ПРО УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ І МОНАСТИР СТУДИТІВ У ВИФЛЕЄМІ

Історія одного недовершеного проекту митрополита Андрея Шептицького

1/2

Цього року виповнюється 155 років від дня народження митрополита Андрея Шептицького. На перший погляд такий ювілей дозволяє належним чином дослідити та оцінити роль цієї величної постаті в історії Української Греко-Католицької Церкви й Українського народу. Та з огляду на нелегкі історичні обставини минулого століття, а також і через наші недбалість та лінивство, ми як суспільство щойно починаємо відкривати для себе митрополита Андрея, якого ще за життя сучасники назвали Мойсеєм українського народу. Так кожний ювілей митрополита є гарною нагодою, щоб більше його пізнати та зрозуміти.

Сьогодні хочу представити достойним читачам один із масштабних проектів митрополита Андрея, який є маловідомим навіть у експертному середовищі. А якщо й відомий, то у загальних рисах або завдяки стислим оглядам. Ідеться про наміри та кроки митрополита Андрея з метою створення у Святій Землі, а саме у Вифлеємі – місці народження Ісуса Христа – українського паломницького центру та монастиря монахів Студитів. Сліди реалізації цього проекту знаходимо в архівних фондах Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові (надалі – ЦДІАЛ), з яким маю честь тісно співпрацювати. Саме вони лягли в основі опрацювання, яке бажаю сьогодні представити.

У науковій літературі не існує окремого доробку, присвяченого дослідженню цього питання. Вперше, наскільки мені відомо, на нього звернув увагу відомий дослідник біографії митрополита Андрея Шептицького о. д-р Августин Баб’як під час виступу на VIII-му Міжнародному Конгресі Сирійської Конференції при Інституті Екуменічних Наукових Досліджень св. Єфрема Університету індійського міста Коттаям. Тема доповіді о. д-р Августина Баб’яка: «Митрополит Андрей Шептицький і його екуменічні контакти зі Cхідними церквами Близького Сходу». Очевидно, що про проект митрополита Андрея щодо створення українського паломницького центру й монастиря Студитів у Вифлеємі дослідник розповідав у контексті його співпраці з християнськими Церквами на Близькому Сході. А тому докладний аналіз документів, пов’язаних з тематикою, яка нас цікавить, не був головним предметом дослідження вченого.

Тому постає потреба у ширшому представленні цієї теми в світлі архівних документів, які дійшли до наших днів.

Перше знайомство митрополита Андрея зі Святою Землею

1/1

Своє перше паломництво до Святої Землі митрополит Андрей здійснив у 1905 році. Згадку про це знаходимо у книзі «Як то Русь ходила слідами Данила. Пропам’ятна книга першого руско-народного паломництва в Святу Землю від 5 до 28 вересня 1906 року», яка вийшла друком у 1907 році в друкарні ОО.Василіян у Жовкві[1]. Цю подорож митрополит здійснив з метою прокласти шлях національному паломництву українців Святою Землею, яке відбулося з 5 по 28 вересня 1906 року і яке Митрополит особисто очолив. Автор і очевидець тих подій розкриває досить цікаві деталі приготування загальнонаціонального паломництва, які, поза сумнівом, почув із уст самого митрополита Андрея. Тому варто навести деякі цитати зі згаданого видання:

«Серед лісничих місцевостей, до яких удавався Їх Ексцеленція Митрополит Андрей граф Шептицький для по рятування свого здоров’я[2], було і тірольське місто Бріксен. Там він перебував у 1904 р. і познайомився з полковником Генриком Гіммлем фон Агісбургом, який звидів багато країв і народів, про що дуже цікаво й докладно вмів розповідати. Зайшла одного разу розмова і про Святу Землю, до якої п. Гіммель кільканадцять разів подорожував. Здійснити таке паломництво вже віддавна було мрією Їх Ексцеленції. Щоби однак самому набратися досвіду в організації такої подорожі, Його Ексцеленція долучився спочатку до Тірольського паломництва 1905 р. Повернувшись щасливо назад, архієрей постановив організувати руське паломництво»[3].

Повернувшись із цієї приватної прощі, Митрополит Андрей справді спонукав краян із усієї Галичини здійснити національне паломництво українців до Святої Землі. З цією метою створили спеціальний оргкомітет та усталили детальний план подорожі. До великої групи українських паломників, що нараховувала 500 осіб, приєдналася група поляків у кількості 66 осіб. 4 вересня 1906 року після ранкового богослужіння, що розпочалося о 5 год. у Архикатедральному Соборі св. Юрія, група паломників процесійно вирушила на львівський залізничний вокзал. Сівши у спеціальний потяг, українські паломники розпочали прощу до Святої Землі. Паломництво тривало до 28 вересня 1906 року.

Усі деталі щодо його перебігу детально записали літописці паломництва: о. Василь Мацюрак, парох із села Рибники, та о. Юліан Дзерович, катехит із Бродів. Їхні нотатки лягли в основу цінного видання «Як то Русь ходила слідами Данила», про яку йшлося вище. Кожен паломник до Святої Землі віз до свого рідного села чи містечка пам’ятку, яка з перспективи часу ставала коштовною реліквією громади. На ці пам’ятки донині можемо натрапити у різних храмах Галичини.

Це паломництво так глибоко закарбувалося в душах його учасників, що вони ще досить довго після його завершення, підписуючись під важливими документами, титулували себе «ґаджами», себто паломниками до Святої Землі. Так, наприклад, грамота заснування Скнилівської Студитської Лаври св. Антонія Печерського, яка датована 24 листопадом 1906 року, містить підписи двох особистих секретарів Митрополита Андрея – о. Василія Жолдака та бр. Йосифа Ґродського, – які до своїх імен та прізвищ додають титул «ґаджія».

Паломництво до Святої Землі у 1906 році, що його організував Митрополит Андрей, мало велике історичне значення, оскільки воно було першим загальнонаціональним паломництвом українців. Воно було свідченням не тільки духовної, а й національної єдності українців як окремого народу, який входив до складу Австрійської імперії. Знаменно, що автор пропам’ятної книги навіть уживає особливий термін: «Австрійська Русь», щоб наголосити на національній гідності русинів-українців. Уже тоді постать Митрополита Андрея починає набувати рис Мойсея українського народу, як назвуть його ще за життя його сучасники.

Знайомство з мелхітським патріархом Кирилом VIII

У фондах Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові (далі – ЦДІАЛ) збереглося кілька справ, які свідчать про те, що на початку минулого століття між митрополитом Андреєм і Східними Католицькими Церквами існувало надзвичайно жваве й живе спілкування.

Передовсім ідеться про Мелхітську Греко-Католицьку Церкву[4], яку з 1903 по 1916 роки очолював патріарх Кирило VIII (+ 11 січня 1916 року), що належав до числа тих церковних ієрархів, які цілковито присвятилися унійній праці на теренах Близького Сходу. Значною мірою він, як і багато інших церковних достойників того часу, надихалися прикладом Папи Леона XIII, який у справі церковної єдності відводив особливе місце саме для католиків східного обряду. Тому турбота за справу Унії була тим спільним фундаментом, на якому започаткувалася співпраця між мелхітським патріархом Кирилом VIII і митрополитом Андреєм Шептицьким.

Перший лист патріарха Кирила VIII до митрополита Андрея написаний з Дамаску і датований 30 серпня 1905 роком. У ньому автор поколикається на першу зустрічі із митрополитом, яка відбулася у Римі, коли він уперше мав щастя з ним познайомитися. Про точну дату цієї зустрічі ані про її обставини у листі не згадано.

