Другого лютого 2016 року Володимир Гройсман, тогочасний спікер народних обранців, відкрив 4-ту сесію українського парламенту VIII скликання. У сесійній залі зареєструвались 354 народні депутати, а в урядовій ложі були присутні прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк із міністрами і Валерія Гонтарева – голова Нацбанку. У зал законодавчого органу прийшли й іноземні представники: Гюнтер Кріхбаум – голова делегації німецького Бундестагу у справах ЄС, і Крістоф Вайль – посол ФРН в Україні. Так почався перший політичний сезон поточного року.
Редакція Гал-Інфо звернулась до провідних політичних експертів і аналітиків із метою ознайомити читачів із фаховою думкою щодо головніших питань цього політичного сезону, про їх позитивні наслідки для держави або несхвальне сприйняття у суспільстві.
Кабінет Міністрів Володимира Гройсмана: досягнення і недопрацювання
Володимир Фесенко:
– Зміна уряду стала головною політичною подією першої половини 2016 року. Це розв’язало парламентсько-коаліційну кризу, яка виникла у лютому, зняло зависання у роботі виконавчої влади та у проведенні реформ. Як свідчать соціологічні опитування, до Володимира Гройсмана, як прем’єр-міністра, ставляться з набагато меншим негативом, аніж до Арсенія Яценюка. Анти-рейтинг Володимира Гройсмана навіть менший, ніж антирейтинг Юлії Тимошенко (за даними опитування соціологічної групи «Рейтинг»). І це також відносно позитивний результат унаслідок зміни прем’єр-міністра.
Уряд Володимира Гройсмана відзначив перших 100 днів своєї діяльності. Ще зарано казати про урядові досягнення (занадто малий термін для цього). Але ми бачимо, що уряд продовжує реформи і за деякими напрямами навіть їх активізував. Це бачать і наші міжнародні партнери. Саме тому вони встановлюють прямі контакти з урядом і започатковують співпрацю як у двосторонніх відносинах, так і в напрямі допомоги у здійсненні реформ в Україні. У червні Гройсман зустрічався з керівництвом США і Німеччини, 19-20 липня відвідав штаб-квартиру ЄС. Соціально-економічна, фінансова і бюджетна ситуація у країні є керованою. Уряд Володимира Гройсмана працює без галасу і скандалів, без надмірної політизації своєї діяльності, що, як на мій погляд, є позитивною рисою. Економіка країни поступово виходить із кризи і уряд сприяє цим тенденціям.
Головним ризиком для уряду Володимира Гройсмана, як до цього і для уряду Арсенія Яценюка, є тарифна проблема. Необхідність відновити співпрацю з МВФ змусило новий уряд піти на чергове підвищення ціни на газ і комунальні тарифи. З точки зору політичної тактики, те, що вони підняли тарифи відразу, не відкладаючи на потім, є правильним. Непопулярні рішення краще робити на початку діяльності, поступово амортизуючи їх негативний ефект. Проте, безумовно, з тарифною проблемою паралельно слідують великі соціальні і політичні ризики. Їх нейтралізація буде пов’язана з ефективністю реалізації програми впровадження соціальних субсидій, які повинні компенсувати значній частині домогосподарств збільшення витрат на комунальні тарифи. Якщо уряд упорається з цим завданням, це буде його велике досягненням. Якщо ні, то це буде не просто недопрацювання, це створить величезні проблеми для продовження його роботи. І вже зараз треба надати набагато більше уваги роз’яснювальній роботі з населенням стосовно соціальних субсидій.
Також уряду і окремим міністрам необхідно приділяти більше уваги роботі з парламентом, і не тільки по п’ятницях (у день спілкування уряду з депутатами), але й через активну співпрацю з профільними парламентськими комітетами.
Володимир Цибулько:
– Найбільшим досягненням нового уряду є налагодження міжнародних зв'язків. Два успішних візити команди Гройсмана – спочатку до США, а потім до Німеччини – принесли не тільки економічний результат, що є основним завданням урядової команди, але і політичну репутаційність, оскільки під час зустрічі із Ангелою Меркель федеральна канцлер Німеччини озвучила дуже важливий меседж для України. Тобто, спочатку безпека на Донбасі, а потім інші державні дії, зокрема і вибори. Досі жодному українському політикові, включно з президентом, не вдавалося досягти потрібного результату.
