Журналісту Гал-інфо вдалось поспілкуватись з бійцями зенітно-ракетного взводу 57-ї бригади Михайлом Б. і Серггієм К. Вони розповіли про побут бійців, ставлення місцевих мешканців та проблему алкоголю в зоні АТО.
Розкажіть про свою участь в бойових діях?
Сергій К. У зоні АТО перебуваю з 12 березня цього року. Наша бригада дислокується неподалік міста Констянтинівки, це Донецька область. Безпосередньої участі в бойових діях поки що не брав, однак після відпустки їдемо на передову.
Тут одразу хочу сказати, що настрій в бригаді піднесений і бойовий. Ні в кого і думки нема, що марно воюємо. Всі відстоюють суверенітет та цілісність України.
Як ставляться місцеві мешканці до українських військових?
Сергій К. Коли ми тільки-но приїхали в Констянтинівку, у місті сталося ДТП за участі бійця 80-ї бригади. Після цього ставлення до нас з боку місцевих мешканців стало ще більш неприязним. Тобто, з погляду суспільної атмосфера, то там обстановка не проста. Тамтешнє населення здебільшого російськомовне. Переважно це пенсіонери. Молодь та люди, котрі більш-менш забезпечені, виїхали із зони АТО в Україну чи в Росію. І тепер така ситуація, що 70% місцевого люду підтримують сепаратистів. Але це на мій суб`єктивний погляд.
Річ у тому. що часто доводиться навідуватись до міста: зняти кошти, докупити продуктів або придбати побутові речі. Спілкуємось із таксистами. Якщо водій молодий, то у нього в авто, зазвичай, жовто-блакитний шалік чи просто стрічка, значить з ним є про що говорити. І їхати з ним не страшно. Адже ти сідаєш в машину до таксиста, а куди він тебе завезе, не знаєш. Міста ж не знаємо, і якщо напоришся на "засланого" водія, то він тебе може доправити просто в руки терористів.
Був випадок, коли нам прийшли посилки на Нову пошту. Я сів у таксі, і водій одразу почав зі мною розмовляти на підвищених тонах. Моляв, "что вы здесь делаете, зачем приехали, убивать наших женщин и детей. Вот советский союз, армия была гордостью страны, а сейчас вы в палатках, в коровнике, не известно почему...". Я просто промовчав, не хотілось дискутувати на ці теми з ним. Тобто стосунки вельми напружені.
Чи виливається негативне ставлення місцевих в якийсь активний спротив?
Михайлом Б. Коли сталось ДТП, то місцеві вийшли на мітинг. Але ми думаємо, що він був проплачений. Хтось дав гроші місцевим любителям випити, аби вони покричали. Хоча нас напопередили, що можуть бути провокації, а той і наступ на військову частину, але такого нічого не було. Тобто, місцеві багато говорять, але ведуть себе пасивно.
Часто лунають звинувачення, що наші бійці зловживають спиртим, розкажіть про ситуацію у вашій частині?
Михайлом Б. Не буду лукавити. Алкоголь вживають. Не багато, але п'ють. Самі розумієте, люди дорослі. Сумують за домом, і в такий спосіб знімають стрес. В кожного по-різному. Боремось. Ніхто нікому не забороняє, сухого закону нема, але все має бути в межах. Тому, так би мовити, ведемо активну антиалкогольну кампанію, до особливо затятих любителів алкоголю вживаємо інших методів, яких, казати не буду, але це фізичне насильство, нічого такого не подумайте. Багато чого залежить від командира. Якщо він диспиплінований і вміє тримати дисципліну, тоді все гаразд.
Які загалом умови несення служби?
Сергій К. Живемо в наметах. Зробили собі "нари" з дошок. Спимо в спальних мішках, маємо по дві буржуйки. Є телевізори, дехто має вайфай-роутери, зв'язок... Новини дивимось, читаємо, з мобільним зв’язком бувають проблеми.
Яке ставлення бійців до української влади?
Сергій К. Двояке ставлення. Наприклад, хлопців, що прийшли в армію торік в травні, липні та серпні, не були забезпечені взагалі. Їм не дали ні одягу, ні берців, ні бронежилетів, ні касок, нічого. Хто прийшов цьогоріч – забезпечені амуніцією повністю.
Власне, за час несення служби я не стикався з тим, щоб були якісь неадекватні, злочині накази. Особисто я прийшов туди служити, воювати, відстоювати незалежність України.
Воюювати страшно?
Михайлом Б. Як сказати, коли ведуть вогонь зі стрілкової зброї, то терпимо, але як починають гатити із мініометів та іншої важкої зброї, то переживаєш гостре відчуття. Однак з часом звикаєш. Страх минає, просто робиш свою роботу і все.
Фото - Сергій Бобра, Гал-Інфо.