Лист має загальний характер і, як виглядає, патріарх Кирило VIII намагається встановити зв’язок із митрополитом Андреєм і Церквою, яку він очолює. Видно, що патріарх мелхітський дуже мало знає про Українську Греко-Католицьку Церкву та її історію, але з того, що йому вдалося вже довідатися, обидві Церкви об’єднує віра, обряд, а також переслідування, які зродили покоління мучеників. Особливо патріарх покликається на приклад св. священномученика Йосафата, а самого митрополита Андрея називає його послідовником, який жертвує себе задля пастви. У цьому ж листі патріарх Кирило VIII згадує про перше паломництво митрополита Андрея до Єрусалиму у 1905 році. Із контексту можна зрозуміти, що під час цього паломництва митрополит зустрічався також із деякими мелхітськими єпископами та духовенством і залишив у їхній пам’яті найкращі спомини.

Лист, про який ведемо мову, писаний французькою. Зрештою, усе листування між митрополитом Андреєм і патріархом Кирилом VIII відбувалося. Для того, щоб зробити це листування доступнішим і зацікавити тематикою молодих дослідників, наводжу його українською мовою.

1/2

Лист № 1

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 1)

«Монсеньору Андрею Шептицькому

Митрополитові Русинів, Лємберг (Львів)

Австрія, Галичина

N. 447

Дамаск, 30.VIII.1905

Преподобний Брате.

Відколи ми мали радість познайомитися з Вашою Величністю у Римі, добра згадка про Вас назавжди залишилася закарбована у Нашому серці. Багато разів ми розмовляли про Вашу Величність з нашими братами Єпископами. Кількість вашої пастви бадьорить та кріпить їхні душі. Бо попри переслідування та екзиль, наші брати Русини все ще є важливою часткою Святої Католицької Церкви. Сьогодні, внаслідок імперського указу про релігійну свободу, виданого Царем, любі голоси нам сповіщають щасливу новину про навернення до католицтва у великій кількості наших братів Поляків і навіть Росіян. Отже, слово Тертуліана буде завжди правдивим: «Кров мучеників є сім’ям Християн. Sanguis Martyrum semen Christianorum». Ми радіємо з вами, Преподобний брате, радостями Святої Католицької Церкви.

Сьогодні Наш син Отець Блік Аквель розповів нам про ваше останнє паломництво до Єрусалиму і той спогад, котрий ви зберегли про Нашу скромну Особу. Ота делікатна увага Вашої Величності аж ніяк нас не здивувала. Преподобний Брате, Вона стала ще одним доказом вашої любові до Братів, об’єднаних з вашою паствою  вірою, обрядом і надто часто переслідуваннями та мучеництвом.

З усього нашого серця Ми складаємо побажання на процвітання Руської Церкви. За прикладом вашого великомученика св. Йосафата, ви себе жертвуєте задля вашої дорогої пастви. І най вона користає все більше і більше з ваших святих прикладів та потішає ваше серце Отця та Пастора.

Закінчуючи лист, з братнім виявом почуттів Ми з радістю вас обіймаємо в Нашому Господі і з глибини Нашого серця Ми вділяємо Наше Апостольське благословення усім вірним Вашої єпархії.

Кирило VIII

Патріарх Антіохії

і т. д.»

План допомоги Мелхітській Греко-Католицькій Церкві у Святій Землі

9 грудня 1905 року Франція прийняла Закон про відокремлення Церкви від держави. А вже 1 січня 1906 року ліквідували статтю державного бюджету, в якій передбачалося фінансування культів, тобто Церкви. Через це Мелхітська Греко-Католицька Церква, яка перебувала на територіях французького протекторату й підпадала під державне фінансування, була змушена шукати інших фінансових джерел для реалізації власних соціальних, наукових і пасторальних програм.

Одним із тих, від кого Мелхітська Церква сподівалася фінансової допомоги, був митрополит Андрей Шептицький. Мелхітський патріарх Кирило VIII відразу звернув увагу не тільки на унійні прагнення митрополита, а й на його адміністративні таланти у провадженні фінансово-господарського життя Української Церкви. А тому, коли фінансова скрута Мелхітської Католицької Церкви починала поглиблюватися і багато пасторальних проектів опинилися під загрозою, патріарх Кирило VIII звертається по допомогу до митрополита Андрея.

Першим свідченням цього є лист патріарха до Львова від 2 червня 1906 року, який він адресує Андрею Шептицькому, титулуючи його «Митрополитом Русинів» та звертаючись до нього як до «Його Величності». У ньому патріарх звертає увагу на дві важливі обставини, які сталися у житті його Церкви:

1. зріст вірних нез’єдинених (православних), які хочуть стати членами святої Католицької Церкви;

2. неможливість реалізації пасторальних проектів через припинення урядового фінансування Мелхітської Греко-Католицької Церкви.

1/3

Тому звертається до митрополита Андрея з проханням про фінансову допомогу в спорудженні у Вифлеємі окремого храму, який став би головною святинею східних католиків у Святій Землі, а також відпустовим місцем для паломників із України. Патріарх Кирило VIII зазначає, що йому відомо про організацію всенародної прощі українських паломників до Святої Землі на чолі з митрополитом Андреєм, яка має розпочатися 4 вересня 1906 року. А тому заздалегідь пише йому окремого листа з надією отримати бажану фінансову допомогу з нагоди цієї величавої історичної події у житті Української Греко-Католицької Церкви. Далі наводжу лист у перекладі українською мовою:

Лист № 2

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 2-3)

«Його Величності

Монсеньору Андрею Шептицькому

Митрополитові Русинів, Львів (Галичина)

Австро-Угорщина

N. 524

Дамаск, 2 червня 1906

Moнсеньоре!

Так, як ми є об’єднані разом спільністю віри та обряду, мені здалося, що я вас зацікавлю дуже потішною новиною, сповіщаючи вам про сильний рух навернення серед наших братів нез`єдинених. Так, у Вифлеємі, колисці Божественного Відкупителя, до нас навернулося 500 осіб. У Бет-Ялі, біля Вифлеєму, велика кількість дисидентів просить з’єднання. Ми вже прийняли декілька сімей в лоно Католицької Церкви. То стосується і села Таїби, колишнього Єфрему, куди втік Наш Господь, переслідуваний Жидами, Мадоби та Кираку поза Журденом. 

Ближче до нас, у двох годинах від Дамаску, в селі, що називається Жідаїдет-Атуз, ми мали радість отримати недавно навернення двохсот осіб, після того як їх добре випробували. І ось вже три місяці вони є католиками. З усіх сторін ми отримуємо листи-прохання, в котрих нас просять про приєднання до правдивого Лона Церкви. Для нашого серця то є справжньою потіхою, за що ми дякуємо нашому Господу.

Нам конечно потрібно збудувати церкву у Вифлеємі, де, як ми надіємося, п’ятсот навернених будуть дріжджами для навернення тисяч нез`єдинених, які знаходяться у тому місті. 

Але, на жаль, через труднощі теперішніх часів у Франції нам вкорочено усі ресурси.  Отож, ми звертаємося з довірою до Вашої Величності, Монсеньоре, і до вашого народу у твердій надії, що ви нам допоможете своєю милостинею у побудові Церкви у Вифлеємі і у відкритті необхідних місій. На пам’ятній плиті, ми викарбуємо імена доброчинців. У їхньому намірі щороку там відправлятимемо декілька разів Святу Cлужбу Божу (Літургію – ред.).

Ми хочемо також, щоби ви вважали ту церкву за вашу власну церкву. Коли ваші побожні паломники прибудуть до Вифлеєму, вони зможуть з повною свободою відправити там Святу Службу Божу і виконати інші церковні церемонії. Ми сподіваємося, Монсеньоре, що Боже Дитя з Ясел, котре має милосердні погляди на братній народ, викличе у вашому народі для нас щедрих добродіїв, котрі нам допоможуть навернути до правдивого лона церкви тисячі загублених овець.

Так як ми маємо намір найближчим часом прибути до Єрусалиму, а звідти до Єгипту, до Александрії, до Каїру, ви зможете, Монсеньоре, передати для нас вашу милостиню-дар нашому патріархальному прокуратору у Бейруті отцю Мішелю Серафину, префекту греко-католицького патріархального коледжу. 

Чекаючи на ваш лист ми просимо Господа наділити вас усілякими ласками і благословити ваш дорогий народ.