Зона вільної торгівлі з Канадою готувалася багато років, але для команди Гройсмана співпало час і місце, що стало подарунком долі. А з іншого боку, угоди американським концерном «General Electric», із канадською компанією «Bombardier» – це свіжі угоди, які дозволяють перевести інфраструктуру України на абсолютно новий алгоритм, на новий технологічний рівень. І досягнення урядової команди, наприклад міністра транспортної інфраструктури, дуже показова. Адже допуск в Україну, у рамках проекту «Єдине європейське небо», лоукостерів із Європи відразу змінить ринок авіаперевезень. Тобто, ми маємо швидкі й доволі продумані дії нового уряду.
Однак у суспільстві дражливо сприймаються тарифи на житлово-комунальні послуги. І, скажімо, вивіреної моделі інформування населення поки що не було застосовано. У той же час опоненти влади вміло спекулюють на тарифах. І хоча перша хвиля спекуляцій згладжена, але необхідно готуватися до осінньої лавини подальших тарифних інсинуацій.
У плані формування доктрини уряду щодо інформування населення є очевидні хиби, хоча й докладаються зусилля виправити ситуацію, але вони, зусилля, поки що точкові. У новий політичний сезон урядові необхідно увійти з готовою інформаційною доктриною, інакше тарифна турбулентність буде постійно захоплювати уряд, а відтак і всю країну.
Олександр Солонтай:
– Серед практичних успіхів уряду необхідно відзначити ставку на інфраструктуру, а саме – транспорт, аеропорти, сполучення, ремонт доріг тощо. Також сильними сторонами стала поява віце-прем’єрів із питань європейської інтеграції та з питань окупованих територій, а серед міністрів є сильні нові фахівці, які раніше не були міністрами. Уряд почав втілювати реформу державної служби та започаткував ряд нових змін.
Але загалом новий уряд ще себе не проявив. Можливо, це пов’язано з тим, що за перші 100 днів з’явився не тільки новий уряд, але й загалом оновилася вся влада. Частина тих політичних партій, які минулого року ще були владою, кінцево стали опозиційними, у Верховній Раді змінилася більшість, а колишні опозиційні фракції все більше долучаються до голосувань за ініціативи влади. Все це нагадує широку коаліцію. У цьому я не бачу проблеми, якщо такі єднання спрямовані на результат і реформи. Але наразі це не зовсім так. Верховна Рада пішла у відпустку до вересня, а уряд залишився сам. Таким чином він повністю оголений для суспільства. Якщо уряд буде і надалі таким млявим, то вже на початку наступного року його очікує відставка. Але якщо уряд запрацює ефективніше, то він врятує і себе, і Президента, і країну. Для Гройсмана ще не все втрачено, головне – потрібно діяти активніше!
▪ Зона вільної торгівлі з Євросоюзом: позитивні та негативні тенденції
Володимир Фесенко:
– Позитивом є те, що зона вільної торгівлі (ЗВТ) з Євросоюзом нарешті створена і почала працювати. Кажу так, тому що Росія всіляко перешкоджала цьому процесу аж до останнього часу. Але було б наївно очікувати великих прибутків від ЗВТ в умовах війни, коли ми втратили частину свого експортного потенціалу, а також економічної кризи. Наскільки я знаю, і наші, і закордонні економісти ще до підписання Угоди про асоціацію з ЄС і до драматичних подій 2014 року прогнозували, що приблизно два роки підуть на адаптацію до нових економічних умов та пристосування України до європейських ринків, і тільки на третій рік ми почнемо виходити в плюс. Безумовно, війна та всі інші наші негаразди ускладнили ці процеси адаптації. Там, де наші експортні позиції є сильними, ми дуже швидко використовуємо наші експортні квоти (наприклад, ринок зернових), а там, де ми не готові до європейських стандартів або наша продукція ще не цілком конкурентоспроможна, ми не вичерпуємо наявні квоти. Тому треба пристосовуватись до жорстких вимог європейських ринків, шукати нові ніші на цих ринках, де ми можемо бути конкурентоздатними. Це потребує і часу, і активної роботи. Само по собі нічого не відбудеться.
Володимир Цибулько:
– Із першого січня 2016 року запрацювала зона вільної торгівлі, яка стала своєрідним стимулом для законодавчого забезпечення змін в Україні. У першу чергу, це приведення до демократичних норм функціонування українських урядових інститутів. У Росії прекрасно розуміють, що завершення військового конфлікту на Донбасі розв'яже руки українській владі, а тоді суспільні зміни будуть супер динамічними. Поки що, через військовий конфлікт, через внутрішні суперечки політичних кланів, динаміка поступу не така висока, як того вимагає суспільство. З іншого боку, саме через урядові механізми роботи з депутатами мажоритарних округів парламентська коаліція жива. Це велика перевага, тому що прем'єр-міністр Гройсман, будучи головою Верховної Ради, працював із кожним мажоритарним депутатом. А зараз, будучи головою виконавчої влади, він знаходить із ним порозуміння.
