Коли Росія почала анексію Кримського півострова, що пережили кримчани, які були учасниками Майдану? Як вони згадують про переломні події двадцятих чисел лютого 2014 року? У добірці подано фрагмети спогадів, записаних Українським інститутом національної пам`яті у рамках проекту «Майдан: усна історія». Підготувала Тетяна Привалко.
Ліза Богуцька, дизайнер інтер’єру, блогер
Коли наші хлопці повернулися з Майдану, я зайшла до них в офіс. Ми поминали, словесно, пам’ять загиблої Сотні. Вони говорили: «Слава Богу, ми відстояли, Янукович утік, ми перемогли». Не знаю чому, але я їм тоді сказала: «Хлопці, це ще не все, цією сотнею не завершиться, і тисячею не завершиться, і дай Бог, щоб завершилося десятьма тисячами». Вони всі повернулися, подивилися на мене як на божевільну. А я сказала, що буде кровопролиття, велике, і це все почнеться цього року і досить скоро, почнеться з Криму.
Ельвіна Сеітбуллаєва, журналістка
…коли втік Янукович, коли не було вже того Захарченка і тих хто… тоді було таке відчуття, як на мене, що Майдан виграв. А пам’ятаю, Янукович прилетів до Севастополя, і ми хотіли поїхати шукати його. Поїхали до його дачі – «Чайного будиночку» – там відкрили ворота. Тоді я вперше там побувала, подивилася на всю цю красу. І коли нам не забороняли ходити, таке було відчуття, що все, ми виграли.
Ісмаїл Ісмаїлов, один із координаторів Кримського Євромайдану
Коли Янукович утік із Києва, у мене була ейфорія. 23 лютого у нас був траурний захід, присвячений смерті Номана Челебіджіхана. Це був кримський татарин, перший глава Кримської Народної Республіки, яка була проголошена у 1917 р. Але проіснувала недовго, більшовики убили Челебіджіхана. І 23 лютого кримські татари традиційно відзначають цю дату. Був мітинг Меджлісу кримськотатарського народу. І водночас ми біля Української православної церкви Київського патріархату пом’янули загиблих на Майдані. … Незважаючи на траур, ми відчували, що перемогли. Я відчував, що ми перемогли, Київ переміг. Та ми розуміли, що нам потрібно буде ще напружитися і подолати місцевий сепаратизм.
Дмитро Білоцерковець, держслужбовець
23 лютого у Севастополі відбувається пікет, організований Чорноморським флотом Російської Федерації і ФСБшниками при підтримці мера Володимира Яцуби – десь на 10000 осіб. Дві третини з них – це були працівники та сім’ї Чорноморського флоту. Наступного дня ми звернули увагу, що на пікет вже приходять десь пару тисяч осіб, ще через день – лише 300. … Тобто, ніякої підтримки Кремль не відчував. На той момент не вийшло в нього зробити революцію серед місцевого населення природнім чином. Кремль прекрасно розумів, що він Крим програв, тут у нього немає жодних політичних шансів і треба щось робити. І тоді, на мою думку, він пішов в ва-банк – ввели війська.
У той час ми активно вели перемовини з депутатами Міськради, що були представниками Партії регіонів. Вони складали більшість і були готові домовлятися з Києвом … прекрасно розуміючи, що чекає на місто і півострів у випадку активного протистояння…
Було видно, що Кремль сам не знав, що робити і вони по суті перевіряли, як реагує Західний світ, як реагує Київ. Вони постійно змінювали умови референдуму. Було кілька варіантів вирішення цієї проблеми. Але для цього потрібно було діяти. На жаль, ні Турчинов, ні чинний на той момент Міністр оборони Тенюх не вдалися до активного способу вирішення цієї кризи. …
У Севастополі ми організували пікет десь на тисячу людей. Але Кремль зробив ставку на викрадення активістів. Це показували по місцевих каналах, щоб залякувати решту мешканців: якщо ви будете показувати свою думку, у вас будуть проблеми. Тоді багато активістів відмовилися висловлюватися у публічному просторі, вони боялися. Природньо – вони боялися, що їх викрадуть, уб’ють – а в них є сім’ї, діти – було страшно, і справді важко.
Із «Листа п’ятнадцяти» до Голови Верховної Ради АРК В. Константинова від 25 лютого 2014 р.
Оскільки події листопада 2013 – лютого 2014 рр. гостро поставили питання про сенс та доцільність перебування Криму у складі держави Україна, пропонуємо Верховній Раді АРК ініціювати проведення Всекримського референдуму щодо питання про статус республіки з трьома варіантами відповіді: чи залишатися Криму автономією у складі України, чи звернутися до російської влади з проханням включити Крим до складу Російської Федерації, або проголосити незалежність Республіки Крим. Вирішальне слово та остаточний вибір щодо цього питання мають бути за кримчанами. З огляду на ситуацію, що склалася, чекаємо Вашої негайної реакції на означені в нашому зверненні питання та пропозиції. При цьому залишаємо за собою право апелювати безпосередньо до народу Криму – єдиного джерела влади та носія легітимності.
