«Гол? Гоооол? - Гооооооол», - приблизно так реагує людина, коли ваша збірна спочатку забиває, а потім подвоює перевагу в матчі з чинним чемпіоном Європи та переможцем Ліги Націй.
А тим більше з Португалією, яка приїхала до Києва перемагати, адже для них будь-яке місце у відборі, крім першого – вже негативний результат. Вдвічі приємніше від того, що ця перемога за тур до кінця відбору забезпечила нам вихід з групи з першого місця. ЄВРО-2020 чекай, Україна вже пакує валізи.
Євро-2020: Україна перемогла Португалію
Ну а поки пропонуємо разом згадати найбільш пам’ятні та цікаві моменти цієї збірної:
Миколенко і Португалія
Цього літа молодий крайній захисник «Динамо» не став чемпіоном світу в складі збірної України U-20 з однієї причини: в такому молодому віці він уже виграв боротьбу за місце в стартовому складі головної команди країни. І якщо на старті відбору місце Віталія викликало сумніви, то вже у матчі-відповіді проти Роналду і компанії не поставити його означало ослабити власні тили.
Яремчук і Львів
За чотири матчі у Лізі Націй Роман міг наслухатися і перечитати про себе стільки, що надломитися психологічно було би простіше простого. «Дерево», «не рівень збірної» чи «взагалі не форвард» були звичними словами у матеріалах про Яремчука. Та минув рік і просто подивіться: тепер гравець бельгійського «Гента» та один з найпрацьовитіших гравців віджартовується від запитань про те, що його оцінюють у двадцять мільйонів євро. А почалося усе з рідного для нападника Львова. У червневих матчах він по разу відзначився у воротах Сербії та Люксембургу, а за останні п’ять матчів набрав 6 очок за системою «гол+пас». Ще й з почуттям гумору в Романа все гаразд: після перемоги та голу в ворота Португалії скромно відзначив, що це лише початок і не варто говорити про те, що перемога на Євро вже у нас в кишені. Хоча й перемогли ми не Шотландію, як наші східні сусіди, а Португалію.
Перший дубль Малиновського
Минулотижневий матч проти Литви став знаковим для півзахисника «Аталанти» та збірної України. Хоча про його ключову роль у команді Шевченка говорять давно, та схоже, це ще не межа. От у Харкові Малиновський зробив свій перший дубль, може і на хет-трик тепер варто сподіватися. Руслану ще би стабільності та більшої різноплановості: тоді в «Аталанті» хавбек теж не засидиться і перейде уже справді на рівень топ-клубів Європи. Зараз же лише можна порадіти за нього: адже вік дозволяє ще років сім, а от й вісім виступати на хорошому рівні.
Всюдисущий Зінченко
Пригадуєте з якими скандалами цього гравця загравали за збірну? Тепер можна лише похвалити Асоціацію за далекоглядність. У складі «Манчестер Сіті» Гвардіоли Олександр отримує колосальний досвід, поруч з партнерами такого рівня. Вчора було помітно як легко, у порівнянні з іншими гравцями центра поля, йому дається гра під пресингом. Так, не без огріхів. Однак більшість його передач спрямовані на просування вперед та й в обороні Зінченко відпрацьовував. Його середня позиція в матчі навіть трохи нижче, ніж у Тараса Степаненка.
Степаненко і Ентоні Тейлор
Найбільш суперечливий епізод, який ледь не перетворив англійського арбітра у другого Педерсена чи Кашшаї. Пощастило лише, що Україна була в такому становищі, де поразка не надто впливала на шанси виходу із групи.
Гра українців з Тарасом і без нього – велика різниця. Якщо не вірите, можете запитати про це у гравців збірної Нігерії. Зважаючи на досвід нашого опорника, збірна отримує гравця, який може вдало керувати діями партнерів, підказати або й підчистити за кимось. Один лише мінус – вік. Тарасу вже тридцять і схоже, що відбір до ЧС-2022 та гра на ньому буде завершальним акордом у його кар’єрі в збірній. Тому Андрію Миколайовичу доведеться вже у найближчий час підшукувати резерви. Не натуралізовувати ж іще когось.
І на завершення історії з Ентоні Тейлором: в інтернеті ви зможете знайти відео, де Тарас Степаненко емоційно пояснює вдома, що перше попередження йому взагалі дали не поділу – фолив Яремчук. А ще в Instagmam гравець «Шахтаря» просить передати рефері, що не знає чим його так образив.
Командний дух і Шевченко
Можна довго розписувати тему про здобутки кожного окремо взятого гравця. Вищезгадані представники – лише декілька прикладів змін, які перетерпіла збірна за ці кілька років. Можна сюди віднести і пару Матвієнко-Кривцов, на яку в якості головних центрбеків збірної могли ставити лише їхні віддані прихильники. Впевнений Андрій Ярмоленко, який тягне за собою команду, не боїться піти в обіграш та, де потрібно, притримати м’яч – теж, не в останню чергу, заслуга тренерського штабу збірної.
1216: саме стільки днів минуло від призначення Андрія Миколайовича Шевченка головним тренером до вчорашньої перемоги та виходу на континентальну першість. Коли у збірну вперше приходив Олег Блохін та заявляв про намір виходу з першого місця на ЧС-2006 з нього підсміювалися. Коли Андрій Шевченко заявив про те, що збірна тепер гратиме інакше, не мучитись, а справді грати – реакція була схожою. Масла у вогонь підливав не надто вдалий відбір на останню світову першість. Однак Андрій Миколайович разом з тренерським штабом та командою перетерпіли це, і видали спочатку хороший результат в Лізі Націй, а тепер і у відборі до Чемпіонату Європи.
Ще однією зміною стала атмосфера всередині команди. Згадайте, що було перед ЧЄ-2016: Асоціація в публічну площину виносила примирення Степаненка та Ярмоленка, щоби бодай так показати, що «у нас все добре». Тепер же маємо збірників, які спокійно спілкуються з журналістами, як і всі люди тішаться перемогам, стрибаючи та викрикуючи (Олександр Зінченко не дасть збрехати), а ще не загадують наперед, а просто роблять свою роботу.
І навіть попри те, що це - лише робота, хочемо заперечити слова Віталія Миколенка про те, що «вже завтра про цю перемогу забудуть». Не забудуть! Ми їдемо на Євро-2020 і кажемо спасибі всім, хто так чи інакше долучився до цього результату.
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