За період набуття зони вільної торгівлі Україна дуже швидко вибрала всі квоти, всі дозволи, які надав Євросоюз. І це відбулося навіть менше, аніж за перший квартал. Тепер треба шукати варіанти, як розширяти квоти і діяти вже у рамках брюсельського консенсусу. А негативні тенденції в зоні вільної торгівлі – це тимчасова неготовність і невміння українських чиновників нав'язувати у Брюсселі власний сценарій. Але українці дуже швидко вчаться, тому в рамках цього інструментарію, який ми зараз маємо, головним є те, що ЄС уже займає майже 40% українського експорту.
Олександр Солонтай:
– В умовах війни з Росією у нас нема іншого виходу, аніж повна переорієнтація на ринки ЄС та інших країн. Зона вільної торгівлі з ЄС вже почала давати свої перші плюси, але це тільки початок. Загалом український бізнес не навчений використовувати ті переваги, які надає вільна торгівля з ЄС, але разом із тим ми швидко вчимося. На повну потужність всі переваги будуть використані після заповнення всіх квот на ринках ЄС, а також після запровадження безвізового режиму, що дозволить залучитися в економічні процеси додатковому числу працівників та здешевити роботу тих, хто вже працює.
▪ Безвізовий режим: часткові обмеження чи вільний шлях у Європу
Володимир Фесенко:
– На початку року ми завершили виконання наших зобов’язань перед ЄС у рамках процесу лібералізації візового режиму. Тепер черга за Європейським Союзом. Залишилось два процедурних рішення – Європарламенту, а потім Ради ЄС. На жаль цей процес трохи уповільнився, і не тільки для нас (разом із нами рішення по безвізовому режиму в стосунках із ЄС чекають Грузія і Косово). Це пов’язано з великою міграційною кризою та іншими негараздами (Brexit та інше), з якими Євросоюз зіткнувся останнім часом. Тому європолітики хочуть підстрахуватися, тобто водночас із наданням Україні, Грузії та Косово безвізового статусу, в стосунках із ЄС хочуть ухвалити механізм тимчасового припинення цього безвізового режиму з тими країнами, з якими може виникнути кризова ситуація з нелегальною міграцією. Керівники Євросоюзу нам пообіцяли (останній раз це зробили 19 липня європейські керівники під час зустрічі з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом), що рішення про надання Україні безвізового статусу буде ухвалене в жовтні цього року.
Володимир Цибулько:
– Безвізовий режим – це своєрідний європейський механізм заохочення до внутрішніх змін, оскільки те, що ЄС нав'язав нам для внутрішнього життя, не менш важливе, аніж отримання безвізового режиму. Тут треба враховувати і такий фактор, що в Україні закордонні паспорти мають приблизно 30% громадян. Наприклад, із Донецької чи Луганської областей, ще до виникнення сепаратизму, за межі областей виїжджало 25-30% осіб, а за межі Україні – менше 15%. У нас кілька мільйонів людей мають шенгенські візи, із них до трьох мільйонів – багаторічні візи. Плюс ще є транскордонна постійна міграція у межах 30-кілометрової зони. Тому можна сказати, що громадяни України не є загрозою для міграційних процесів Європи.
Іще доцільно нагадати, що безвізовий режим не стосується трудових мігрантів, а тільки короткочасних поїздок із туристичною метою, наукового обміну, конференцій тощо. На європейський ринок праці це не впливає. Коли у нас політики – опоненти нинішньої влади – говорять, що зараз усі, хто може, виїдуть за кордон, то це неправда.
По-перше, держава не має потужностей швидко виробляти таку кількість закордонних паспортів із чіпами. По-друге, у міграції нема аж такої нагальності, тому що в нас суспільство багатоукладне, а мобільна частина населення вже віддавна їздить за кордон.
Навіщо Україні безвізовий режим? Він потрібний для внутрішнього самовідчуття себе рівним серед рівних. Це самовідчуття ми отримали. Це, безперечно, такий безгрошовий актив, який повинен покращити моральне самопочуття громадян України, тобто із людей другого чи третього ґатунку зробити їх рівними з європейцями.
Олександр Солонтай:
– Безвізовий режим – це не вільний шлях в Європу. Кордон залишиться, паспортний контроль ще більше посилиться, тобто сильні обмеження залишатимуться. Але безвізовий режим є вкрай необхідний, причому не тільки для громадян України, але й мешканців країн ЄС. Він посилює економічні зв’язки, спрощує ведення бізнесу та налагодження нових партнерств. Саме задля економічного процвітання України та ЄС візовий бар’єр необхідно скасувати.
