На фронті АТО військове командування щосили бореться за мир і припинення вогню, місія ОБСЄ та провідні світові лідери заклинають дотримуватися умов Мінських угод, але кожен день з демілітаризованої зони продовжують надходити поранені і тіла загиблих.
Про це у статті на DT.UA написав Юрій Бутусов.
Яка обстановка на фронті, перспективи розвитку бойових дій, нові чинники? Аналіз оперативної обстановки.
У цілому інтенсивність ведення бойових дій в липні була невисокою порівняно з зимовими битвами. Однак на низці ключових напрямків, насамперед у районі Донецька, кількість обстрілів з артилерії і танків противника була високою.
Слід зазначити, що в липні противник зробив низку дій, які дозволяють говорити про зміну тактики:
Противник прагне уникнути "контактних" боїв. Тактика російських найманців - вогневі нальоти на позиції наших військ, але без спроб захопити опорні пункти. З часу відбитої українськими вояками атаки на Мар'їнку 3 червня противник не проводить штурмових операцій.
Противник припинив бойові дії в районі Широкиного в секторі "М", повністю очистивши село, і відвів свої підрозділи в цьому районі до Саханки.
Практично припинилися обстріли українських позицій реактивними системами залпового вогню.
Диверсійно-розвідувальні групи противника використовують тактику "мінної війни" в ближньому тилу українських підрозділів, уникаючи "контактних" боїв і обмежуючись установкою вибухових пристроїв і епізодичними обстрілами. Ці факти російська сторона трактує як свідчення деескалації конфлікту і на цій підставі вимагає аналогічних заходів з боку України.
Зараз російське командування заявляє, що готове забезпечити відведення від лінії зіткнення важкого озброєння не тільки калібром понад 100 мм, але і калібром менше як 100 мм.
З моєї точки зору, говорити про реальну деескалацію все-таки передчасно. Чому?
Українські воїни зазнали у липні значних втрат. Війна триває, і поки гинуть солдати в бою і гримлять розриви, говорити про настання миру не можна.
У грудні 2014-го був цілий місяць відносної тиші, який противник використовував для переформування та підготовки до нового витка бойових дій.
На ключовому для ворога напрямку - в околицях Донецька - інтенсивність бойових дій була високою.
Росія створює з банд найманців професійну найману армію. Вона має відносно невелику чисельність: боєздатний ударний компонент - до 5 тисяч, загальна чисельність - до 20 тисяч бойовиків. Але для умов війни, коли супротивник дотримується "перемир'я" на більшості ділянок фронту, проте проводить атаки на вузьких ділянках, де російське командування "перемир'я" воліє не виконувати, така чисельність мотивованих найманців цілком достатня, щоб сковувати українські війська і забезпечити паритет або навіть локальну перевагу в силах на обраному ділянці фронту.
Ствольна артилерія і танки противника проводять обстріл і відкривають вогонь по більшості виявлених українських позицій на передовій і в ближньому тилу.
Кількість російських найманців скорочується, проте якість їх підготовки та оснащення помітно зростає.
Противник приділяє значну увагу оснащенню передових підрозділів засобами зв'язку, підвищенню рівня взаємодії між родами військ.
Російська армія як і раніше розташована на тимчасово окупованій території Донбасу. Чисельність російських військ становить не менше як 7-8 тисяч військовослужбовців. Російське командування на всі командні посади в бандах найманців призначає кадрових офіцерів збройних сил РФ. Все управління бойовими діями і раніше здійснюється російськими військовослужбовцями. Російські війська забезпечують весь обсяг розвідувальної інформації, насамперед - дані радіоелектронної розвідки. Також ВС РФ організували систему ППО, яка як і раніше не дозволяє застосовувати українську авіацію.
Росія продовжує поставки озброєння, боєприпасів, спорядження для продовження бойовиками бойових дій.
Розвиток обстановки на фронті дозволяє підтвердити довгострокові прогнози, про які я писав у ZN.UA з осені минулого року - ймовірність широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну відсутнє. А самостійно без підтримки російських військ найманці "лднр" широкомасштабного наступу зробити не можуть. Навіть у межах Донбасу. Разом з тим, ворог продовжує вести локальні бойові дії, і розраховувати на припинення війни не можна.
Військово-політична обстановка у світі значно змінилася завдяки стійкості українських воїнів і завдяки зростаючому міжнародному тиску на Путіна.
Росія взяла курс на "українізацію" війни.
Впровадження російського командного складу на керівні посади в "армію лднр" показує, що РФ розглядає можливість виведення регулярних російських військ з Донбасу і тому хоче бути впевнена в боєздатності бойовиків протистояти української армії.
Таким чином, Росія повністю повторює сценарій інших локальних конфліктів, які вона штучно створювала на території пострадянських країн.
Армії "Придністров'я", "Абхазії", "Південної Осетії" - це банди найманців під керівництвом російських офіцерів, під оперативним командуванням ЗС РФ і ФСБ, посилені російськими найманцями, які повністю перебувають на утриманні Росії.
Курс на зниження інтенсивності бойових дій - це не шлях до миру.
Отримавши відсіч в Україні, Путін вирішив перетворити Донбас в постійно тліючу гарячу точку.
У "Придністров'я" війна і дії проросійських політичних партій призвели до де-факто мовчазної визнанням керівництвом Молдови окупації її земель та партнерським відносинам з бандитським керівництвом "Придністров'я".