Назва листа пояснюється тим, що підписи під ним поставили 15 осіб, серед яких були журналісти, науковці та викладачі. Прихильники відокремлення Криму від України вважають, що цей лист став юридичною підставою для оголошення кримського референдуму.
Андрій Щекун, керівник Кримського центру ділового та культурного співробітництва «Український Дім», співкоординатор Кримського Євромайдану
…нас запросили з Меджлісу кримських татар. Це було 26 лютого біля стін Верховної Ради. Ми привели туди близько 1000 чоловік, не більше, тому що це була спонтанна акція. Нам напередодні ввечері подзвонили – організовують, приводь. Тому що планується захоплення державної установи і в ній збираються голосувати за від’єднання Криму.
Ми бачили, як привозили із Севастополя автобуси людей, навіть не кримчан. Ми бачили, яка їх там орда була. Десь 2-3 години такого сильного спротиву, і нам вдалося відтіснити їх. Але вони залишилися все рівно, біля стін Верховної Ради. Ми, фактично, перший поверх контролювали і депутатам не вдалося проголосувати за те, що вони намагалися – більшість не з’явилася.
В принципі, це була така невеличка перемога і, на мою думку, сигнал Україні, що тут є на кого спиратися, є спротив. На жаль, з Києва з нами не вели ніяких перемовин. Все самотужки, що самі придумали, те й робите. Тобто не було координації з Києвом ніякої.
Ліза Богуцька
…коли був мітинг із кримськими татарами, у соборі Олександра Невського виставили величезні колонки, просто величезні. І з них став звучати «Севастопольський вальс», якісь радянські пісні незрозумілі, якими усіляко намагалися заглушити наш мітинг, який скандував: «Крим – це Україна». Наприкінці мітингу виникла штовханина. На мітинг виходили Аксьонов, Чубаров, Сенченко і дивилися, скільки народу з’явилося.
Тоді ми вистояли, відстояли наші рубежі, позиції. Але ми розійшлися. Якби не розійшлися, могла би бути інша ситуація. Та перед нами виступив Рефат Чубаров, який сказав, що ми досягли свого і можна розходитися.
Ми розійшлися, а о 5 годині ранку російські спецпризначенці зайняли цю будівлю. Аксьонов тоді зрозумів: якщо не зараз, то момент буде втрачено, тобто треба це зробити вночі, під ранок, коли місто максимально спить – дати можливість росіянам зайти, окупувати…
Путін просто думав, що його обдурять. Тому він не розраховував, що буде так легко. Йому сказали «так», а він думав, що можуть «коробочку» закрити. Тому він пошепки, без розпізнавальних знаків запускав військових, розосереджував…
Ісмаїл Ісмаїлов
Навіть 27 лютого ми думали, що це кримська самооборона, місцеві «діячі». Особисто я до останнього не думав, що Росія на таке здатна. Тобто, це було для нас великим здивуванням. Я побачив російський прапор на Верховній Раді Криму, на будівлі Ради Міністрів, і в мене перша думка: скільки він тут провисить, коли їх розженуть. Думав, ну, день-два, максимум тиждень, поки їх звідти викурять. Це вже потім, коли з’явилися на вулицях «зелені чоловічки» – тоді вже стало ясно…
Андрій Щекун
Коли ми взнали, відразу зібралися координатори: що будемо робити в тій ситуації, тому що вже недоцільні акції на підтримку Майдану. Тут уже, фактично, йде силове вторгнення російських військ. Тим більше, БТРи по вулицях в цей день почали їздити, типу маневри проводили.
Але ми вирішили все рівно, давайте будемо проводити акції. Думали, де? – Біля Верховної Ради Криму було небезпечно, тому вирішили проводити їх біля пам’ятника Шевченку, це було десь 2–3 кілометри від об’єктів, які були захоплені, і там постійно вже знаходилися проросійські сили.
Ми розуміли, що міжнародна спільнота слідкує за тим, що відбувається в Криму, і дуже багато, надзвичайно багато, було міжнародної преси. І, фактично, виходило так, що всі сьогодні радіють, що Крим відходить до Росії. Ми з цим не могли змиритися, повинні були хоча би мирний спротив правильно організувати.
