Перед початком нового сезону солістка Львівського органного залу Надія Величко розповіла про три музичні інструменти в своєму житті, віщий сон про Ляйпциґ та мрію зіграти з “Океаном Ельзи”.
Скрипка, фортепіано і орган
У чотири роки мене віддали на скрипку в дитячу музичну студію при консерваторії, де мені дуже подобалося. Грала там два роки, після чого моя мама-піаністка вирішила перевести мене на фортепіано. Дуже сумно було прощатися зі скрипкою, я навіть намагалася погано відповідати на іспиті. Але мене все ж таки взяли. Фортепіано теж давалося легко, тож у шість років я вже зіграла свій перший сольний концерт.
У дев’ятий клас я перейшла до “десятирічки” – Спеціалізованої музичної школи ім. С. Крушельницької. Там був факультатив по органу, який вела Ірина Цайц. Я відразу захопилася цим інструментом. На жаль, наші заняття не тривали довго – Ірина поїхала навчатися в Швейцарію. На той час орган у Львові більше ніхто не викладав. Тому я вступила до львівської консерваторії по класу фортепіано, а після неї проходила асистентуру-стажування в Національній музичній академії України ім. П.І. Чайковського в Києві.
Точка Х
Якось мені подзвонила моя перша вчителька по фортепіано Наталя Мариняко і запропонувала підмінити соліста Органного залу Віталія Півнова, який кудись від'їжджав. Я погодилася. Прийшла в Органний зал, Півнов провів мені невеликий екскурс. На той час я грала щось дуже просте. Після концерту домовилася з Віталієм Півновим про приватні уроки. На першому занятті він виконав для мене Прелюдію і фугу Букстегуде, і це була якась точка Х. Коли заграв орган, я наче почула голос Бога, і все інше відійшло на другий план! Відтоді твердо вирішила опанувати цей інструмент.
Я продовжувала брати уроки, прогрес йшов дуже швидко. А через деякий час в Органному залі змінилося керівництво. Мого вчителя звільнили, а мені запропонували стати органісткою. Не знаю, чи погодилася б на це зараз – це така велика відповідальність! Але тоді вхопилася за свою мрію з ентузіазмом і поринула в роботу з головою.
Коли повернувся старий директор, мене всі лякали звільненням. Я прийшла до нього і сказала, що у мене знань недостатньо, але я палаю своєю справою. Він мене запитав: “От якщо я вам подзвоню серед ночі й викличу на концерт, ви погодитеся грати?”. Відповіла: “Так!”.
Віщий сон
Далі мені працювалося непросто, Півнов зі мною займатися перестав. Я вчилася на факультативі в Національній музичній академії у Галини Булибенко, яка допомогла мені зрозуміти мову органа – регістрування, артикуляцію тощо. Також довелося багато речей опановувати самостійно. Мене рятували хороша читка нот з листа та координація. Сама знаходила твори, багато слухала записів, відвідувала всі концерти приїжджих органістів. Мене слухали, давали поради, ділилися нотами. Постійно розмірковувала над своєю грою, займалася самоаналізом.
2008-го під Новий рік мені наснився сон, ніби я гуляю якимось містом, пов’язаним із Мендельсоном і Бахом. Це був Ляйпциґ. Я відкрила інтернет, знайшла, що там влітку проводиться органна академія. Подалася на неї і пройшла. По приїзду дивувалася, наскільки все подібне до мого сну. Перше, що я зробила, – пішла у Томаскірхе на могилу Баха. Потім жила навпроти цієї церкви й кожного ранку чула дзвони.
Саме у Ляйпциґу вперше відчула якусь впевненість у своїх силах. Мою гру хвалив відомий органіст Жак Отмерсен. Це було дуже незвично і дуже приємно, бо я фактично до всього дійшла сама.
Під час академії познайомилася з багатьма органістами, побачила людей зі всього світу. Такий парадокс: ми живемо в географічному центрі Європи, а можливостей маємо набагато менше, ніж люди з Австралії чи Японії. Наприклад, японці запрошують до себе відомих органістів, будують нові органи.
За рік поїхала в Голландію на подібну літню академію, ще за рік – в Італію. Такі поїздки дуже допомагають: знаходишся в цій атмосфері, спілкуєшся з музикантами, ходиш на концерти, слухаєш музику, збагачуєш репертуар. Це розширює горизонти, наповнює ідеями.