Кирило VIII

Патріарх Антіохії

і т.д.»

Перші спроби допомоги

Отримавши прохання про допомогу від мелхітського патріарха Кирила VIII, митрополит Андрей вирішив радо піти назустріч. Архівні документи свідчать про те, що він виявив бажання детальніше обговорити форму необхідної допомоги з представниками Мелхітської Греко-Католицької Церкви під час всенародного українців паломництва до Святої Землі, яке незадовго повинно було розпочатися. Патріарх Кирило VIII на час всенародного паломництва не зміг прибути до Єрусалиму, щоб зустрітися з митрополитом Андреєм і обговорити всі деталі відносно фінансової допомоги. Тому він доручив цю справу новопризначеному мелхітському пароху Вифлеєму священнику П’єрові Курі.

Листи, що їх ми маємо у розпорядженні, дають усі підстави ствердити, що ця зустріч не тільки відбулася, а й, очевидно, минула доволі успішно. В результаті перемовин, митрополит Андрей запропонував провести загальноцерковну збірку по усіх парафіях Львівської Митрополії для будівництва церкви у Вифлеємі. Для цього він запропонував отцеві П’єрові Курі приїхати до Галичини й особисто керувати усім процесом. Зі свого боку митрополит Андрей пообіцяв постаратися полагодити всі потрібні листи й документи. Він також висловив надію, що новозбудована церква стане також рідною домівкою і для прочан з України, які прибуватимуть сюди.

1/2

1 серпня 1907 року патріарх Кирило VIII пише до митрополита Андрея подячного листа за те, що він зволив запросити до Галичини отця П’єра Курі здійснити збірку на потреби церкви у Вифлеємі та висловлює надію на успіх цієї місії. Наводжу цього листа:

Лист № 3

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 5)

«Його Ексцеленції

Монсеньору Графу Андрею Шептицькому

Митрополитові Галичини, Львів (Лємберґ)

Австрія

N. 641

Єрусалим – 1 серпня 1907

Ексцеленціє, Ваше Преподобіє,

З приємністю я довідався, що під час останнього паломництва Вашої Ексцеленції до Єрусалиму, ви прийняли нашого кюре (парафіяльного священника – ред.) з Вифлеєму, Аббата П`єра Курі і ви були щасливі, дізнавшись, що я мав намір поставити у Вифлеємі греко-католицьку церкву недалеко від Божої Колиски (храму Різдва Христового – ред.).

І так як Ваша Ексцеленція знала про нашу фінансову скруту, Вона зволила у своїй надзвичайній доброті, запросити нашого кюре з Вифлеєму приїхати до вашої єпархії, щоби зробити збір пожертвувань на користь Церкви у Вифлеємі.  Отож, з мого дозволу він вирушає в оту подорож. Я надіюся, Ваша Ексцеленціє, що він буде добре прийнятий усюди, бо він є чесним та добрим священником, ревним та освіченим.

Але, щодо успіху нашого підприємства, я особливо розраховую на добрі поради та необхідні рекомендації, котрі йому дасть Ваша Ексцеленція. Чи він гадає, що буде успішним у своїй місії з  допомоги побудувати заплановану церкву у Вифлеємі, завдяки помочі Руської церкви, котра є улюбленою донькою греко-католицької Церкви Сходу?

Однак, я наказав Абатові П’єрові Курі не переступати меж вашої єпархії в його зборі пожертв і слідувати настановам та порадам Вашої Ексцеленції.

Закінчуючи лист, я беруся поспішно за ту нагоду, щоби представити Вашій Ексцеленції мої найкращі привітання, просячи Господа вилити свої щедрі ласки на Вашу Ексцеленцію і на ваш добрий народ.

Вашої Ексцеленції

Преподобної

дуже відданий слуга

Кирило VIII

Патріарх Антіохії, Александрії

Єрусалиму і всього Сходу»

1/2

Для того, щоб провести збірку коштів на будівництво церкви у Вифлеємі, отець П’єр Курі повинен був передовсім отримати письмове запрошення і дозвіл від митрополита Андрея як Архиєпископа Львівського. У фондах ЦДІАЛ збереглася листівка, яка вказує на те, що у квіті 1907 року посланець мелхітського патріарха Кирила VIII перебував ще у Єрусалимі. Ось текст тієї листівки, адресованої митрополиту Андрею:

Лист № 4

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 9)

«Єрусалим 28 квітня 1907

Преподобна Ексцеленціє,

Наш дорогий Син, Аббат П’єр Курі, кюре з Вифлеєму пише сьогодні Вашій Ексцеленції, щоби отримати обіцяний дозвіл приїхати до вашої єпархії. Він чекає у Вифлеємі наказів Вашої Ексцеленції. Що ж до мене, то  я є щасливий, що можу вхопитися за ту нагоду, щоби висловити Вашій Ексцеленції свої найкращі побажання, просячи Бога вділити вам свої найщедріші ласки»

Зіставляючи всі доступні дані можна припустити, що до Львова отець П’єр Курі прибув наприкінці серпня або на початку вересня 1907 року. Упродовж однієї осені йому було б дуже важко об’їхати всі парафії Львівської Митрополії, тому вже з перших днів його прибуття стало зрозуміло, що перебування отця на Галичині буде тривалішим.

Труднощі у реалізації задуманої допомоги

Прибувши до Львова, отець П’єр Курі замешкав на Святоюрській горі як гість митрополита Андрея з Вифлеєму. Митрополит прекрасно розумів, що мелхіти бажають якнайшвидше збудувати церкву у Вифлеємі. Для цього потрібно було якомога швидше зібрати досить значну суму коштів. Митрополит був свідомим того, що міг би й сам допомогти у реалізації цієї справи, але тоді б це не була допомога Української Церкви Мелхітській, але суто його приватна. Окрім цього, слава про всенародне паломництво до Святої Землі, яке він організував у 1906 році, розійшлася по всіх закутках Галичини. Можливість відвідувати землю, якою ступала нога Спасителя, ставала реальнішою. А тому всенародна збірка на церкву у Вифлеємі була також своєрідною рекламою Святої Землі у Галичині.

Збірок, проведених на території тільки Львівської Архиєпархії, було б замало. Тому митрополит звернувся з проханням про дозвіл на проведення збірки на території Перемиської та Станіславівської єпархій, а також на парафіях Львівської Архідієцезії латинського обряду. Однак місцеві єпископи зажадали відповідного дозволу від Конгрегації пропаганди віри, до юрисдикції якої на той час входили і вірні Східних Церков по всьому світі. Отримання ж такого дозволу вимагало тривалого часу, а до того ж, як зазначає в одному із своїх листів до митрополита Андрея патріарх Кирило VIII, він не бажав цього робити, бо не сподівався на позитивне вирішення цього питання.

До того ж, і митрополит Андрей у своєму листі до патріарха Кирила VIII зазначає, що на його прохання прийняти отця П’єра Курі та вислухати його, Архиєпископ Львівський латинського обряду навіть не захотів вийтизі свого офісу, щоб з ним поговорити. Таким чином посланець мелхітського патріарха зустрівся у Галичині з першою проблемою – відсутність дозвільної документації на збірку. Та митрополит  Андрей не полишав надії все владнати, а тому запропонував отцеві Курі залишитися зимувати у Львові, щоби у тому часі більше пізнати місцеве духовенство і монашество. Однак, з огляду на слабке здоров’я як також на дуже холодну зиму, посланець мелхітського патріарха більше перебував на Святоюрській горі.

Серед листування монахів Студитів з митрополитом Андреєм, мені вдалося віднайти одного дуже цікавого листа, яка вказує і на іншу причину неуспішності місії отця П’єра Курі в Галичині. Його автором є монах Скнилівської Лавр св. Антонія Печерського бр. Йоан, якому було доручено супроводжувати гостя з Вифлеєму в часі збірки. Оскільки у листі монах підписує себе згідно Типікону тільки іменем, то можна здогадуватися, що мова йде про одного з тих, хто стояв у початків  відродження Студійського чернецтва в Україні, бр. Йоана Йосифа Абрагамовича. Він був конвертитом з караїмів з-під Галича, який вступив до Скнилівської Лаври разом з двома своїми синами Адамом та Ігнатієм.

