За два дні футбольна Україна пережила геть протилежні емоції. Молодіжна та головна збірна надали таку можливість. Про їх матчі далі й піде мова.
Збірна Шевченка вже практично привчила людей до хороших результатів. Коли розгромну перемогу над литовцями приймають як даність, а розподіл місць в групі відбору залежить безпосередньо від матчів з українцями, а не очними зустрічами інших збірних – розумієш, що пора змінювати ставлення. І воно точно зміниться, вже у матчах з Португалією вдома та з сербами на виїзді суперник налаштовуватиметься на Україну як на лідера групи. Та поки про матч з Литвою.
Уявляєте матч збірної України, який відбувається на стадіоні імені Баннікова? Ні? А от литовці прекрасно. Домашні матчі їхня збірна проводить на полі стадіону Литовської федерації футболу. Трохи більше, ніж 5 тисяч місць та штучне покриття. А ще трибуни, які більше заповнюються вболівальниками гостей, ніж прихильниками збірної Литви. Краще рівень інтересу до футболу в країні і не опишеш.
У складі господарів був лише один гравець добре знаний українському вболівальнику. Саулюс Міколюнас встиг пограти за київський «Арсенал» та ПФК «Севастополь», а зараз дограє в свої 35 років у «Жальгірісі». Саме його помилка призвела до першого голу. Невитримавши лінію офсайду лівий захисник дозволив Олександру Зінченку спокійно прийняти м’яч за спинами центральних захисників після філігранного пасу Марлоса та відправити його в кут воріт.
Після швидкого та, що не менш важливо, результативного початку наша збірна трохи присіла на власні ворота. Добре, що у складі литовців немає людини з добре поставленим ударом а-ля Малиновський, інакше Андрію П’ятову було б ой як не солодко. Втім, клас господарів поля не дозволив створити якусь надзвичайну небезпеку біля воріт України.
Другий гол, який залетів у ворота литовців на 27 хвилині, став результатом високого пресингу. Олександр Зінченко швидко виправив ситуацію після свого ж невдалого пасу, разом з Марлосом відібрали м’яч, а бразильцю з українським паспортом залишалося лише зробити те, що він вміє найкраще: зблизитися з воротами якомога більше та влучно поцілити у кут. Допоміг і наш центрфорвард, який вдало відтягнув за собою одного з захисників. У першому голі, до слова, Роман Яремчук теж взяв участь подібним чином.
Масну крапку в матчі поставив Руслан Малиновський. Роман Яремчук отримав м’яч спиною до воріт та відкотив партнеру під удар. Гармата від гравця «Аталанти» прошила воротаря, який розташовувався у ближньому куті, залишивши його не при справах. Збірна України набирає 13 очок у п’яти турах та продовжує очолювати групу Б. Тепер головне зберегти холодний розум та довести почате до завершення.
Що сподобалося у збірній?
Бажання атакувати. Незважаючи на перевагу ще з початку гри, команда йшла вперед, впевнено контролюючи м’яч на половині поля суперника.
Різноманітність атак. Збірна України не звалювалася в бездумні навіси чи простріли з флангу. Воно й не дивно, коли в центрі поля у тебе грають представники «Манчестер Сіті» та «Аталанти».
Вболівальники. Національна збірна – явище, яке важко відділити від людей на трибунах. На те вона й збірна, щоби збирати тисячі й тисячі глядачів, які підтримуватимуть тебе повсюди.
Що лякає перед майбутніми матчами?
Бажання атакувати. Так, цей пункт ви вже бачили вище. Але десять ударів від литовців змушують задуматися: що ж буде, коли битимуть не Черних чи Жулпа, а Роналду, Бернардо Сілва, Йовіч чи Мітровіч? Болбат та Миколенко можуть допомагати інсайдам при атаці, та чи вистачить їх на усі 90 хвилин, коли потрібно буде ще й регулярно повертатись в оборону?
Тактична обмеженість. Україна вже не виставляє трьох опорників та не змінює нападника на півзахисника, коли поступається у рахунку. Однак ми досі не обросли достатньо м’ясом. Вся тактична гнучкість обмежується вибором між Яремчуком та Мораєсом в залежності від того, що потрібно попереду: працездатність та сила чи хитрість та спритність. Плюс ротація, до якої Андрій Миколайович вдається не надто регулярно насторожує: якщо Ярмоленко, Коноплянка чи Марлос не будуть травмовані, то Циганкову, Шведу та компанії чекати на місце в збірній ще трохи доведеться…
Ейфорія. «Однією ногою на Євро», «Україна – топ-збірна». Цими висловами може зараз кидатися кожен другий вболівальник, якщо взагалі не кожен. Варто розуміти, що з безпосередніми суперниками ми відстояли нічию в Португалії та перемогли сербів, які програли у Львові спочатку тактично самим собі, а вже потім – нам на полі. Згадайте матчі з Люксембургом і не витайте у хмарах – з них потім можна болюче впасти.
