Слухай онлайн
Війна на Донбасі

"Донецький львівський"

Нещодавно заступнику командира роти гірсько-штурмовоі бригади, яка тримає оборону на Донеччині, лейтенанту Володимиру (позивний «Єнот») було вручено нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту». Це той самий випадок, про який кажуть: «Нагорода знайшла свого героя».
Фото Олексія Мосейченка.

... «Єнот» — народився у Макіївці, а все життя прожив у Донецьку. 2008 року обрав військову долю: після призову до лав Збройних Сил України підписав контракт і з вересня того ж року почав службу у 93-й бригаді. А 2014 року війна гострим лезом розрізала його серце.

— Мій батько зараз живе на підкотрольній Україні території. Він — пенсіонер, колишній МНСник. А мама… З мамою ми не спілкуємося з 29 травня 2014 року, відколи вона обрала оте незрозуміле «ДНР» і залишилася в Донецьку, — із сумом каже Володимир.

Авдіївка, «Зеніт», «Республіка Міст», Піски, Ясинувата… Тим, хто знає, не треба пояснювати, що це за назви. «Єнот» пройшов їх всі. А починав війну, як він сам згадує, з весняної зливи, коли їх підняли по тривозі для супроводження військової техніки. За два тижні проїхали 3700 кілометрів, зколесили всю Донецьку і частину Луганської області.

А потім - до Донецького аеропорту.

— Що найбільше запам’яталося? — перепитує Володимир. — На все життя запам’ятався перший мінометний обстріл, під який потрапив. Два «Васильки» по нам відпрацювали, прилетіло 16 штук. І 21 липня 2014 року пам’ятаю, коли о 23-й годині нас накрили 80 «олівців» з «Градів». Втім, я не люблю про це згадувати. Знаєте, коли ти вечеряєш з другом перед виходом на позицію, а за півгодини його вже немає… А ще пам’ятаю, як хлопці виходили з ДАПу. Було таке враження, що їх від рідної матері відривали. Вони не хотіли відходити, незважаючи на втрати.

Володимир не вважає себе «кіборгом», вважає це якимось зайвим пафосом. 

— Ми просто виконували свій військовий обов’язок — захищали Батьківщину. Мені не важливо — Донеччину чи Львівщину. Вона у нас одна — Україна, — говорить Володимир. — А на прем’єрі фільму «Кіборги» у Львові я був. Глядачі нас зустріли такими оваціями, що я аж злякався. Звичайно, всього там показано не було, і це правильно. Але приємно було побачити той замінований «Порш». Пам’ятаю: «Гради» накривають, дах валиться, а «Порш» стоїть, чогось чекає.

У серпні 2014 року старшого сержанта Володимира за наказом командування направили на навчання Львівської Національної академії Сухопутних військ ім. Сагайдачного. Сьогодні він знову на фронті. А у Львові залишилася дружина і син, котрий цього року пішов до першого класу. А ще «Єнот» чекає побільшання у сімействі.

— На своїй землі, у Львові, ми знайшли ще одну рідну домівку, — каже Володимир. Ось такі вони, «донецькі».

Разом переможемо!

Слава Україні!

Олег Яновський-Шпак, мобільна прес-група ОТУ «Маріуполь»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");