За словами автора листа посланець мелхітського патріарха Кирила VIIІ, коли увійшов в довіру самого брата-студита і духовенства, почав негативно висловлюватися про життя священників в Галичині, а також і про самих Студитів, які на той час тільки починали своє відродження у Скнилові. Мабуть слова вифлеємського гостя були дуже неприємними для бр. Йоана, що той, пишучи листа митрополиту Андрею про стан справ зі збіркою, радить не покладати великі надії на отця П’єра Курі, оскільки коли б він очолив спільну місію у Вифлеємі, був би «першим ворогом нашим, і утруднивби здійсненя сего діла».

1/2

Зрештою, щоби зрозуміти повну картину зі станом збірки по парафіях Львівської Архиєпархії на будівництво церкви у Вифлеємі, вартує ознайомитися з повним змістом листа. Стиль та орфографію залишаю незмінними:

Лист № 5

(фонд № 358, опис 2, справа № 352, арк. 30)

«Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй нас!

Ваше Екселенцио!

Відколи поіхали ми зі Львова, були ми в десятіох парохах до Неділі Мироносиць, відіслано до каси зібраних жертв 2130 кор[он]. дуже радо О.О. [Отці] парохи приймают нас і допомагают, а вірні своі жертви складают.

Але як казавем вже, і тепер пишу, що лиш під тим услівієм такі успіхи, і дасьть Бог що много грошей збереся, що Самі Екселенциа будут заряджувати тими грішми, а Церков з Монастиром і з приютом не інша, лиш Галицко гр[еко]. кат[олицька]. руска (українська – ред.) церков в Вефлиємі, всіо Духовеньство не єст противне ізді по краю з о. Курієм, але добачують з єго захованя ся, що єслиби був о. Курій на чолі сего діла, тоби був першим ворогом нашим, і утруднивби здійсненя сего діла.

Для того О.О. [Отці] парохі зібрані у одного пароха урядили і розказали мені написати до Екселенциі щоби о. Курія тримати в Галичині так довго докі всі три диецезиі не обквестуємо а тимчасом в Єрусалимі т.є. в Вифлеємі вибудувати Церков монастир і приют, а і я від себе кажу що о. Курій ніколи не буде нашим приятелем, але найбільшим ворогом в Вефлеємі, пісьля єго тутейшего захованя і ворожого успособленя протів нашого чина, се вже не єст покусов, але фактом.

Що до мене самого маю тепер спокій і з бесідами і з питвом у О.О. [Отців] Парохів показуючи письмо Екселенциі маю час відправити всіо правило, що тижня сповідаюся щоденно причащаю ся що ночи на полуночницю встаю, і з ласкі Г[оспода]. Бога і молитвами Пр[ечистої]. Діти Марій і сьв. Йосифа чую ся ві всім і всюди монахом, стараючи ся о стілько можу уникати всего, щоби ся противило мому станови а тим більше щоби з себе не дав якого згіршеня і другим.

Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй нас.

Неділя Мироносиць,

Соколівка 10 мая 1908

найнужденнійший упадаю до стіп

бр. Йоан»

Пропозиція спільного проекту

У тому часі, коли отець П’єр Курі прибув до Львова, митрополит Андрей мав більше часу і можливостей обговорити з ним детальніше план допомоги Мелхітській Церкві у Святій Землі та проект функціонування майбутнього комплексу церкви у Вифлеємі. Ми не знаємо деталей цих розмов, але з наявної архівної документації можна зрозуміти, що у певний момент митрополит Андрей зрозумів, що його погляди відносно функціонування згаданої Церкви розходяться у деяких важливих моментах з поглядами отця П’єра Курі.

Зокрема, отець Курі бачив цю церкву тільки і виключно як власність мелхітського патріархату, у якій зможуть молитися паломники з України, котрі сюди згодом прибуватимуть. А тому збірку, яку він почав проводити по парафіях Львівської Архиєпархії він трактував тільки і виключно як допомогу Церкві-Сестрі. Митрополит Андрей зі своєї сторони бажав збудувати у Вифлеємі цілий прочанський комплекс разом з церквою і монастирем, який би управлявся спільно мелхітським патріархатом і Галицьким митрополитом та його наступниками.

Ці розбіжності спонукали митрополита Андрея у листопаді 1907 року сісти за написання листа патріарху Кирилу VIII і вияснити з ним безпосередньо усі деталі проекту прочанського комплексу у Вифлеємі. На щастя, у фондах ЦДІАЛ збереглася чернетка листа митрополита Андрея до мелхітського патріарха, яка датується 19 листопада 1907 роком, у якій викладені усі проблемні пункти місії отця П’єра Курі у Галичині, а також детальний план функціонування спільного проекту з паломницьким центром і монастирем монахів Студитів у Вифлеємі. Спробуймо проаналізувати цього листа і систематизувати викладені в ньому думки.

В першу чергу у проекті свого листа до мелхітського патріарха Кирила VIII митрополит Андрей заторкує питання місії отця П’єра Курі в Галичині. Він визнає, що справа збірки коштів на будівництво мелхітської церкви у Вифлеємі зіткнулася з багатьма труднощами, з яких найбільшою є брак дозвільних документів зі сторони Конгрегації Пропаганди віри. Тим не менше, він запевняє патріарха, що зробить все можливе, щоб вона завершилася успішно.

Опісля митрополит Андрей переходить до аналізу моделі функціонування церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі. Він стверджує, що коли б патріарх Кирило VIII хотів би збудувати у місті народження Христа тільки саму церкву без монастиря, то збірка на цю ціль по парафіях у Галичині може виявитися дуже малою. Тому, на його переконання, слід відразу вести мову про будівництво цілого комплексу у Вифлеємі разом з церквою, монастирем і паломницьким центром. Цей проект буде мати більшу перспективу і стане більш вірогідним для інвестицій. При цьому він зазначає, що для потреб монастиря він не потребує проводити збірки, оскільки готовий сам від себе внести початкову пожертву у сумі 25 000 франків (~ 400 000 $ USA за теперішнім курсом), збільшуючи її згодом до 100 000 франків (~ 1 600 000 $ USA за теперішнім курсом).

Коли мова про діяльність монахів Студитів у Вифлеємі, то на його думку, вона в першу чергу буде спрямована на православних паломників з Росії, оскільки однією з проблем православного душпастирства у Святій Землі є те, що «нез’єдинені грецькі священники не менше як Росіяни думають про душі паломників як про гаманці». Митрополит підкреслює, що коли б до тих паломників, які прибувають щорічно з Росії у кількості не менше 10 000 осіб, проявити «батьківське та апостольське серце, я є впевнений, що багато з них  навернулися б, а потім можна би було через них мати спасительний вплив на Росію».

Після цього митрополит Андрей переходить до представлення свого бачення канонічної діяльності монастиря Студитів у Вифлеємі. В першу чергу він просить мелхітського патріарха Кирила VIII затвердити текст Типікону монастиря арабською мовою, який він вже передав до перекладу і який, ща його словами, через декілька днів повинен бути готовий. Очевидно, що мова йде про «Типікон Студитської Лаври св. Антонія Печерського в Скнилові під Львовом», який був затверджений на конференції Галицького єпископату в Перемишлі 30 жовтня 1906 року. Після цього митрополит Андрей просить патріарха Кирила VIII видати буллу грецькою та арабською мовами, у якій було б чітко зазначене ексклюзивне право Архиєпископа і митрополита Львівського та його помічників цим монастирем керувати і відвідувати її. Для того, що мелхітський патріарх чітко розумів, хто такі Студити і як виглядає їхнє життє, Митрополит пропонує йому особисто або через свого представника (наприклад через отця П’єра Курі) здійснити канонічну візитацію Скнилівської Студитської Лаври, що біля Львова. У випадку позитивного розгляду цього проекту, митрополит Андрей пропонує, щоби праця отця Курі як мелхітського пароха Вифлеєму була відділеною від життя монастиря, який житиме окремим ритмом життя під власним проводом, що його призначить компетентна церковна ієрархія.

