Напередодні новорічних свят журналісти Гал-інфо поспілкувались з керівником хорової капели “Дударик” Дмитром Кацалом.
Пане Дмитро, на період грудня-січня вже анонсовано багато концертів. Чи є серед них якийсь особливий, наприклад «Пригоди Святого Миколая»?
Звичайно, це є надзвичайна подія. У кожній культурі, кожного напряму мистецтва є свої перлини. Я вирішив взяти зібрати їх в одне ціле і створити на цій базі дуже гарний український продукт. І це вдалося: люди старших поколінь впізнають і насолоджуються музикою, а діти поглинають основне – доброта, щирість і тепло, котрими дихає цей проект.
Період зимових свят більш напруженим у плані кількості роботи?
Так. Це є дуже напружений період. Усі вистави нашого хору мають дуже високий громадський запит. На грудень у нас заплановано 16 концертів, і для будь якого колективу це є великим навантаженням. До того ж подивіться на різноманіття програм. Що вже й казати про те, що частина хору – діти. Ви бачили колись, наприклад, щоб діти грали у футбол зі збірною ліги чемпіонів? А от співаки «Дударику» грають саме на такому рівні.
Розкажіть про ваш новий проект «Різдво з Дудариком».
Я планую зробити 4 концерти, що пройдуть 20-21 грудня у філармонії. Перші два, у неділю, будуть комерційними – на них можна буде придбати квитки. А ті, що пройдуть 21-ого, планую зробити соціальними. Я хочу запросити на них людей старшого покоління, що через матеріальне становище ніколи не зможуть витратити 200 гривень зі своєї пенсії не на ліки, а на концерт. Звичайно, було б дуже доречно, щоб міська або обласна рада взяла на себе таку відповідальність і допомогла нам провести такий захід. Я сподіваюся, цей імпульс резонує.
З мистецької точки зору, я б хотів відтворити ту атмосферу, що панує, коли ви йдете із друзями, з наметами на ніч в гори. Оця тепла, сімейна атмосфера буде перенесена у різдвяні пісні. Для цього аранжування для багатьох творів було зроблене із використанням гітари. Також ми запросили «Курбасів». Це дозволить нам відтворити певну вокальну «баталію», благо жанр колядки це дозволяє.
Яке місце займає релігійна тематика у ваших зимових виставах?
Основою усіх різдвяних вистав є, звичайно, славлення Ісуса Христа і його народження. А вже складові у кожної з них свої. Таким чином, відповідаючи на ваше запитання, релігійна тематика займає місто бази для зимових вистав.
Чи запозичуєте ви щось зі світових культур?
Звичайно! Щоб робити свої афіші більш виразнішими, я часто аналізую світові, зокрема американські плакати. Із учнями ми здороваємося у японських традиціях. Я дуже полюбляю класичний англійський рок, і запозичую з нього деякі речі. Я практикую сам і вчу дітей використовувати інтонування півтонами і чвертьтонами. Це є даниною індійській культурі. Таким чином, запозичання з інших культур дозволяють нам не стояти на місці.
Чого очікувати від хору в найближчий час?
На сьогодні перед капелою стоїть надважливе завдання – створення на базі капели національного молодіжного центру хорової культури. Це буде більше явище, ніж «Дударик», бо воно буде включати в себе навчання не всередину, а назовні капели. У нас вже є методика, проте немає наукової складової, немає підручників. Також я маю на увазі, те, що більша частина національних музичних інструментів у нас не використовується взагалі. Цей аспект також треба виправляти.
Так, це дуже амбіційний проект, бо він створює сучасну національну політику в сфері культури. І наша взаємодія із владою дуже нам допомагає. Таким чином, єдине, що потрібно зробити нам для прискореного розвитку – навчально-методичну базу.
Чи вважаєте ви «Дударик» династичною працею і чи бажали б ви, щоб його колись очолив ваш нащадок?
Ще вчора вже задумувався над цим. У тому, що робить людина я бачу вплив генів. Якщо вона від самого зародку виховується в певній родині, то вона отримує базу для подальшого розвитку у цьому напрямку. У зв’язку між вчителем та учнем порядок речей аналогічний. Тому моя відповідь – так. Я вважаю «Дударик» династичним, і дуже радий, що мій батько у свій час зумів направити мене на це. Щодо моїх нащадків, то безумовно, я б хотів би. Проте варто пам’ятати, що цей хор – більш ніж родина по крові. І якщо не знайдеться мого прямого нащадку, то я б з радістю довірив цю справу тому, хто споріднений зі мною духом «Дударику».
Як ви ставитеся до того, що у ЗМІ вас часто характеризують як сина Миколи Кацала?
Я дуже добре ставлюся до цього. Раніше, коли мені було 20-27 років, це було для мене важко: я намагався самореалізуватися за межами постаті батька. Це є питання скоріш гордині, аніж конструктивної позиції. Бо якщо розмишляти з неї, то це тільки грає мені на руку.
Гаврилюк Микита