Музикування з родиною
2011 року вступила на магістратуру по класу органа у консерваторію в Санкт-Петербурзі. Мені дуже імпонувало, що навчатися можна було дистанційно. 2012 року отримала диплом на органному конкурсі в Італії.
Після народження дитини довелося трохи знизити оберти. Хоча декретної відпустки я не мала. Грала за три дні до пологів і через два місяці після. Коли сину було два роки і три місяці, я вперше за цей час поїхала на гастролі за кордон, у Польщу.
Цікаві проекти не припиняють мене знаходити. Наприклад, 2016 року зіграла перший у Маріуполі органний концерт. А лише цього року мала гастролі у Дніпрі, Рівному, Словаччині, Польщі. У вересні їду на фестиваль у Вінниці.
Чоловік мене завжди підтримує та допомагає, за що я йому дуже вдячна. П’ять років тому купив електронний орган, щоб я могла займатися вдома. Але без репетицій в Органному залі дуже складно, адже темброві можливості, особливості акустики – все це можна відпрацювати лише там.
Син мене ревнував до органа. Він не з тих дітей, що слухає і машинку возить. Вже зараз, коли йому виповнилося п’ять, я можу сісти недовго пограти, він вмикає регістри, або питає, яка це музика. Коли готувала концерт “Містичний орган”, розповіла сину про твори, які гратиму. Він попросив: “Ну давай, мама, зіграй мені щось страшне, як у тих комп’ютерних страшилках”.
Я не хочу, щоб він був музикантом, але хочу, щоб він поділяв зі мною моє захоплення. Принаймні асистувати я його навчу! (сміється – ред.). Коли питаю, на чому хоче грати, відповідає: “Звичайно, на органі!”.
Аналітичний інструмент
З березня цього року ми з Оленою Мацелюх (також солістка Органного залу – ред.) взяли по дві учениці. Викладати – це дуже і дуже цікавий процес. Я ще сама багато чому вчуся, але вже зібраний величезний обсяг матеріалу, хочеться ним поділитися з іншими. Вперше відчула гордість вчителя на звітному концерті. Сподіваємося, що з вересня в консерваторії відкриють кафедру органа. Хоча я вважаю, що навчання можна починати з десятирічки, як це колись і було. На Заході діти вчаться грати на органі вже з 11 років, як тільки дістають ніжками до педалей.
Орган вчить дисципліни. Це дуже аналітичний інструмент. Перед тим, як сісти грати, треба виробити стратегію, виставити регістровку. Ну і, звичайно, органіст думає, який репертуар обрати, як побудувати виступ. Маю у творчому доробку понад 30 концертних програм.
Вважаю, що завжди має бути якась концепція концерту. Створення програми – це елемент творчої внутрішньої роботи: треба переслухати багато творів, проаналізувати, що грають інші органісти, як вони складають програми, приміряти це на себе, подумати, чи буде це цікаво слухачам і тобі як виконавцеві. Раніше була схильна до трагізму, до катарсису в музиці. Зараз обираю світлі, сповнені надії твори.
З валторною, скрипкою та рок-гуртом
Я до останнього поєднувала роботу в Органному з консерваторією. 20 років працювала концертмейстером на двох кафедрах – духових інструментів та дириґування. Це дає колосальний досвід, бо знайомишся з музичною літературою, вчишся робити транскрипції інших творів, а це дуже потрібно органістові.
Грати з колоратурним сопрано – це не те ж саме, що з баритоном. Досить тяжко грати зі скрипкою. Хоча якщо є бажання співпрацювати, орган можна поєднати з будь-чим. Це настільки гнучкий інструмент! Ми грали з валторною і не з однією, а з шістьма. Я і сама не вірила, що це можливо.
Дуже тішить, як почав розвиватися Органний зал останнім часом. Багато нових проектів, багато молоді приходить. У цілому світі намагаються залучити молодих людей до академічної музики, наприклад, виконують треки до фільмів. Я колись дуже хотіла зіграти з “Океаном Ельзи”, та й зараз не відмовилась би виступити з рок-виконавцями. Мені здається, що орган для цього чудово підходить.
У голові дуже багато ідей та планів, хочу вдосконалювати свою майстерність і далі. Одна з мрій – заграти на найбільших органах у світі: в німецькому Пассау та американському Атлантік-сіті.
Все моє життя крутиться довкола органа. Дуже вдячна Богу, що в моєму житті з’явився цей інструмент.
Авторка: Діана Коломоєць
