Мабуть, кожен хоча б раз порівнював своє дитинство з дитинством сучасних дітей і без заперечень можна сказати, що зараз усе по іншому.
Для когось ностальгія за дитинством - це зустріч з друзями з сусідніх вулиць, а для когось - приїзд в село до бабусі. Однак чи буде що згадати поколінню Z?
Діджиталізація суттєво вплинула на життя людей і те, що колись було незрозумілим для наших батьків, зараз є цілком нормальним для підлітків. Використання гаджетів та інтернету не є чимось незвичним, адже тепер для кожного навпаки є дивним почути, що хтось не має аккаунту в Instagram або ж не знає, що таке TikTok.
Реальність із кожним днем все більше програє віртуальному світові, який перебуває просто в моніторі ноутбука чи телефона та надає круті можливості реалізовувати себе в житті не виходячи з дому. А метавсесвіт, який наразі невідомий для багатьох, можливо, заполонить людство, і відбудеться “віртуальне переселення народів”, де кожен матиме друге життя. Хоча, зважаючи на ситуацію сьогоднішніх реалій, процес вже розпочався. До прикладу, центр громадського здоров’я МОЗ України у 2021 році провів опитування серед підлітків 10-17 років і майже кожен четвертий повідомив, що за останній рік регулярно розумів, що не міг думати ні про що, окрім соцмереж. А понад 15% підлітків при цьому відчували себе погано, якщо не мали змоги користуватись ними. З цього можна зробити висновки, що покоління, яке підростає, вже не уявляє свого життя без смартфонів та проводить у віртуалі більшість свого часу. В цьому немає нічого дивного, адже в них був третій друг - смартфон, який вони не випускали з рук зі самого дитинства.
Звичайно, говорити про те, що смартфон і інші гаджети, якими змалечку навчились користуватись діти, приносять лише шкоду, буде не зовсім правильно, адже з їхньою допомогою багато малечі пізнають світ та навчаються чогось нового. Різні розвивальні ігри, мультфільми та пісні лише пришвидшують розвиток дитини, використовуючи різні підходи. Батькам не потрібно щось вигадувати, адже вони можуть лише за два кліки обрати потрібний їм додаток. Варто сказати про те, що більшість сьогоднішніх молодих сімей ідуть простим шляхом: просто залишають дитину вдома, дають телефон (для того, щоб відпочити або ж зайнятися своїми справами) і вважають, що цього достатньо. Однак чи задумувались ви, як закритий простір впливає на когнітивні здібності дитини, її фантазію, спосіб мислення? Про це Гал-інфо розповів клінічний психолог-ерготерапевт Євгенія.
“Основні вчені, які досліджували педагогіку і психологію дитини, говорили про те, що дитина у своєму ранньому середовищі повинна мати сприятливе оточення для розвитку. До прикладу, в Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН, вказано, що вона має право на любов, турботу… Тобто на середовище, що буде спонукати її до пізнання.
В нас є 5 сенсорних систем: зір, нюх смак, дотик і слух. І нам дуже важливо, щоб застосовували усі сенсори. Коли дитина, особливо в ранньому віці, досліджує світ конкретно предметно, бо тоді в неї такий спосіб мислення, їй важливо все відчувати і пробувати. Не можу сказати, що усі ми живемо у сприятливому оточенні, де ми можемо вийти назовні і все там буде. У всіх різні можливості, хтось може жити біля автомагістралі або ж у квартирі у великому місті. Звісно, ми це можемо створити вдома, але зовнішній світ - свіже повітря, звуки на вулиці сприяють тому, щоб залучати усі сенсори. Поки дитина в дошкільному віці, їй вкрай важливо мати батьківський супровід і роз'яснення ними того, що ж відбувається. Тому що, наприклад, паличка залишиться для неї паличкою, але, якщо ми візьмемо і запитаємо, на що схожа ця паличка, то дитина почне мислити і придумувати. Спочатку вона придумає асоціацію і скаже що це, до прикладу, схоже на роги оленя. Вона почне торкатися до цієї палички, нюхати, оглядати і в неї в пам’яті закарбується окрема картина. Так з'являється фантазія.
