Школу мистецтва естетичного знерухомлення людського тіла за допомогою мотузок, під назвою «She.She.Shibari», відкрито 27 грудня, на території заводу «Рема».
Автором цього проекту стала львівська мисткиня, риггер та художниця Марта Skinnysticks.
Ще навесні 2021 року, майстриня влаштовувала художню виставку «Дотик Мотузки» в арт-пабі Kerouac. Глядачам було представлено не лише низку художніх робіт авторки, а й повноцінний шибарі перфоманс. Для Марти Skinnysticks ця подія стала черговим кроком на шляху до реалізації творчих задумів. Не минув й рік, як вона представила публіці новий виступ, цього разу приурочений не лише до її Дня народження, а й до відкриття її власної школи шибарі-мистецтва. Про те, чи вдалось реалізувати задумане, розповідає авторка:
- Звісно, мені не вперше доводилось виступати на публіку. Я часто беру участь в організації різного роду заходів, доводиться бути в центрі уваги. Минулий виступ був своєрідною репетицією. Мені хотілось випробувати набуті за останні роки навички, отримати відгуки не лише від друзів, а й від малознайомих людей. Водночас, ідею про відкриття власної школи плекала уже давно, надихалась іншими майстрами зі Львова, столиці та закордону. Самого бажання – мало, необхідно багато часу присвятити самоосвіті.
Ви захоплюєтесь цією темою близько двох років, чи достатньо впевненості у власних вміннях? Чи змінилось загальне ставлення до явища шибарі?
- До того, як почала заглиблюватись у вивчення цієї теми, ставилась до подібних практик скептично. Мене приваблював виключно естетичний аспект, та не було глобального розуміння – для чого це роблять. З плином часу я починала усвідомлювати, який потужний зв’язок формується між риггером (майстром) та моделлю. Хоч зараз шибарі для мене це насамперед мистецтво, це також психотерапія та невичерпне джерело натхнення. Експериментувати з цією темою можна дуже довго, опановувати нові техніки, відкривати для себе непізнані емоції, отримувати унікальний досвід. Окрім цього, це взаємодія з різними людими, тож кожна сесія справді унікальна. Знайомі, які дивляться на мої виступи зі сторони, запевняють, що у мене зараз значно більше впевненості ніж рік чи два тому. Приміром, частіше відводжу погляд від моделі, деякі вузли можу зав’язувати на рівні рефлексів. Можливо, воно так і є, та мені ще точно є куди рости, тож не перестаю вдосконалюватись. Надмірна впевненість у цій темі може призвести до халатності, а це неприпустима небезпека!
Вже з’явились перші охочі навчатись у Вашій школі? Як саме виглядає навчання?
- Перші навчання розпочались ще до офіційного відкриття. Одна група новачків уже пройшла половину навчального курсу, а з середини січня буде розпочато набір нових учнів. Власне, я практикувала підвіси ще в старому приміщенні, яке було значно тіснішим. Відтепер я зможу демонструвати техніки підвішування, а учні зможуть синхронно повторювати побачене, при цьому ніхто одне одному не заважатиме. Так і відбувається навчання – теоретичний виклад, демонстрація та спроба відтворити побачене. Аби досягти кращих результатів необхідно приділяти цьому достатньо часу, не просто прийти на годинку-дві, тоді прийти через тиждень. В ідеалі потрібно відпрацьовувати техніки самотужки – своєрідний формат домашніх завдань, на яких я наполягатиму. Ключовим елементом звісно ж є людська безпека, адже шибарі часто пов’язане з болісними відчуттями. Тому участь кожного учасника виключно добровільна, узгоджена між риггером та моделлю. Найбільшою популярністю зараз користуються приватні майстер-класи та фотосесії. Окрім цього в школі й надалі можна придбати оригінальні тематичні малюнки та розписаний вручну одяг.
Як будете розвивати школу найближчим часом? Є глобальний план?
- Зараз мені необхідно відпочити після тривалої роботи. У створення школи довелось вкласти багато зусиль та ресурсів. Пошук приміщення, облаштування, ремонт, заміна вікон тощо. В найближчих планах організувати ввідну лекцію-презентацію на тему походження явища шибарі, пояснити людям, що воно таке і для чого цим займаються. На меті розвінчання популярних міфів, зокрема ототожнення культури зв’язування із хворобливими збоченнями. Хочу, аби у школі «She.She.Shibari» виховувались майбутні риггери, а спільнота шибарі активно зростала.
Спілкувався Микола Гришаєв