Зараз перед українською збірною справді відкрилися чудові перспективи зіграти на континентальній першості, однак не забувайте, що туди зараз виходять 24 збірні, тобто фактично – половина з усіх членів УЄФА. І вихід на цей турнір – ще не ознака класу. Чи ж нам не знати…
Холодний душ для чемпіонів світу
На фоні виступів головної команди від молодіжки чекали не менш впевненого старту у відборі на своє – молодіжне Євро. Ще й зі стількома чемпіонами світу в складі. Яким ж було розчарування, коли замість перемоги ми отримали домашні 0:2 від Фінляндії. Але не все так однозначно: пропоную вам 7 причин, чому цю збірну та її тренера не варто списувати з рахунку.
Причина 1. Старт нового відбору
Якщо в головній команді зміна поколінь – процес, який відбувається раз на років 10, то в U-21 зміна всього складу – процес звичний та постійний. Отримавши нових гравців, Руслан Ротань отримав непросте випробування. У відбірковій групі з Фінляндією, Мальтою, Данією, Румунією та Північною Ірландією провалу не пробачать. Саме тому перші ігри можуть бути віддані суперникам в обмін на награвання зв’язків та налагодження порозуміння між головним тренером та підопічними. Головне цей процес не затягувати.
Причина 2. Стиль гри
Олександр Петраков не приховував, що на Чемпіонаті Світу в Польщі головним був результат. Звідси і грамотно вибудувана гра від оборони, і 5-3-2, і невелика кількість забитих голів. Саме тому перехід до 4-2-3-1 чи то 4-3-3 (залежно від суперника та наявного підбору виконавців) не може одразу принести той же результат. Та й чи головний він на цьому рівні? А ось це – вже питання для наступного пункту.
Причина 3. Вертикаль
Завдання будь-яких молодіжних команд – підготувати гравців для дорослої команди. Вийшли на юніорське/юнацьке Євро/Чемпіонат світу – молодці, однак це скоріше приємний бонус, а не обов’язок. Нам ще дуже і дуже далеко до рівня системи підготовки Німеччини чи Бельгії, які здатні штампувати топових виконавців у кожній віковій групі. Саме тому для Ротаня важливіше довести наявних хороших футболістів до наступного етапу, а не витиснути з них максимум зараз.
Причина 4. Психологія
Той не отримує місце в стартовому складі, інший ще не дебютував у дорослому футболі. У когось банально проблеми в особистому житті. Цей пункт – не про те, які проблемні українські молоді футболісти. Він – про те, що молодіжний футбол – місце, де факторів, що впливають на результат навіть більше, ніж у дорослому. Саме тому бувають випадки, коли чиясь зірка яскраво розгорається, однак так само швидко гасне і вже через рік-два про тебе ніхто і не згадає. А молодому тренеру Ротаню ще може просто не вистачати досвіду, адже він приходить з часом і, на жаль, з власними помилками.
Причина 5. Вибірковість судження
Пам’ятаєте головна збірна програвала мальтійцям? Чому про це майже ніхто не згадує? Тому що по одній невдачі не потрібно говорити одразу про якісь системні недопрацювання. Говорячи про програш фінам, не забувайте про кубок імені Лобановського, який наша молодіжка взяла вперше за багато років.
Причина 6. Підмога згори
Якщо важливий матч молодіжки випаде на час, коли головна збірна відпочиватиме, то не дивуйтесь, якщо Андрій Миколайович передасть Руслану Петровичу кількох гравців. Адже, незважаючи на виклики в юному віці, практику в національній збірній отримують далеко не всі. А тут – одразу кількох зайців одним пострілом: і шанс зіграти, і можливість покращити становище в турнірній таблиці.
Причина 7. Час
Пригадайте як важко на старті відбору до ЧС-2018 давалися очки команді Шевченка. І це з наддосвідченим тренерським штабом. Нічия з ісландцями, з Туреччиною і лише після цього перемога над косоварами. Хто тоді вірив, що збірна, центральним нападником якої є номінальний півзахисник Віктор Коваленко зможе нав’язати боротьбу за вихід з групи? Та їм пророкували швидше четверте, а то і п’яте місце. Та пройшов час і залишилися лише гравці, які підходять під вимоги тренерського стилю Шевченка. Точно так і з Ротанем. Дайте йому час і команда-чемпіон Петракова точно стане хорошим колективом вже під керівництвом Руслана Петровича.
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