Якщо дитина сидить вдома за телефоном і грає в розвивальні ігри, а батьки в цей час працюють, то за таких обставин це не є проблема, проте їй просто необхідно хоча б раз на день виходити на вулицю і досліджувати світ ”.
Неабияким чинником, що посилив ефект соціального віддалення, є пандемія коронавірусу, яка, на жаль, триває й досі. Аби усунути загрозу масових заражень, органи влади внесли значні корективи, зокрема, до сфери освіти. Відтак усіх учнів перевели на “дистанційку”. І якщо з проблемою якості навчання за таких умов говорили чимало, то ми зосередимо увагу на соціалізації дітей під час отримання знань.
Однак спочатку варто розпочати з того, як впливає соціум на розвиток дитини. Якщо взяти вікову психологію, то дитина розпочинає своє життя з егоцентричної позиції. Вона ще не вміє приймати чужу точку зору і не зовсім розуміє, що у інших людей можуть бути бажання або потреби, відмінні від її власних. Саме тому поведінку, що спрямована на задоволення інших, діти часто сприймають як “неправильну” і починають протестувати проти неї. А становлення самосвідомості відбувається приблизно у віці чотирьох років, коли дитина розуміє, що окрім неї існують й інші. Саме з настанням цього розуміння, у неї з’являється відчуття необхідності інших. Як розповіла психологиня, коли оточення для дитини приємне, то вона розривається, а якщо оточення не реагує на потреби та не задовільняє їх, то це оточення стає для неї ворожим.
“Теорія Карен Хорні говорить про те, що невроз формується внаслідок незадоволення потреб, які пов’язані з особою, що доглядає дитину та оточенням. І пізніше формує три позиції: до людей, від людей та проти людей. Яка саме позиція буде в дитини, залежить від того, чи були задоволені потреби”, - розповіла Євгенія.
У дитини дошкільного віку, а саме 5-6 років, у взаємодії з соціумом з’являється багатоосібна гра. Діти починають звертати увагу на інших дітей і в такий спосіб імітують гру дорослих. Для них це не предмет в пісочниці, який вони хочуть поділити, а нові погляди та взаємодія з іншими дітьми. І ось в цьому віці соціум набуває особливого значення для дитини в тому напрямку, адже вона отримує нові навички. Якщо оточення є сприятливим, тобто є безпека, прийняття, турбота і дитина відчуває себе захищеною, то спілкування з іншими дітьми, якщо вони не порушують кордони, допомагає дитині все більше себе розвивати та яскравіше налагоджувати комунікацію з іншими.
“Як на мене, молодша школа є основним фундаментом формування спілкування. Бо якщо взяти всі віхи розвитку, то стандарт того, як бути в суспільстві, як себе зарекомендувати, які навички підходять і навпаки: що приймає спільнота, в якій дитина є, а що - ні, буде закладати ось ці перші самостійні кроки соціального характеру. Тому, якщо ми говоримо про важливість суспільства, то в дошкільному віці переважатиме, звичайно, сім’я. У молодшому шкільному віці сім’я також буде дуже вагомою, але з’являться нові сценарії, де батьки не матимуть такого впливу і дитина буде самостійнішою”, - додала психолог.
А що якщо зменшити соціум дитини до мінімального рівня?
Насамперед потрібно розуміти, що початок навчання дитини в школі - це процес адаптації. Як виявилось, садочок жодних труднощів для дитини не створює, адже в цьому місці зберігаються усі активності, окрім фігури дорослих. А ось у школі, крім того, що діти повинні бути самі без батьків, закладається формат спілкування з іншими дітьми, де знову ж таки потрібно побудувати соціальні стосунки. Фігура дорослого змінена, адже в цьому випадку вона дає завдання і потребує належного виконання.