В Абхазії і Осетії Росія спровокувала широкомасштабну війну і вторгнення, щоб створити умови для повалення антипутінського уряду.
Зниження напруження бойових дій для Росії вигідно не менше, ніж для української влади напередодні виборів.
Справа в тому, що мобілізаційні ресурси РФ для війни в Донбасі набагато менше українських. Втрати противнику просто ніким заповнювати - під час боїв під Дебальцеве противник кидав у бій в якості піхоти всіх підряд, включаючи цінних військових фахівців.
У цьому зв'язку цікаво розглянути ситуацію в Широкино.
Це одна із стратегічних точок навколо Маріуполя, що має велике значення для оборони міста.
Російське командування наполягає на демілітаризації здебільшого через високі втрати своїх частин в цьому районі.
Путін хоче вести війну на виснаження України, але при цьому російське командування хоче мінімізувати "контактні" бої, під час українські підрозділи ведуть бій з російськими бойовиками на рівних, або навіть досягають переваги.
Важкі втрати бойовиків в Широкиному були насправді куди більш вагомим фактором припинення вогню в цьому районі, ніж зусилля дипломатів.
У цей час час демілітаризація Широкиного стала предметом домовленостей російського та українського керівництва на вищому рівні. Причому російське командування демонстративно першим залишило займані позиції в Широкиному. Тепер того ж вимагають від українських воїнів.
Станом на сьогодні (стаття від 24 липня, - ред.) добровольчі частини Нацгвардії "Азов" і "Донбас" продовжують утримувати панівні висоти в Широкиному і повністю контролюють село. Вони готові відійти з позицій - але тільки у випадку віддачі письмових наказів. Однак українське командування, щоб уникнути відповідальності і політичних ризиків у разі залишення Широкино письмових наказів поки не дає. Замість цього підрозділу збройних сил отримали завдання "видавити" добровольців НГУ з району Широкино. У тилу "Азова" і "Донбасу" виставлені блок-пости ВСУ, відриті вогневі позиції. Все це робиться Генштабом без узгодження з Нацгвардією, без будь-яких письмових наказів. Таким чином, Генштаб знову на рівному місці створює конфлікти на передовій між різними підрозділами, що явно не сприяє нормальному діалогу.
Насправді залишення позицій в Широкиному Україні з тактичної точки зору дуже невигідно і недоцільно.
Це може бути символом мирного діалогу, але це перемир'я на окремій ділянці у противника обумовлено чисто військовими міркуваннями.
Показовим було б досягнення реального перемир'я в районі Донецька - в Пісках і Мар'їнці. Але там триває війна.
Що ж, подивимося, чим закінчиться широкинський експеримент.
У нинішній конфігурації фронту забезпечити повне припинення бойових дій неможливо з наступних причин:
Реальний відведення військ і створення демілітірізованной зони в щільній донецько-луганською агломерації нереалізовано.
Великі міста є важливими комунікаційними, операційними і ресурсними базами для російських і українських військ, тому їх демілітаризація неприпустима для обох сторін.
Лінія протистояння - відкрита і доступна для дій усіх видів техніки, для потайного і швидкого переміщення. У цих умовах патрулі ОБСЄ чисто фізично нездатні забезпечити контроль лінії фронту. Тут необхідней, як мінімум, введення миротворчих сил. Це теж не забезпечить повний контроль, але, у всякому разі, це був би реальний інструмент впливу на ситуацію, яка зараз взагалі відсутня.
Миротворців країни НАТО вводити не збираються, оскільки це реальний шлях до війни з РФ. Після невдалих спроб миротворців НАТО розділити сторони конфлікту в Югославії все завершилося ударами авіації по порушниках режиму припинення вогню. В цьому випадку бити доведеться по російських військах і ППО. НАТО не бажає воювати за Україну своїми силами.
Донецьк - основна операційна база російських військ - розташована у зоні ураження української артилерії, і російське командування за всяку ціну хоче відсунути лінію фронту, щоб виключити ймовірність раптового і швидкого штурму ключового міста "лднр".
Україні як і раніше необхідно створити, крім зовнішньополітичних важелів, також сучасні військові, інформаційні та економічні структури, які можуть забезпечити перемогу в "гібридній" війні в Донбасі. Треба будувати стратегію дій, виходячи з відсутності загрози російського вторгнення в інші області України і неможливості припинити бойові дії малих груп і бронетехніки на всій лінії фронту.
Нам не треба шукати перемоги у війні з Росією. Наші перемоги - це конкретні опорні пункти і підрозділи противника, які повинні знищуватися на лінії зіткнення. Домогтися успіху у війні ми можемо не глобальним наступом, а локальними успіхами.
Зараз нам не потрібна війна за контроль території, зараз потрібна війна на знищення незаконних збройних формувань, які порушують умови припинення вогню в демілітаризованій зоні.
Війна на виснаження повинна бути обопільною.
Ресурси Росії великі взагалі, але ресурси Росії для локальної війни на Донбасі обмежені.
СРСР пішов з Афганістану, а Росія піде з окупованих територій, якщо Кремль буде нести дипломатичні, економічні, інформаційні та бойові втрати на всіх фронтах і щодня.
Путін програв битву за Україну, і тепер наступний рубіж, який буде зданий Кремлем - це Донбас.