▪ Ринок землі: доцільність програми зробити землю товаром
Володимир Фесенко:
– Я не бачу, яким чином це питання пов’язане з політичними підсумками першого півріччя 2016 року. Жодних рішень у цій сфері за цей період не ухвалювалось. Земля у нас вже давно є товаром, але тіньовим. Земельний ринок у нас існує, але він є тіньовим і напівкримінальним. Нам потрібні легалізація і оцивілізовування ринку землі. Але для цього треба створити сучасну і демократичну інфраструктуру ринку землі та ухвалити відповідні законодавчі акти. Цьому заважають консервативні напівсоціалістичні стереотипи, які панують у громадській думці в Україні, та популістські погляди значної частини українських парламентарів.
Володимир Цибулько:
– Це найбільш спекулятивна тема українських політиків, оскільки земля є найголовнішим і найбільшим активом, який має українська нація. До ринку землі варто застосовувати ті вивірені механізми, які існують в ЄС. Нам не потрібно вигадувати велосипед, оскільки Україна вже перебуває в зоні вільної торгівлі. Частина політиків спекулює на тому, що в Євросоюзі скуплять всі наші земельні активи, проте насправді – не скуплять. Питання полягає у номінальній власності. Можна зробити такий ринок землі, який буде передбачати для іноземців багаторічну оренду, а не довічну власність.
Олександр Солонтай:
– У містах приватизація землі завершується. Не часто можна знайти вільний шматок землі, вже навіть ОСББ взялися за оформлення земель під своїми будинками та навколо. І це правильно. Земля на селі також вже давно стала товаром. Ринок існує та працює, його потрібно легалізувати. Також законодавство має бути реформоване у бік захисту власників, подолання рейдерства, перешкоді розростанню латифундій та зміцненні фермерів, невеликих господарів. Також,як на мою думку, наразі потрібно ліквідувати поняття «землі за межами населених пунктів». Всі землі мають бути включені в склад конкретних громад. Потрібно вирішити спочатку це питання, а тільки потім переходити до механізму запровадження продажу земель сільськогосподарського призначення.
▪ Велика приватизація: чи допоможе ця програма подолати корупцію?
Володимир Фесенко:
– Та ж сама ситуація, як і з ринком землі. Жодних рішень щодо приватизації у цей період не ухвалювалось. Остання значуща подія – провалився конкурс приватизації Одеського припортового заводу.
Сама по собі приватизація не може подолати корупцію. Однак приватизація державних підприємств нейтралізує ризики корупційних схем навколо цих підприємств. Той же Одеський припортовий завод уже давно фігурує у різних корупційних скандалах, а зараз і в розслідуванні НАБУ.
Також треба розуміти, що приватизація не є самоціллю. Якщо вона відбудеться як у 1990-х або на початку 2000-х років, то навпаки сприятиме корупції, а не долатиме її. Нам потрібна максимально прозора і конкурентна приватизація із залученням потужних міжнародних гравців (зрозуміло, крім російських), яка стане поштовхом для приходу в Україну потужних інвесторів. Лише тоді у приватизації буде сенс.
Володимир Цибулько:
– Це одна із глобальних проблем, тому що вона є контрапунктом, маркером щодо дуже амбітної програми Володимира Гройсмана. Коли він очолив уряд, то озвучив гіперамбітну програму приватизації. Власне, це те, про ми говорили у попередньому питанні. Державні активи, якими керують чиновники, завжди є збитковими. В Україні є приблизно до п'яти тисяч державних підприємств, серед яких нема прибуткових. Вони всі збиткові, всі вони отримують дотації з бюджету. Отже, з точки зору раціональної логіки їх необхідно приватизувати. І питання навіть не в тому, що ці активи зараз продадуть, можливо, й задешево, а в тому, що ці підприємства перестануть вихолощувати кошти з бюджету.
Сьогодні найпоказовішим є, звичайно, Одеський припортовий завод. Вся істерія довкола ОПЗ полягає у тому, що каста чиновників утратить свої надприбутки. Якби цей актив був цивілізовано приватизований ще вчора, то вже сьогодні слідом пішла би приватизація і менших активів. Зрив приватизації ОПЗ стане найбільшою поразкою уряду Гройсмана, яка може потягти чималу турбулентність. Без цієї приватизації бюджетний дефіцит можна буде залатати лише або за допомогою спецкофіскації, або якимось іншими траншами фінансових вливань.