З проекту листа, про який ведемо мову, ми також довідуємося про ще одну дуже цікаву деталь. А саме про те, як у часі всенародного паломництва до Святої Землі у вересні 1906 року митрополит Андрей хотів був купити ділянку під будівництво паломницького центру і монастиря Студитів, які б ним опікувалися. Але, тоді йому не вдалося цього зробити. Митрополит стверджує, що це сталося через те, що «справа не трималася у таємниці, і знеохочений, я полишив свій задум». Більше на цю тему він нічого не згадує, а тому усі деталі залишаються нам незнаними. Тому тепер, коли отримав підтримку зі сторони патріарха Кирила VIII, він готовий повернутися до свого попереднього задуму.

1/6

Для того, щоби глибше зрозуміти думки митрополита Андрея, пропоную читачам особисто ознайомитися з текстом листа:

Лист № 6

(фонд № 358, опис 2, справа № 66, арк. 14-16)

«Патріархові Кирилу

Єрусалиму, Антіохії, і Александрії

Львів 18/XI 1907

Преподобний Отче!

Я покірно дякую Вашій Святості, що Ви прислали отця Курі з Вифлеєму збирати пожертвування на його каплицю і прошу Вашу Святість вірити, що я влаштую йому найсприятливіше прийняття. Якщо його місія йому ще не вдалася, то не є ні його помилка, ані не моя. Попри мої старання [...] уряд ще дотепер не надав йому необхідного дозволу покликаючись на відсутність паспортів (офіційних документів та рекомендацій Пропаганди, а без дозволу Уряду він ризикував би тим, що мав би багато клопоту при зборі пожертв).

Латинський архиєпископ зі Львова, котрому я рекомендував абата Курі листом повним похвал для нашого доброго священника і його місії, навіть не зволив зійти, щоби побачитися з ним, так само через брак «Документів від Пропаганди». 

Тому я звертаюся з проханням до Вашої Святості постаратися отримати офіційні листи від Пропаганди, без яких місія доброго Курі ризикує зазнати провалу. Очікуючи від Вашої Святості дозволу отець Курі проведе зиму, яка показує на дуже сувору, у мене і почне знову своє турне навесні з більшими шансами на успіх.

Правда, що отсей рік був дуже поганий для наших селян, ми побоюємося навіть голоду, але пізнавши [Вас] я маю найщирішу волю служити Вашій Святості в отсій нагоді які в кожні іншій, і я є впевнений, що нам все вдасться. 

Якби Конгрегація (не хотіла дозволити) відмовила у рекомендаційних листах або ж якщо на розсуд Вашої Святості було би більш слушно не прибігати до Пропаганди, я би смів просити Вашу Святість дозволити мені спробувати оте заснування, задумане отцем Курі.  Бо, щоби щиро зізнатися у своїй думці мені здається, що буде дуже слушно об’єднати наші сили в тій нагоді. Для нас католиків греко-руського обряду Свята Земля є місцем, де ми могли би мати найбільший вплив на наших відокремлених братів з Росії. Якщо російські паломники, котрі приїжджають у великій кількості на Святу Землю (10 000 на рік) застали б католицьких священників їхнього обряду, які проповідують католицьку віру, дали б їм добрі книжки і мали б до них батьківське та апостольське серце, я є впевнений, що багато з них  навернулися б, а потім можна би було через них мати спасительний вплив на Росію.

З другого боку, я думаю, що рівно ж нічого не могло би побільшити важливість мелхітської церкви, як та велика місія для Росіян. Греко-католицькі церкви та каплиці стануть через те прихистком більшого числа паломників ніж східні грецькі церкви, зважаючи на те, що нез’єдинені грецькі священники не менше як Росіяни думають про душі паломників як про гаманці.

Отже, якби Ваша Святість зволила схвалити мої проекти і прийняти моє подаяння-милостиню я би спробував, чи то у Вифлеємі, чи то у місці, в котрому Ваша Святість бажала б заснування монастиря Студитів і пожертвував би на початок суму 25 000 франків (плануючи собі збільшити її до 100 тисяч).

Студити, про яких я веду мову, є монахами Василіянами, котрі дотримуються, принаймні так само як найкращі монахи Гори Афону уставів Св. Теодора Студита. Вони живуть у Лаврі (Скнилівській – ред.), заснованій та керованій мною, котрої я є Архимандритом. Крім, Конституцій Св. Теодора, вони мають за звичаєм східних монастирів «Типікон», укладений мною і схвалений єпископами моєї провінції.

Згідно Типікону архимандрит матірної лаври зберігає право відвідувати дочірну Лавру, яка зрештою […]  і підлегла єпископові єпархії. Отож, саме єпархіальному єпископові належить право звести канонічно монастир  і відвідувати його.

Як архимандрит моєї Лаври, клопотаючи о дозвіл  почати заснування на Святій Землі, я дозволяю собі представити Вашій Святості Типікон просячи Вас покірно зволити офіційним актом (якщо можна грецькою або арабською) схвалити Типікон і задумане заснування. Зважаючи на те, що Типікон є укладений слов’янською мовою, я просив […] перекласти його арабською мовою, праця, котра буде завершена лише за 8-10 днів.

Як тільки вона буде завершена, я вишлю її Вашій Святості, просячи покірно зволити розпорядитися або про відсилання копії з постановою про схвалення або про урочистий акт, котрий містив би весь текст Типікону.

Більш як природньо зрозуміло, що я оплачу усі витрати канцелярії, грамоти, тощо. Якщо крім Типікону Ваша Святість бажає знати про дотримання монастирських правил, я буду дуже щасливий, якщо Ваша Святість зволить вислати відвідувача (наприклад отця Курі), котрий після канонічного візиту монастиря, зробив би точний звіт Вашій Святості. Мета монастиря полягає в тому, щоби утримувати у Палестині місію для Росіян, я вважаю своїм обов’язком отримати для себе та моїх помічників, Руських архиєпископів зі Львова, характер екзархів Лаври, яку я засную, якщо Бог дозволить, і якщо Ваша Святість схвалює мої проекти з правом візиту від імені Вашої Святості і усіх її помічників.

Офіційна булла, котру я смію покірно просити з отсієї нагоди, най буде написана грецькою або арабською і носить офіційну печатку Вашої Святості і надає мені та моїм помічникам греко-католицьким Архиєпископам право делеговане (надане), ексклюзивне (виняткове) відвідувати лавру, керувати нею, за винятком  як з рації прав мандату. Не відступаючи в нічому від прав її наступників Патріархів Єрусалиму і єпархіяльних єпископів, де такий монастир з часом міг би бути заснованим.

І там здійснювати єпископську юрисдикцію як делеговані заступники або екзархи Вашої Святості від імені Вашої Святості і усіх її наступників Патріархів Єрусалиму.

І усіх монастирів та студитських лавр, котрі servalis de iure servandis були би засновані монахами матірної студитської лаври.

І думаючи таким чином або полегшити заснування у Вифлиємі, котре задумала Ваша Святість або відповісти на її [святі заяви].

Щоби розпочати труд, на котрий я дуже сподівався мати благословення та дозвіл Вашої Святості, я взявся за те, аби, під час мого перебування на Святій Землі, купити ділянку, на котрій можна би було звести великий монастир.

Мої плани зазнали краху, можливо тому, що справа не трималася у таємниці, і знеохочений, я полишив свій задум. Тепер, довідавшись від отця Курі, що Ваша Святість чула про мої задуми і схвалює їх, я волію перед тим як розпочати купівлю, я бажаю отримати дозвіл, схвалення і благословення Вашої Святості, – про котрі я смію покірно просити [...] цілуючи руки Вашої Святості і [...] найпокірніший [...].

