава потрапила в ту бюрократичну пастку яку сама ж і створила.
Розмову вів Сергій Бобра.
