Увечері, 4 вересня, відбулась екскурсія містом під назвою «Герби у Львові і як їх шукати».
Разом з екскурсоводом Тарасом Завадовським та Тетяною Казанцевою, Гал-інфо та інші учасники прогулянки, присвяченої пошуку гербів, пройшлись маршрутом від собору Святого Юра і до Наукової бібліотеки ЛНМУ ім. Данила Галицького.
Охочих пізнати ще одну таємничу сторону львівських історичних будівель не зупинив навіть проливний дощ, який був, наче ще одним слухачем розповіді про Львів. Екскурсія видалась надзвичайно цікавою та пізнавальною.
За словами екскурсоводів, тема геральдики в цілому є мало дослідженою. В історії бували моменти, коли зростав інтерес суспільства – істориків, науковців, малярів та архітекторів – до науки про герби, проте він швидко згасав.
А в радянський період взагалі не було досліджень, адже в той час вважали, що геральдика – буржуазна наука. Чимало гербів тоді знищили, особливо тих, що містили на собі зображення орла, бо тоді цього птаха часто пов’язували з нацистами, буржуазною владою.
Відродження гербознавства почалось вже за незалежності України, і не без титанічної праці відомого майстра цієї справи Андрія Гречила.
Собор Святого Юра
«Не даремно ми починаємо подорож від собору Святого Юра», – сказав Тарас Завадовський. «Адже саме він є уособленням української греко-католицької церкви й тут є чимало гербів відомої родини Шептицьких. Цей рід надзвичайно багато допомагав при розбудові не лише релігійного життя України, але й культурного, а передусім – освітнього. Пам’ятаємо, хоча б про діяння Андрея Шептицього».
Піднімаємо погляди на фасад собору. Вище, над входом, помічаємо великий герб. Сьогодні на ньому можна побачити хрест. Проте колись там була гербова фігура, ідентична до тієї, яку можна зауважити на Митрополичих палатах – будівлі прямо навпроти входу до собору.
Гербом Шептицьких стало вважаються хрест, підкова та стріла. Що ж до кольорів – поле щита є червоним, а підкова, хрест і стріла – срібними.
«Дуже багато помилок люди роблять тоді, коли намагаються визначити, що ж вважати гербом, а що — ні», – продовжує розповідь пан Тарас. «Є одне стале правило – гербом вважається тільки те, що є у щиті. Тобто якщо є щит – значить це герб. Якщо його немає – це може бути гербова фігура, емблема, знак чи вензель (прим. каліграфічно виконана монограма), будь-що».
Колись геральдика була дуже потужною наукою і, фактично, рушієм прогресу. Всі символи, які ми зараз маємо, так чи інакше розвинулись з гербознавства – починаючи від маркування на упаковках і закінчуючи дорожніми знаками.
Митрополичі палати
Переводимо погляди на двері до Митрополичих палат. На них зображено два герби – Шептицьких та Сильвестра Сембратовича, єпископа Української Греко-Католицької Церкви (прим. з 5 травня 1885 року Митрополит Галицький). «Також ще є герби в самому храмі, а власне епітафії шести архієпископів», – додає Тарас Завадовський.
Вілла Яна Стики
Покидаємо територію собору і рушаємо до показної вілли Яна Стики з червоної цегли. Сьогодні тут розміщений художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.
На фасаді бачимо герб з трьома золотими щитами на синьому тлі. Він з’явився, фактично, на піку популярності гербів – коли їх для себе робили вже не лише вельможі, але й ремісники, живописці і навіть прості селяни. Завдяки цьому, до речі, французьким королям у ХVI столітті вдавалось суттєво поповнювати казну, адже вони збирали податки з селян, які хотіли мати свій герб. А охочих, в той час, не бракувало.
Отож, цей нахилений убік герб, належав львівському цеху малярів. На жаль, достеменно не відомо чому в гербовій фігурі є три щити, проте саме стільки їх було на гербах живописців. Щоправда, є значна похибка в кольорах – тло повинне бути червоного кольору, а щити – срібними. Виїмка в тарчі (прим. щит) зроблена під спис.
Вілла Потуліцьких
Рушаємо до вілли Потуліцьких – будинку №4, що на вулиці Яна Матейка. Над балконом бачимо герб. Проте їх повинно бути два.
«Перший – це є герб Гримала, а другий – Бонча. Об’єднані в один великий, ці два герби, чоловіка й дружини, називаються шлюбним. Герб Бонча (прим. на сьогодні він збитий) виглядає досить просто – срібний єдиноріг на синьому фоні», – розповідає Тарас Завадовський.