+ Андрей

Але (певно) я дозволю собі зауважити, що думка про греко-католицьку церкву, приєднану до студитського монастиря для богослужінь, має у наших вірних більше шансів знайти пожертви-подаяння, а відтак збір пожертв має більше шансів на успіх.

Початок:

Перш за все, я повинен вибачитися за запізнення, з котрим я відповідаю на лист Вашого Блаженства; моє турне тривалістю один місяць, послідуване гострою недугою, були того причиною, але ще більше щира воля служити Вашому Блаженству та великий тягар, котрий би я відчував, будучи змушеним написати Вашому Блаженству і будучи не в змозі оголосити пропозицію  [...] бажання могти оголосити вам, що тим чи іншим способом ми виконаємо, потрібно було не лише згладити труднощі, але передбачити і поєднати пропозиції, котрі я посмію зробити на всі можливі випадки.

Якби Ваша Святість вважала, що задумане заснування могло би бути здійснене у Вифлеємі, успіх збору пожертвувань лише би побільшив суму, котру я пропоную, якби ж Ваша Святість бажала, щоби труд П’єра Курі був повністю відділений від заснування, котре я пропоную; я обіцяю урочисто спомагати його в його підприємстві, бо для студитського заснування я не маю наміру спомагати у зборах пожертвувань».

Відповідь мелхітського патріарха та його бачення спільного проекту

Лист від митрополита Андрея, у якому він виклав усі думки щодо спорудження церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі, мелхітський патріарх Кирило VIII отримав досить швидко. На це вказує його відповідь, що її він надіслав листом з Олександрії 5 грудня 1907 року, у якій він згадує лист Митрополита від 18 листопада 1907 року.

У ній він передовсім дякує митрополиту Андрею за гостинне прийняття отця П’єра Курі та плекає надію, що незважаючи на усі перешкоди у проведенні збірки на будівництво мелхітської церкви у Вифлеємі, йому все ж таки вдасться осягнути бодай якийсь успіх. Патріарх Кирило VIII також ділиться з Митрополитом своїми радощами, які пов’язані в першу чергу з чисельними наверненнями до Католицької Церкви нез’єдинених. При цьому також ділиться і своїми щоденними турботами про те, щоб тих новонавернених забезпечити місце для молитви, а священників – відповідним житлом.

Але, найголовнішим для нас є його цілковите схвалення проекту митрополита Андрея. Його слова є щирими і промовистими та говорять самі за себе: «Що ж до проекту Вашої Ексцеленції, щоби збудувати у Палестині монастир монахів-студитів, я є дуже щасливий з того і задоволений.  Зі свого боку, я не шкодуватиму нічого, щоби написати кому належить, і полегшити вам набуття землі для того, щоби здійснити ваш проект. І як тільки ви розпочнете його, я дам вам підтримку через необхідні офіційні документи, яких ви забажаєте. Від сьогодні я благословляю той проект і той труд з глибини моєї душі і я надіюся, що з того вийде велике добро для рятунку душ».

1/3

А ось повний текст листа, який розкриває не тільки тему проекту у Вифлеємі, але і атмосферу спілкування між двома церковними ієрархами:

Лист № 7

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 6-7)

«Його Ексцеленції

Монсеньору Графу Андрею Шептицькому

Митрополитові русинів Галича,

Архиєпископу Львова, Єпископу Кам’янця в Росії  

N. 714

Александрія – 5 грудня 1907

Ексцеленціє!

Ваш лист від 18 Листопада, який пояснює мені причини запізнення, з котрим ви відповіли мені, запевнив мене, водночас, про стан вашого дорогого здоров’я, про яке я прошу Бога, зберегти його вам завжди процвітаючим.

Я дякую дуже щиро Вашій Ексцеленції за добре прийняття, котре ви влаштували отцю П’єру Курі і за щедру гостинність, котру ви йому надаєте. Той кюре (священник – ред.) з Вифлеєму є набожний і ревний. Він прибув до Галичини лише через свою впевненість у вашій доброті і надію, котру він має до вашого дорогого народу. Але обставини не сприяли його місії, котрою є побудова у Вифлеємі греко-католицької мелхітської Церкви на славу Божу і на рятунок душ. Бо та церква повинна була би стати принадою для навернення наших братів нез`єдинених. З огляду на невдачу місії отця Курі, я мав намір відкликати його до Палестини, зважаючи на його здоров’я через суворість зими; але так як Ваша Ексцеленція зволила прийняти його у себе і подає мені надію на певний успіх у майбутньому, я хочу, щоби він залишився якийсь час у вашому краю.

Що ж до дозволу Пропаганди (Конгрегації Пропаганди віри – ред.) для отця Курі, я не хочу його просити, щоби не наражати свій лист на відмову. Ваша Ексцеленція знає, що є труднощі для пастви зі Сходу отримувати такі дозволи. Якщо отець Курі не може зібрати якихось пожертв у вірних, без необхідних документів, я покладуся на Бога, в той час, коли я бачу як вимальовуються великі рухи з навернень. Так, в Сальті, колишньому Ябесі з Біблії, ціле плем’я з декількох сотень осіб навернулося  і я його прийняв в лоно Католицької церкви, так само як у Вифлеємі, у Бетзалі, і в декількох селах в околицях Дамаску. Однак, в усіх тих місцевостях мені потрібно буде звести церкву та будинок священника.

Що ж до проекту Вашої Ексцеленції, щоби збудувати у Палестині монастир монахів-студитів, я є дуже щасливий з того і задоволений.  Зі свого боку, я не шкодуватиму нічого, щоби написати кому належить, і полегшити вам набуття землі для того, щоби здійснити ваш проект. І як тільки ви розпочнете його, я дам вам підтримку через необхідні офіційні документи, яких ви забажаєте.

Від сьогодні я благословляю той проект і той труд з глибини моєї душі і я надіюся, що з того вийде велике добро для рятунку душ.

Нам також потрібно звести у Вифлеємі церкву та священничий дім. Ми розраховуємо, щоби довести то щасливо до кінця, на допомогу Божу, бо ми маємо на увазі лише його славу і навернення душ, викуплених кров’ю Відкупителя.

І накінець, мені немає потреби просити вас продовжити вашу опіку для отця Курі, щоби той вертався потішеним до своєї парафії.

Закінчуючи лист, я прошу Бога з усього серця пришвидшити ваш гарний проект для навернення наших братів нез’єдинених.

Вашої Ясновельможної Ексцеленції

надзвичайно відданий слуга

Кирило VIII

Патріарх Антіохії

і т.д.»

Після отримання згоди від мелхітського патріарха Кирила VIII на реалізацію проекту будівництва церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі митрополит Андрей взявся активно до його приготування. В першу чергу слід було подумати над монашою спільнотою, яка повинна розпочати своє служіння разом з початком робіт, щоб увійти до нового монастиря вже з певним досвідом і знанням справи. Ця справа була не з легких, адже на той час вже провадилися поважні розмови про утворення студитського монастиря у Камениці, що у Боснії. Однак ця справа заснування монастиря на Святій Землі була набагато далекоглядною, а тому сюди слід було підібрати вже досвідчених і приготовлених монахів. А таких було небагато, оскільки відроджене митрополитом Андреєм студійське чернецтво тільки робило свої перші кроки на українській землі. 24 листопада 1906 року урочистим освяченням Скнилівської Лаври св. Антонія Печерського було щойно завершене її будівництво. Та все ж таки Митрополит вирішив ризикнути для так великого діла.

У його чернетці за грудень 1907 року, у якій він записував усі біжучі питання щодо життя Скнилівської Лаври, знаходимо список монахів, які повинні були приготовлятися до місії у Вифлеємі. Усього зазначено 6 осіб, серед яких 1 священник. Це були люди, на яких по-суті і трималося монаше життя у Скнилівській Лаврі, але ціна питання була набагато більшою. Слід згадати імена тих монахів, оскільки про них не говорилося ще у науковій літературі, а я маю надію, що можливо колись хтось більш детально зацікавиться їхніми біографіями.