Сергій Ковальський, підприємець, один із коордианторів Кримського Євромайдану
Ми не могли – ну, як ми громадські активісти – проти армії, проти пропаганди, на яку витрачається стільки грошей… Сьогодні я розумію, що ми на той момент нічого не могли зробити. Але якби хоча б невелику підтримку дав Київ, можливо якусь охорону… Або Меджліс на той момент зайняв би позицію, то ми могли би розхитати ситуацію. Думаю, що референдум у них не вийшов би такий «точний». Звичайно, намалювали би відсотки у будь-якому випадку. Але бойкот ми могли би організувати, тому що кількість людей росла в геометричній прогресії – людей, які виходили, висловлювали протест.
Ярослав Пілунський, кінооператор, учасник об’єднання Вавилон’13
…я з дитинства пішки на літніх канікулах багато виходив по Криму: із Севастополя в Судак, просто по горах із наплічником. Тому для мене це загалом абсолютно мій світ. І природньо я розумію, що ми дещо накопичили на Майдані, сформували якусь думку, приблизно розуміємо, куди рухаємося. Значить, я можу прийти, показати і розказати це там.
Навіть думка була зібрати своїх товаришів, однокласників у Севастополі: ми подивимося «Вавилон», крутонемо. Я коли вирішив стати оператором, то працював якийсь час в Севастополі на місцевому телебаченні, хоча просто охоронцем камери, але … мене добре знали – я як оператор відбувся достатньо серйозно і інформація по країні пройшла. Тобто, на телебаченні вже була якась повага, статус – мене принаймні там будуть слухати. Тому зібралися і поїхали машиною.
Вже стояли блокпости. … «зелених чоловічків» було дуже багато. Це був психологічний тиск: що це військові машини, що там озброєні люди – а що там всередині під тим тентом? Може зараз тент скинуть, а під ним кулемет стоїть? Тобто, психологічна напруга була настільки серйозна! І при цьому все було накачане телебаченням: що стоять потяги, повні фашистів. Ну, просто жесть така істерична! У людей на підвищених оборотах закипали напівпровідники, просто дим із вух валив.
Галина Джикаєва, театральний режисер
Це було жахливо. Я дивлюся – це була просто жива екранізація аксьонівського роману «Острів Крим». Просто під копірочку. Треба віддати належне режисерам цієї анексії – це було дуже красиво зіграно. Але це було жахливо, це було потворно, не лізло ні в які ворота, розум відмовлявся це сприймати! Тому що росіяни… у мене донька в Москві живе, а зараз уже в Пітері, у мене багато друзів-росіян. А тут я дивлюся на колону російських військ… ми стоїмо на мітингу… а вони нам показують «фак». Я не вірю своїм очам! Просто не вірю…
З одного боку, було розуміння, що все одно ми програємо. Так, наші військові типу чекають наказу, ми чекаємо, що українська армія… і ти сидиш у курилці одну сигарету за іншою, і ти розумієш, що ніякої української армії не буде, вони не готові протистояти цій російській воєнній машині. І не треба кліпати очима і питати: «А чому вони нам не допомагають?» А з іншого боку, ти розумієш, що маєш хоча б щось робити…
Сергій Ковальський
Ті росіяни, які жили в Криму до анексії, говорили, що нас нагодувала Україна, коли ми стали у її складі. Всі комунікації, інфраструктура, починаючи від тролейбусної лінії… вода, електрика, сільське господарство – все це побудувала Україна. І люди старшого віку про це знають.
Але навіщо Росії Крим, я не знаю. Можливо якісь тактичні дії – підняти рейтинг Президента. Але я не думаю, що це якось вплине. Не знаю, мені важко сказати. Мабуть це в контексті філософії, яку вони вбили собі в голову – повернути Радянський Союз. Я не думаю, що на той момент йшлося про Крим, тому що я особисто чув від них уже під час анексії, …вони не приховували, що їхня мета не Крим, їхня мета – Україна.
Дмитро Білоцерковець
…ми до цього були готові. І ми готові далі боротися за свою країну. Ми – діти незалежної держави, незалежної України, виховані в цій країні, виховані в цій ідеології… Це як школа виживання, де виживає найсильніший. Ми готові показати, що ми найсильніші і ми заслуговуємо на право жити. І наша держава також заслуговує право жити, процвітати і розвиватися для загального нашого блага.
Андрій Щекун
Зараз ми реально відчуваємо, що цей процес, який відбувається сьогодні – це якраз боротьба за незалежність України, за її територіальну цілісність. Це буде визначальним фактором, де в майбутньому будемо ми і наші діти. Революція, на мою думку, продовжується. Вона якраз зараз, на мою думку, в активній фазі. І єдине, що мене радує, що сьогодні, на відміну від 2004 року, громадськість не послабляє свої позиції. Тоді я побачив, що був спад, ніби вже перемога була, всі розслабилися… і не стали контролювати політиків. А це треба було робити. І тоді, можливо, у нас до влади не прийшов би Янукович. А зараз громадськість визріла, вона активна й на сьогоднішній день.
Український інститут національної памʼяті