Інституті досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів
Продовжуємо наші пошуки гербів і споглядаємо ще один на фасаді Інституті досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів, що на вулиці Бібліотечній, 2.
«Бачимо щит, в якому розміщено герб, що називається Леліва – це місяць рогами догори, а всередині розміщується шестикутна зірка. Саме поле повинне бути синім, а зірка й місяць – золотими. Також на щиті є букви, шляхетська корона, а герб оточує паноплія (прим. воєнна арматура). Її наявність свідчить про те, що людина була військовослужбовцем. У нашому випадку цей герб належить Адамові Миколаєві Сенявському», – розповідає історію герба Тарас Завадовський.
Вулиця Коперника
Переходимо на вулицю Коперника і бачимо двох левів-кронштейнів, які колись розміщувались на Львівській ратуші. Нагадаємо, що це саме ті леви, які «охороняють» нещодавно відреставрований фонтан.
«Загалом було вісім левів-кронштейнів, які підтримували балкон. На жаль, збереглось лише п’ять – два ось тут, на вулиці Коперника, ще два – на Високому Замку, і один в картинній галереї. Також залишився один щит, без лева. Зараз він теж на Високому Замку», – розповідає пан Тарас.
«Лев, що праворуч, тримає герб Шольц-Вольфовичів, лев же ліворуч обхоплює лапами ґмерк Карпіяні. Чим відрізняється герб від ґмерка? Герб є затверджений королем, сеймом або парламентом, тобто офіційний знак. А ґмерк – так званий міщанський герб».
Географічний факультет ЛНУ
Рушаємо до географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, яка колись була Львівською духовною семінарією. Вона перебувала під патронатом Святого Духа, тож відповідно він і був зображений на її гербі.
Сховавшись від дощу в одній з аудиторій, маємо змогу споглядати розпис на стелі, який випадково відкрили під час того, як вмонтовували проектор. Тож можемо лише припускати скільки ще фресок заховано під шарами фарб та штукатурок.
Пан Тарас Завадовський продовжив ділитись цікавими фактами і розповів, як же колись вдавалось позначати кольори гербів.
«Не завжди можна було побачити герб в кольорі. Часто, щоб їх замалювати, були потрібні великі кошти. Тому придумали інший спосіб передачі зображення і кольору, щоб не витрачати при цьому багато коштів. Першим з них було буквене позначення. Проте такий спосіб був недосконалим через відмінність мов. Тож, кольори стали наносити крапочками, лініями, штрихуваннями тощо. Вони наносились в тому кольорі, в який потенційно мали бути зафарбовані тло та фігури герба».
Наукова бібліотека ЛНМУ ім. Данила Галицького
Вийшовши з приміщення колишньої духовної семінарії, прямуємо до будинку №6, що на вулиці Січових Стрільців. Зупиняємось, і бачимо на будівлі Наукової бібліотеки ЛНМУ ім. Данила Галицького ще один, на сьогодні вже останній, герб.
Колись це приміщення було палацом Бадені, хоч і герб йому не належав. Як стверджує пан Тарас, таких прикладів у Львові надзвичайно багато, коли палац належить одним, а герб - іншим.
Тут жили також роди Туркули та Мієри. Зеленкуватість, на жаль, не дає розгледіти вирізьблені гербові фігури, тож його важко уявити повноцінно. Проте бачимо над другим поверхом є два щити і корона. Вона говорить про те, хто перед нами є. Якщо на ній девять галузок – це граф, якщо сім – барон, а п’ять – лицар.
«На тому, що праворуч, бачимо в центрі меч, наче підпертий з двох боків півмісяцями. Це герб Туркулів, який походить з Італії або Румунії. Герб ліворуч – Мірів, які свого часу були дуже заможними. Він є доволі складним, адже, фактично, розділений на чотири частини: у першій і четвертій є три зірки, а в другій та третій – три снопи».
На цьому й завершилась екскурсія містом під назвою «Герби у Львові і як їх шукати», якій не завадив навіть безперервний дощ.
Також наприкінці прогулянки Тетяна Казанцева анонсувала другу безкоштовну екскурсію, яка вже відбулась в четвер, 5 вересня. Вона стосувалась одного з найцікавіших постатей в історії архітектури і містобудування Львова початку ХХ століття Івана Левинського. Екскурсія будинками пана Левинського розпочалась о 17:00 від вулиці Дорошенка, 73.
