Які речовини потрапляють у категорію «допінгових»? Хто з українських спортсменів обпікся на вживанні заборонених препаратів? Як можна захистити себе та чи реально довести власну невинність? Чи може допінг стати елементом тиску на спортсмена? На ці запитання ми й спробуємо відповісти у нашому матеріалі.
Допінгові препарати
Початком централізованої боротьби з вживанням заборонених препаратів можна вважати 1999 рік. Саме тоді була заснована Всесвітня антидопінгова агенція, більш знана як WADA. Вона фінансується Міжнародних олімпійським комітетом та окремими державами і визначає список препаратів, заборонених до вживання (завжди або ж у певні періоди). Під безпосереднім керівництвом WADA працюють національні антидопінгові центри, які є в кожній країні. У нас це - Національний антидопінговий центр України (НАДЦ).
До методів, заборонених WADA, належать маніпуляції з кров’ю та її компонентами, хімічні та фізичні маніпуляції, а також генно-клітинний допінг. Куди складніша ситуація з забороненими препаратами. Оскільки наука, в тому числі й фармакологія, на місці не стоять, антидопінгова агенція має відстежувати появу нових препаратів та оновлювати список заборонених препаратів.
Всі речовини та препарати, які є у списку заборонених, поділяються на 11 категорій: незатверджені речовини; анаболіки; пептидні гормони, фактори росту, супутні речовини та міметики; бета-2-агоністи; гормони та метаболічні стимулятори; діуретики та маскувальні агенти; стимулятори; наркотики; канабіноїди; глюкокортикоїди; бета-блокери. Перші шість груп заборонені завжди, наступні чотири – в змагальний період. Бета-блокери заборонені лише в окремих видах спорту, зокрема в стрільбі з лука та в стрілецькому спорті, в автомобільних перегонах, більярді, дартсі, гольфі, лижних та підводних видах спорту.
На чому ловили українських допінгістів?
У 2017 році Міністерство молоді та спорту надало інформацію на запит ЗМІ про кількість українців, що були позбавлені олімпійських медалей через вживання допінгу. Тоді мова йшла про Олімпіади 2004, 2008 та 2012 років і десять анульованих олімпійських медалей.
У заліку Афін-2004 ми позбулися золотої медалі Юрія Білонога у штовханні ядра (вживання оксандролону – анаболічного препарата) бронзи Вікторії Терещук у п’ятиборстві та бронзи уродженки Новояворівська Олени Олефіренко у академічному веслуванні. Більше втрат було після Ігор-2008 у Пекіні: срібні медалі Ольги Коробки у важкій атлетиці (вживання анаболічного препарату турінабол), Людмили Блонської у семиборстві та Василя Федоришина у вільній боротьбі (теж турінабол); бронзові нагороди Наталії Давидової у важкій атлетиці (анаболічний препарат турінабол) та Дениса Юрченка у стрибках з жердиною (турінабол).
Втрати Лондона-2012 це «бронза» важкоатлетки Юлії Шимечко та срібло метальника списа, рекордсмена України Олександра П’ятниці. У 2019 році WADA за вживання все того ж турінаболу дискваліфікувала та зобов’язала повернути золоту медаль важкоатлета Олексія Торохтія.
Окрім олімпійських призерів, на вживанні заборонених препаратів обпеклися й інші українські спортсмени, зокрема футболісти Олександр Рибка та Артем Бєсєдін, біатлоністи Артем Тищенко та Ольга Абрамова, легкоатлетки Наталія Прищепа, Ольга Земляк та інші.
Як спортсменам захистити себе?
Кожен професійний спортсмен повинен вносити дані про себе у систему ADAMS, якою послуговується WADA. Там, зокрема потрібно вказувати своє місце перебування впродовж певного періоду доби, аби антидопінгові офіцери могли взяти аналізи. Найпоширеніший вид аналізів – аналіз сечі, хоча інколи використовують й аналіз крові. Якщо офіцери у зазначений час не знаходять вас у вказаному місці, то спортсмен отримує попередження, так званий «флажок». Три таких «флажки» за рік можуть призвести до дискваліфікації. Хоча, у вас завжди є можливість довести важливість причини вашої відсутності. Особливо з хорошими юристами.
Після виявлення допінгу та появи рішення WADA у спортсмена є 21 день на апеляцію. На цьому етапі є два шляхи: перший – співпрацювати з WADA, що дозволить скоротити термін дискваліфікації; другий – намагатися довести свою невинуватість. Один з найпоширеніших способів – відкриття проби Б. Річ у тім, що спортсмен здає одразу дві проби. Одну з них перевіряють на наявність заборонених препаратів, іншу – заморожують та можуть відкрити впродовж десяти років. Це зроблено не лише для того, аби спортсмен міг захистити себе, а й з технічним прогресом: нові методи аналізу допомагають краще виявляти склад рідини. Саме з цієї причини інколи результати анулюють лише через 5-6 років.
Окрім спроби довести свою невинуватість вже постфактум є й інший спосіб – так званий легальний допінг. Ви можете довести, що вживання певних препаратів необхідне вам через особливості вашого організму, певні відхилення чи хвороби. Чого вартують лише розмови про біатлоністів-астматиків.
Допінг як засіб тиску
Нещодавно з’явилося достатньо резонансне інтерв’ю виданню «Главком» українського скорохода, призера чемпіонату світу Ігоря Главана. Він заявляє, що його відсторонення через вживання допінгу було підставою зі сторони нового тренера збірної Дениса Тобіаса. «Зараз отримую допомогу не лише українських, а й закордонних юристів. Вони запевняють, що якби час можна було повернути назад, то мою дискваліфікацію можна було скасувати». За словами скорохода, препарат, що був нібито виявлений у його крові, можна побачити лише за спецумов, яких, впевнений Ігор Главан, Національний антидопінговий центр (НАДЦ) не дотримався. «Мені з самого початку дали зрозуміти, що їх завдання – мене прибрати». Доказом своєї невинуватості спортсмен вважає те, що допінг-проби, здані перед тим у Кельнську лабораторію WADA були негативними.
Ця історія ще не дійшла до кінця, однак демонструє ще одну потенційну сторону допінг-проблем – відсторонення непотрібних атлетів, незручних підопічних або ж просто суперників по збірній.
Тарас Жеребецький, Гал-Інфо