Отож, спільнота монахів-студитів, яка була визначена митрополитом Андреєм як Архимандритом Скнилівської Лаври для заснування монастиря у Вифлеємі виглядала наступним чином:

1. о. Варлаам

2. бр. Нікон (Миколай Цюсьняк, народжений в Брусах біля Кельц, тепер Польща 6 листопада 1867 року)

3. бр. Йоан (Йосиф Абрагамович, в Галичі народжений 1860 року)

4. бр. Володимир (Василій Прокопович, народжений в Іванівцях 6 грудня 1881 року)

5. бр. Іларіон (Іван Денещук, народжений в Олеську 14 березня 1872 року)

6. бр. Йосафат (Іван Ковальчук, народжений 1870 року).

1/1

Окрім цього, митрополит Андрей попросив отця П’єра Курі з Вифлеєму пожити трохи у спільноті скнилівських студитів, щоби допомогти їм приготуватися до місії на Святій Землі. Його ім’я навіть було внесено до Шематизму Львівської Митрополії за 1908 рік як того, який перебуває разом з новиками у Скнилівській Лаврі св. Антонія Печерського.

1/3

У між часі митрополит Андрей вже подумував над формою угоди, яку він повинен був укласти з патріархом Кирилом VIII, щоб справа була довершеною також з документальної точки зору. Для цього йому було потрібно зустрітися особисто з мелхітським патріархом.

Така нагода трапилася зовсім швидко, а саме 14 лютого 1908 року, тобто напередодні Стрітення. У тому часі у Римі проходили урочисті святкування з нагоди завершення ювілею 1500-ліття від дня смерті св. Йоана Золотоустого, на які прибув патріарх і митрополит Андрей. В середу, 12 лютого у базиліці св. Петра мелхітський патріарх Кирило VIII у присутності Папи Пія X, єпископів, архимандритів, священників та вірних відслужив на головному престолі Божественну Літургію. А вже в п’ятницю по обіді о 15 год. відбулася його зустріч з митрополитом Андреєм.

Деталі тієї зустрічі невідомі, але швидше за все головною темою їхніх розмов було документальне оформлення угоди про заснування церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі. Оскільки це мав бути спільний проект обох Церков, то його належало правильно оформити та отримати для довгострокової гарантії згоду Папи через Конгрегацію Пропаганди віри. Тому перед обома ієрархами стояло завдання узгіднити головні пункти взаємних домовленостей, які ляжуть в основу майбутньої угоди.

Однак, деякі пункти зустрічі митрополита Андрея з патріархом Кирилом VIII в Римі ми все ж таки довідуємося з листа останнього до митрополита від 8 вересня 1908 року. У ньому він в першу чергу висловлює свою радість з того, що найближчим мелхіти і русини у Святій Землі зможуть діяти спільно під гаслом «Об’єднаними силами». Разом з тим, патріарх висловлює на письмі кілька своїх зауваг чи побажань щодо Угоди про спільний проект будівництва церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі. Усі вони складаються з 4 пунктів:

1. монастир повинен бути виключною власністю Студитів, а церква – власністю обох спільнот – мелхітської і галицьких Русинів;

2. Архиєпископ і Митрополит Львівський та його наступники мають ексклюзивне право керувати економічною частиною життя та діяльності майбутньої церкви у Вифлеємі;

3. у монастирі повинно бути завжди зарезервовано кілька кімнат для мелхітських священників, які душпастирюватимуть у Вифлеємі;

4. Угода про спільну діяльність повинна бути складена у двох екземплярах, які повинні бути завірені підписами та печатками і зберігатися у Архіві.

1/4

Ось, як про це все говорить сам мелхітський патріарх Кирило VIII:  

Лист № 8

(фонд № 358, опис 2, справа № 62, арк. 12-13)

«Його Ясновельможній Ексцеленції

Принцу Андрею Шептицькому

Архиєпископу Львова і Митрополиту Галицькому і т.д.

N. 823

Александрія 8 вересня 1908

Ексцеленціє,

Ваше Преподобіє,

Ми отримали лист Вашої Ексцеленції, котрий має темою побудову у Вифлеємі монастиря Студитів і церкви для Русинів та мелхітських греків. Саме такою є мета, котру ми переслідуємо і котру ми виявили Вашій Ексцеленції на письмі та живим голосом під час нашої останньої зустрічі у Римі, з нагоди ювілею Святого Йоана Золотоустого.

Вже віддавна, Преподобний Брате, ведений бажанням навернення наших братів нез`єдинених, ми планували були побудову церкви у Вифлеємі для новонавернених. Вифлеємські ясла, чи не є вони, так би мовити Колискою Святої Церкви?

І отож, через милосердний промисел Божественного Провидіння, бажання Вашої Ексцеленції узгодилися з нашими.  Наша душа тріпоче від сподівання і чекає чисельних навернень внаслідок проєкту, котрий є також нашим. А то показує, що перст Божий є в тому: бо багато сімей схизматиків стали католиками. В той день коли студитський монастир і русько-мелхітська церква будуть поставлені, ласка Божа торкнеться сердець тисяч російських та слов’янських паломників, щоби їх привести до лона Святої Церкви.  Русини та мелхіти, об’єднані спільними зв’язками віри, благочинності та обряду, діятимуть узгоджено за красивим гаслом: «Об’єднаними силами» «Unitis viribus».

І хоча ми погоджувалися на все, що ваша Ексцеленція сказала у своєму листі, все ж, нехай нам буде дозволено зробити наступні зауваги, щоби не було жодного сумніву в майбутньому:

1^e Ми просимо Вашу Ексцеленцію добре визначити у контракті нашої угоди, що монастир належить виключно монахам русинам-студитам, але, що церква є спільною власністю Русинів та мелхітських греко-католиків. Обидві спільноти там відзначатимуть свої служби і усі інші торжества літургії.  Потрібно буде також додати, що та церква залишатиметься спільною для двох спільнот як, ніби однієї сім’ї (члени якої відрізняються лише мовою) і що ті спільні права триватимуть також і в майбутньому, в час наших наступників.

2^e Хоча Ваша Ексцеленція ставить поза сумнівом та обговореннями наші права юрисдикції як патріарха з Єрусалиму (вона надала того докази багато разів), однак, потрібно визначити отой пункт, як і встановити ясно, що Ваша Ексцеленція і її наступники матимуть право економічного керування церквою, як то Ваша Ексцеленція каже у своєму листі: «При збереженні права Митрополита Русинів стосовно справи господарювання нею».

3^e Чи не буде більше можливо приберегти у монастирі дві або три кімнати для двох кюре (священників-парохів – ред.) з Вифлеєму?

4^e Угода, котра буде укладена між нами, буде написана на офіційному листі з печаткою Вашої Ексцеленції і нашою, і у двох примірниках : один, щоб перебував на зберіганні в архівах вашого архиєпископства, а інший, котрий буде зберігатися в архівах грецького мелхітського патріархату. Коли ваша Величність напише оті документи (французькою), нехай вона зволить їх підписати і нам їх вислати, щоби ми їх підписали самі і щоби ми поставили на них печать. 

Відтак, з об’єднаними зусиллями, ми зможемо працювати над наверненням нез`єдинених. Росіяни приїжджають відвідати санктуарій Святої Вероніки тисячами. Якими ми би були щасливими, якби в час паломництв монахи-студити знаходилися би в тому санктуарію, щоби виголосити їм деякі проповіді. Нам здається, Наш Брате, що ми працювали не намарне і що наш Господь наказує нам сьогодні кинути сіті праворуч, тобто, у Вифлеємі, щоби виловити чисельні душі.

Ми написали отцю П’єру Курі повністю віддатися до розпорядження Вашої Ексцеленції в тому, що стосується святої справи монастиря та Церкви.

Закінчуючи отой лист, Ваша Ексцеленціє, ми просимо Бога благословити отой проєкт і вділити вам усякого роду ласки.