Іще одним важливим маркером посилення цивілізованих відносин із ЄС, стане, по суті, продовження відносин із МВФ. Якщо у серпні буде наданий наступний транш, то для інвесторів це стане визначальним сигналом, що Україна не перебуває в хаосі, що Україна – це країна керована.
Олександр Солонтай:
– Велика приватизація сама по собі вже може бути корупцією. Все залежить від того, наскільки вона підготовлена та яка справжня мета. Про це стільки вже говорено-переговорено, але мало зроблено. Приватизацію треба завершувати, продавши максимально дорого все те, що для управління державою не потрібне. А щоби це майно не потрапило «за дешево» місцевим олігархам, потрібна серйозна підготовча робота. Достатньо згадати історію з Криворіжсталлю, коли одне й те саме підприємство було продано вдруге, за високу ціну, іноземній кампанії. Це відразу показало різницю між «прихватизацією» та справжньою «приватизацією».
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, як організація, а не окремо взятий аналітик, провів 14-21 липня 2016 року власне експертне опитування «Політичні підсумки півріччя». Мета опитування полягала у з’ясуванні думок експертів, які співпрацюють із Фондом, щодо основних здобутків і невдач у внутрішній та зовнішній політиці України у першій половині 2016 року. Всього було опитано 50 експертів. Для порівняння використали результати експертного опитування «Підсумки півріччя – 2015», яке Фонд «Демократичні ініціативи» проводив 17-22 липня 2015 року.
Отже, найважливішими позитивними подіями, які відбулися впродовж першого політичного півріччя, опитані експерти назвали вихід із урядової кризи та формування нового уряду без перевиборів, а також активізацію антикорупційної діяльності, до якої передовсім залучилися нові інститути – Національне антикорупційне бюро та спеціалізована антикорупційна прокуратура. Найбільш важливі негативні події, на думку експертів, – це інтенсифікація бойових дій на Донбасі та політична криза, яка характеризується низькою ефективністю роботи Верховної Ради. До подій, які можна ідентифікувати як частково позитивні, а частково негативні, експерти віднесли переважно кадрові питання, тобто новий уряд під керівництвом Володимира Гройсмана, а також призначення Юрія Луценка на посаду Генерального прокурора.
Аналізуючи успіхи у внутрішній політиці більш предметно, експерти відзначили вирішення урядової кризи, перші успіхи антикорупційної діяльності спеціалізованих органів, а також початок судової реформи. У зовнішній політиці перемогами України назвали збереження санкцій проти Російської Федерації, інтенсифікацію роботи із Північноатлантичним альянсом та підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою.
Основними поразками у внутрішній політиці експерти вважають відсутність реальних результатів антикорупційної боротьби, а також тенденцію, що корупціонери уникають відповідальності. Серед інших поразок України у внутрішній політиці респонденти виокремили низьку ефективність роботи парламенту та різке підняття тарифів за комунальні послуги. У зовнішній політиці найбільшою невдачею названо референдум у Нідерландах, під час якого мешканці королівства проголосували проти Асоціації «Україна-ЄС», а також відтермінування безвізового режиму з країнами Шенгену.
Експерти посередньо оцінили ефективність роботи Президента та Верховної Ради впродовж перших шести місяців 2016 року. Так, роботу Петра Порошенка оцінили на 4,8 бала із 10 (за перші 6 місяців 2015 року – 5,2 бала). Оцінки роботи парламенту ще нижчі – 3,7 бала (у січні-червні 2015 року – 4,0 бала).
З огляду на те, що у квітні 2016 року відбулась зміна Кабінету Міністрів, експерти оцінювали роботу як уряду Яценюка, так і уряду Гройсмана. Перший отримав середню оцінку майже на бал нижче, аніж чинний уряд – 3,7 бала. Уряд під керівництвом Гройсмана отримав, відповідно, середню оцінку – 4,7 бала. Для порівняння, за перші 6 місяців 2015 року уряд Яценюка отримав середню оцінку 4,1 бала.
Найбільш пріоритетними змінами, які треба проводити українській владі у найближчий час, експерти назвали реформу судів та судочинства, правоохоронних органів, прокуратури і боротьбу з корупцією (17 згадок). Варто зазначити, що судова реформа, а також реформа правоохоронних органів перебували у топ-3 пріоритетів експертів також і за підсумками перших 6 місяців у минулому році.
Водночас експерти, яких опитав Фонд «Демократичні ініціативи», оминули увагою вагомий зовнішньополітичний фактор, а саме – наростання політичної напруги між Польщею і Україною стосовно систематизації й трактування причин жертв серед цивільного населення обох народів під час Другої світової війни.
Ярослав Левків.
