У розмові з Гал-інфо ректор вишу прот. Ярослав Ощудляк ділиться, що повномасштабна війна змінила всіх, але не зупинила студентів і не вплинула на їхнє покликання.
Попри війну життя триває. У храмі св. Іоана Золотоустого на території Львівської православної богословської академії завершуються ремонтні роботи з відновлення центрального входу в храм, у гуртожитку монастиря народилось маля, а семінаристи академії продовжують здобувати богословську освіту.
“Студенти, як минулого року, так і цього є. Різниця полягає в тому, що в попередні роки географія абітурієнтів була ширшою, тобто хлопці вступали з різних областей України. Тепер це переважно захід України, найбільше саме з Львівщини”, — каже прот. Ярослав Ощудляк.
Для того, щоб вступити у вищий навчальний духовний заклад абітурієнти, які прагнуть стати священно- чи церковнослужителями, повинні скласти вступні іспити та обов'язково надати результати ЗНО, як вступники, до прикладу, класичних чи технічних ЗВО.
“Українська мова та історія України — це обов'язкові предмети для вступу у наш навчальний заклад. Відповідно якщо добрі бали з цих дисциплін, то ми їх зараховуємо і студенти не складають повторні іспити у нас.
Окрім того, є специфічні предмети богословського спрямування такі як: біблійна історія, де треба знати основи Біблії, церковний устав, катехизм. Також обов'язково відбувається співбесіда, під час якої хлопці складають вступний іспит з церковного співу і церковного читання”, – пояснює отець-ректор.
Ще під час вступної кампанії викладачі Львівської православної богословської академії намагаються визначити музичні дані абітурієнта, – голос, тембр, діапазон – аби надалі упродовж навчання студент міг розвивати свій талант.
Студенти навчаються чотири роки й здобувають диплом бакалавра богослів'я. Після чого студент, який має бажання здобути вищу духовну освіту, навчається додатково два роки на магістратурі, де отримує рівень магістра богослів'я.
“Хлопці приходять досить молодими, – зауважує прот. Ярослав Ощудляк, – і їм ще треба укріпитися, дійти до моменту, розпізнати що він хоче в цьому житті: чи він буде викладачем, чи – стане священно– або церковнослужителем", — каже прот. Ярослав Ощудляк.
Як у будь-якій справі все починається з малого, пояснює ректор, посилаючись на те, що під час навчання майбутні священно- і церковнослужителі опановують дисципліни богословського спрямування. Крім того, в академії є предмет “Правові й економічні основи діяльності парафії”, де викладають юридичні аспекти роботи церкви: як зареєструвати громаду, які подати документи, з ким треба спілкуватися і як економічно проводити парафію.
"Студент має основи цих знань, а надалі життя коректує. Це вже буде залежати від того, до чого він найбільше надається. Один є співак, другий — проповідник, третій — великий господарник. Усе зібрати докупи — і гарний колектив у тому храмі”, — зазначає він.
У закладі готують богословів, священників, викладачів релігійних дисциплін у (релігійних) школах. Студенти, які закінчили академію, служать в різних куточках держави та за кордоном.
Львівська православна богословська академія поки не має спеціальної підготовки військових капеланів. Утім священники, які здобували тут освіту в попередні роки, добровільно вирішили пов'язати священниче життя з українською армією та пішли на фронт капеланами.
“Вони підтримують наших воїнів там: у військових частинах і формуваннях. Але, щоб мати якусь спеціальну підготовку — і них її немає. Кілька років тому у нас читався спецкурс “Медичне капеланство”, щоб студентство мало певну базу.
Зараз зі синодальним управлінням з правил духовної освіти, що діє у нашій церкві, думаємо над тим, як організувати відповідні програми (навчання капеланів — ред.), бо це взаємопов'язано з військовими”, — розповідає прот. Ярослав Ощудляк.
Нещодавно, за словами отця-ректора, студенти мали зустріч зі священником, що є психіатром-практиком. Отець розповідав про травми та розлади з якими повертаються наші військові з фронту та пояснив, як правильно спілкуватися з травмованими психологічно.
Студенти-семінаристи ЛПБА завершують цьогорічний навчальний семестр, і незабаром поїдуть додому, зважаючи на необхідність економії електрики та газу в навчальному закладі. В академічному гуртожитку планують залишитись жити переміщені українці.
Львівська православна богословська академія, наповнене молитвою та навчанням приміщення, починаючи з березня стала прихистком для українців з різних кінців країни. Але з часом люди шукали іншої домівки: хтось виїхав за кордон чи знайшов роботу в якомусь населеному пункті.
“Зараз залишилась невелика група людей, які продовжують жити в окремих кімнатах поряд зі студентами. У нас вже навіть народилося дитя в переселенців, які тут мешкають з перших днів.
Ми практично завершуємо навчання, переходимо на онлайн, тому що обігріти приміщення ми не зможемо, воно надзвичайно велике за площею. Ми пропонували людям переселитись в модульні містечка, вони не дуже хочуть. Будемо грітись електрикою, — розповідає отець-ректор і продовжує.
Це наш обов'язок. Ми не можемо взяти зброю в руки й піти на фронт. Наш фронт є духовний: молитись, робити добре діло і до свого ближнього відноситися як до себе. Я думаю, якщо кожен у своєму середовищі буде робити те, що він зможе, усе буде гаразд”.
Будівля, де знаходиться Львівська православна богословська академія має довгу історію. Колишні римо-католицький костел й монастир за час існування містяни використовували під різні потреби: тут лікували хворих, а потім – зробили склад. Лише у 90-х, коли постала українська держава, православна церква отримала це приміщення.
Як у Львові православні бережуть красу свого храму. Розмова з о. Назарієм Лозинським
"Завдяки міській владі все-таки було перекрито дах над цілим комплексом монастиря, тому що нам текло вже просто на стелю, другу підпорну стіну місто ремонтує: спочатку була зовнішня стіна від вулиці, а тепер є внутрішня", – каже ректор.
Він розповідає, що роботу над внутрішньою підпірною стіною майстри невдовзі завершать.
"Тому, що тут є гора, і ця гора тисне. Стара підпірна стіна вже випирала і могла завалитися будь-коли й зробити трагедію. Завдяки міській владі, яка підтримала будівництво, робота над опорною стіною практично йде до завершення”, – додає Ярослав Ощудляк.
Також очільник богословської академії зазначає, що хоч і незначні ремонтні роботи в монастирі вдається проводити завдяки меценатам-прихожанам храму.