“Функція школи - дати навички виконувати завдання за зразком, проявляти ініціативу та формувати пошукову активність щодо знаходження правильного рішення. В школі дитина витримує, напевно, найбільше навантаження за все своє життя, адже починаються багато процесів. Там ще домінує гра як пізнання світу, але вони розуміють, що це вже трішки інше. Якщо це все відбувається в класі, де дитина бачить, що це роблять інші діти, то вона розуміє, що в цьому просторі і приміщенні є ось такі правила життя, а коли повертаєшся додому, то знову знаходишся в юній дитячій позиції. Ось цей крок назовні до чогось невідомого, де дитина пробує вправлятися у своїх набутих здібностях і повертається додому, де її всі підтримують. Коли ми говоримо про дистанційне навчання, то процес адаптації затягнеться аж до середньої школи. Бо діти перші класи провели вдома, процес адаптації не відбувся, а процес навчальної тематики ускладнився. І коли вони прийдуть в 3-4 класи, то від них будуть вимагати більше, адже рівень самостійності мав би зрости, хоча це не так. Тому діти будуть ставати більш емоційними, не самостійними, інфантильними і, скоріш за все, будуть домінувати такі способи реагування як протест, булінг, бурхливі емоційні реакції”.
Варто зазначити, що у дітей ситуативна самооцінка, яка залежить від місця, де вони знаходяться, адже вони тільки формують соціальне оточення. Їм потрібне це середовище, найперше, щоб налагодити ієрархію в соціумі. Саме тому в початкових класах навантаження в освіті в них менше, а коли вони вийдуть в звичайний режим, то процес адаптації ускладниться ще й додатковим соціальним явищем. За порадами психолога, якщо неможлива шкільна активність, батькам потрібно звернути увагу на побутову активність: взяти дітей до магазину, на прогулянку тощо. Це потрібно, аби діти здобували навички спілкування.
“Діти, особливо ті, хто єдині в сім’ї, при нас все одно коряться нашим правилам, бо тут вони є в ролі дитини. Коли ж вони в школі, то вчитель не виконує роль мами чи тата, це дорослий, який навчає, і діти там теж є в ролі дорослих. Вони за себе відповідають, приймають рішення. Звичайно, вчитель їх координує, але там в них зовсім інша роль, аніж вдома. Вони самі приймають рішення, що і як їм зробити, а це - найголовніше. Хочу сказати, що зараз діти дуже мало гуляють, якщо порівнювати з дитинством старших людей. У зв’язку з інформацією, що повідомляють в інтернеті, епідеміями, які зараз тривають, та ще багатьма чинниками діти не ходять гуляти самі, де б вони були на рівні з іншими, а здебільшого з дорослими, бо батькам страшно. Або ж їх віддають у гуртки, де вони також підконтрольні якомусь дорослому. Не потрібно забувати, що їм потрібно мати десь власний простір.
Для дитини базовою потребою є любов, бо саме вона дає почуття захищеності. Дійсно, школа є важливою, але і вдома має панувати спокій, тобто дитина має відчувати, що її люблять і що вона захищена. Якщо вдома не все добре, панує насилля, суцільні сварки і дитині немає куди йти, то вона весь знаходиться в цьому стресовому середовищі. Суспільство відіграє як виховну і пізнавальну роль, так і рятівну, в залежності від того, якими є обставини. Однозначно спілкування потрібне завжди, але будуватись воно повинне на любові і безпеці".
Якщо говорити про більш дорослу категорію, то карантин, дистанційне навчання та соціальні обмеження також найбільше повпливають на юнаків і підлітків, яким вкрай важливі були інші соціуми. Зі слів психолога, для підлітків у соціумі важливим є об’єднання по типу “зграї”, щоб знайти собі подібних, а в юнацтві суспільство є важливим, щоб відобразити їхню унікальність, особистість. Відсутність належних соціальних навичок дуже відіб’ється на їхньому ментальному та психологічному здоров’ї, бо підлітки, які залишаються на самоті, довший час мають знижену поведінкову активність, а, ті хто має активну позицію, залучені в гуртки та пробують себе проявити на рівні суспільства, легше відчувають свою унікальність.
Отже, на найголовніше питання чи буде що згадати поколінню Z, не можна відповісти однозначно, адже надто багато за них вирішують дорослі. Так, зараз вони віддають перевагу світу віртуальному, аніж реальному, проте усе може змінитись. Адже діти в наш час є дуже перспективними, якщо їм дозволити проявити себе. І, поки у них не настало доросле життя, варто дати їм цю можливість - не боятись експериментувати, досліджувати та навчатись чомусь новому...
Ясінь Софія
