Наявність навіть поодиноких підпільників, а що вже говорити про організовані групи й осередки, на землях на схід від Збруча досить сильно непокоїла радянські органи державної безпеки. Відповідно, МГБ УРСР у грудні 1951 року й протягом січня-березня 1952 року було здійснено ряд агентурно-оперативних заходів проти підпілля ОУН на території областей Правобережжя. Про це, у своїй статті, спеціально для ГалІнфо, розповідає кандидат історичних наук – Юрій Щур
Значна увага приділялася ліквідації боївок, які оперували у Вінницькій, Кам’янець-Подільській (Хмельницькій), Житомирській та Київській областях. Внаслідок цих заходів було ліквідовано й захоплено 12 підпільників.
26 грудня 1951 року в результаті проведеної агентурної комбінації чекістам вдалося захопити діючого на території Вінницької області керівника боївки Григорія Левка («Шепеля»), 1925 р.н., уродженця с. Новосілка Підгаєцького району Тернопільської області та учасника боївки Григорія Трендяка («Мирона»), 1925 р.н., уродженця Дрогобицької області.
29 грудня того ж року Житомирським УМГБ у Андрушівському районі було виявлено криївку, у якій внаслідок перестрілки загинуло 3 підпільники із технічної ланки КП ОУН Північно-західних українських земель. Було встановлено, що серед них був керівник ланки Іван Малимон («Артем»), 1918 р.н., уродженець Волинської області, який у підпіллі перебував з 1943 року. З криївки вилучено типографію, значну кількість листівок, а також документацію підпілля.
Аналіз захоплених документів дозволив прийти до висновку, що ланка «Артема» займалася виготовленням націоналістичної літератури й листівок, які потім поширювалися на території Київської, Житомирської та інших областей.
Також з вилучених документів співробітники МГБ дізналися, що діючий тривалий час на території Київської и Житомирської областей провідник «Бутько (Будько)» (Приймак Сильвестр Іванович) загинув 9 травня 1951 року у с. Лисовка Корнинського (тепер Попільнянського) району Житомирської області.
Реалізація агентурно-слідчих даних, яка тривала протягом січня-березня 1952 року призвела до захоплення 4 та загибелі 3 підпільників, які діяли на території Кам’янець-Подільської області. Так 31 січня було захоплено керівника Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН Івана Лещинського («Матюшенка»), 1924 р.н., уродженця Чортківського району Тернопільської області, а 4 лютого учасників його боївки уродженців Борщівського району Тернопільської області Михайла Черчену («Карася»), 1926 р.н. та Йосафата Лазорка («Тараса»), 1931 р.н.
У бою з МДБ загинув керівник боївки, яка також діяла на території Кам’янець-Подільської області «Арсен» та боївкарі «Вишня» й «Левко». Ще один учасник боївки був захоплений живим – Степан Вдовиченко («Голуб»).
Поруч із цим співробітники МГБ займалися зачисткою території від «бандпособніческої бази». Протягом першого кварталу 1952 року було заарештовано 200 утримувачів криївок та конспіративних квартир, поширювачів листівок й осіб, які зберігали зброю та літературу ОУН. По областям це виглядало так:
Кам’янець-Подільська – 152;
Вінницька – 40;
Житомирська – 8.
Яка ж була картина на цих теренах на початку 2-го кварталу 1952 року? Співробітники МГБ фіксували тут діяльність 4 боївок ОУН загальною кількістю в 10 підпільників:
- Боївка Петра Колісника («Черника»), яка діяла в Гайсинському районі Вінницької області та Уманському й Христинівському районах Черкаської області.
- Боївка Михайла Криси «Кобзаря», яка діяла у Володарському, Богуславському й інших районах Київської області.
- Боївка «Гейніша», яка діяла у північних районах Кам’янець-Подільської області
- Боївка у складі 3-х осіб, яка діяла у Житомирській області (керівника боївки на той час співробітникам МДБ встановити не вдалося).
З метою ліквідації означених боївок МГБ планувало здійснити ряд заходів, зокрема було створено легендований провід ОУН на території Кам’янець-Подільської області на чолі з агентом «Н-26», який відновлював зв’язки з «Черником» й «Кобзарем» для їх виводу у квітні 1952 року на стик Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей з метою використати «в темну» для розшуку й ліквідації керівних кадрів ОУН, які перебували на території Західної України.
З метою своєчасного попередження проникнення боївок із західних областей на Правобережжя, на стику адміністративних кордонів Кам’янець-Подільської й Житомирської областей із західними областями, були створені агентурні заслони для чого залучено 204 агенти у Кам’янець-Подільській та 143 у Житомирській областях.
Крім того, у місцях найбільшої вірогідності появи боївок й одиночних оунівців на території цих областей було організовано 29 квартир-пасток, утримувачі яких ретельно проінструктовані. У районах, які межували із західними областями також посилено паспортний режим й створено 820 груп сприяння міліції.
Актуалізації питання боротьби з оунівським підпіллям відбувалася й на самих «верхах». Посиленню боротьби проти ОУН на центральноукраїнських землях була присвячена нарад начальників УМГБ Житомирської, Кам’янець-Подільської й Вінницької областей в ЦК КП(б)У у січні 1952 року. А наступного місяця аналогічна нарада відбувалася в МДБ УРСР з начальниками відділів 2-Н УМГБ східних областей.
Звичайно, всі ці заходи давали свої результати і співробітники МГБ рапортували керівництву про знешкодження того чи іншого підпільника, або підпільної ланки. Та до досягнення абсолютного результату було ще досить далеко.
Юрій Щур, кандидат історичних наук (м. Запоріжжя)