Вашої Преподобної Ексцеленції

надзвичайно відданий Слуга

Кирило VIII

Патріарх Антіохії»

Після того, як митрополит Андрей отримав цього листа, він приступив до написання проекту «Угоди про заснування русько-мелхітсько-католицької церкви та фундації руського монастиря уставу Теодора Студита у Вифлеємі Палестинському».

Слід також тут згадати і про те, що місія отця П’єра Курі в Галичині добігала свого кінця. Він повернувся назад до Вифлеєму, де у винаймленій тимчасово каплиці у Отців Салезіан почав служити для мелхітських греко-католиків. Після завершення будівництва церкви він повинен був перейти разом зі спільнотою вірних до новозбудованого храму.

Невідомою залишається також точна сума зібраних ним пожертв. Відомо тільки те, що основна частина цих пожертв була залишена на зберігання у митрополита Андрея для того, щоб її використати у той час, коли розпочнеться реалізація проекту.

Проект Угоди про заснування церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі

Угода між мелхітським патріархом Кирилом VIII і митрополитом Андреєм про заснування церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі є по-суті основним документом, який проливає світло на усю історію зі спробою Української Церкви розпочати унійну місію на Святій Землі у співпраці з Мелхітською Греко-Католицькою Церквою. На щастя, у фондах ЦДІАЛ зберігся рукописний проект цієї Угоди писаний латинською мовою. Але, перед тим, як представити український переклад тексту цієї Угоди, який публікується вперше, дозволю собі зробити короткий вступ.   

Отож, сама назва документу, про який поведемо мову, офіційно звучить так: «Угода

про заснування русько-мелхітсько-католицької церкви та фундації руського монастиря Уставу Теодора Студита у Вифлеємі Палестинському, в місті Різдва Господа нашого Ісуса Христа, укладена з греко-мелхітським патріархом Кирилом VIII 1909 року». Тобто, на приготування тексту Угоди пішли всього декілька місяців, хоча перемовини щодо створення цього спільного проекту, як ми мали можливість побачити, тривали майже три роки.

Проект був дуже амбітним, на той час новаторським, далекоглядним і перспективним, а також потребував дуже поважної фінансової підтримки. За підрахунками митрополита Андрея, які він зазначає у тексту Угоди, тільки на закупівлю ділянки і будівництво церкви у Вифлеємі, прогнозовані видатки на вищезгаданий спільний проект повинні були сягнути 200 000 франків (а це приблизно 3 млн. $ USA у перерахунку на сьогоднішню валюту). З них внесок Митрополита становив 150 000 франків (тобто близько 2,5 млн. $ USA у перерахунку на сьогоднішню валюту). Натомість будівництво монастиря для Студитів повністю лягало на плечі митрополита Андрея. 

1/7

З огляду на все це, Архиєпископ Львівський бажав заручитися не тільки спільною Угодою з мелхітським патріархом Кирилом VIII, але підтримкою Апостольської Столиці. А тому, 4 лютого 1909 року він надсилає до Конгрегації Пропаганди Віри текст Угоди разом із супровідним листом, у якому звертається з проханням до Префекта затвердити її своїм підписом як гарантію виконання у майбутньому. Ось текст цього листа:

Лист № 9

(фонд № 684, опис 1, справа № 3303, арк. 1)

«Високопреосвященний Владико!

У додатку посилаємо Вашому Високопреосвященству Угоду нашого ординаріату з патріархом мелхітів греко-католиків Кирилом VIII про заснування церкви та монастиря у Вифлеємі у Святій Землі і щонайсмиренніше просимо, щоб Священна Конгрегація (Пропаганди Віри – ред.) зволила затвердити цю Угоду своїм авторитетом для запобігання в майбутньому будь-яких незгод чи колізій, які можуть постати щодо тлумачення окремих пунктів.

Львів, 4 лютого 1909 року.

Із щонайглибшим виявом пошани цілуючи руку,

щонайсмиренніший слуга

Вашого Преосвященства.

+ (Андрей)»

А ось і сам текст Угоди у перекладі українською мовою, який є настільки чітким та зрозумілим, що не потребує додаткового пояснення:

Лист № 9 (додаток)

(фонд № 684, опис 1, справа № 3303, арк. 4-10)

Угода

про заснування русько-мелхітсько-католицької церкви та фундації руського монастиря уставу Теодора Студита у Вифлеємі Палестинському, в місті Різдва Господа нашого Ісуса Христа, укладена з греко-мелхітським патріархом Кирилом VIII 1909 року.

Вступ.

Благодать Святого Духа, яка надихає людей на здійснення справ спасіння, вселила нашій смиренності ідею та бажання зафундувати монастир руських Студитів із русько-мелхітсько-католицькою церквою в місті Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

Мета, з якою задумано цю фундацію, подвійна:

1. просування святої Унії серед східних схизматиків;

2. підготування притулку для наших паломників, що відвідують святі місця Палестини.

Отож, щодо першого, нікому іншому не личить бути такими перейнятими вічним спасінням вірних східного грецького обряду, як нам, що з Божої ласки злучилися у вірі з престолом Святого Петра, що втішаємося плодами цієї Унії, що з Божого Провидіння належимо до одного обряду з нашими заблуканими братами.

Бо ж якщо Бог кожному заповів щодо будь-якого ближнього, то тим паче заповів нам щодо тих, яких єднає з нами спільність обряду. Адже заблисла надія, що, коли схизматики, які населяють східні землі, спостережуть, як наші монахи Студити процвітають у чеснотах і точно дотримуються грецького обряду, то повернуться в лоно католицької Церкви.

Стосовно другого.

Від коли його Святість Лев XIII надихнув вірних відвідувати святі місця Палестини, величезна кількість вірних нашого народу разом із нами вирушала в подорожі до святих місць і з великим пожитком для своїх душ їх звершувала; і нині також уми наших вірних перейняті жвавим бажання відвідувати святі місця.

Проте, на відміну від багатьох інших народів, за той час вони так і не одержали у Святій Землі власного притулку; отож сама собою постає потреба подбати про такий притулок для них.

Для звершення цього діла Боже Провидіння подбало нам підмогу в особі Преподобного та Всесвітлішого Владики Патріарха мелхітів греко-католиків Кирила VIII, з яким ми добре особисто познайомилися у Римі 1908 року при нагоді ювілею святого Йоана Золотоустого. У своїй відповіді від 8 листопада 1908 року на наш лист стосовно вищезгаданого задуму будівництва церкви з монастирем він, між іншим, зазначив:

… (фрагмент не зберігся – ред.)

Зважаючи на наведені слова відповіді Преподобного та Всесвітлішого Владики Патріарха мелхітів греко-католиків Кирила VIII, постала потреба укласти докладну Угоду, з викладом усіх клаузул, разом із доповненнями та пунктами, доданими в згаданій відповіді Патріарха Кирила VIII.

Зміст Угоди такий, як подано нижче:

1. За сприяння Божої ласки у досягненні преславної мети — Унії східних схизматиків із Римо-католицькою Церквою — та забезпеченням потреби у притулку для греко-слов’ян, які відвідують святі місця, маємо намір спільними силами із греко-мелхітським Патріархом Кирилом VIII заснувати спільну русько-мелхітсько-католицьку церкву та руський монастир Студитів у Вифлеємі Палестинському, в місці Різдва Господа нашого Ісуса Христа.

2. Русько-мелхітсько-католицька церква буде спільною власністю руських і греко-мелхітських католиків.

3. У будівництві цієї спільної церкви належить діяти в такий спосіб. Якщо кошти, потрібні для будівництва спільної церкви разом із ґрунтом, сягнуть двохсот тисяч (200 000) франків, то з боку Русинів через руки Патріарха має бути забезпечено та заплачено сто п’ятдесят тисяч (150 000) франків, а від самого патріарха — п’ятдесят тисяч (50 000) франків з тим, що здійснювати опіку та керівництво цілим будівництвом спільної церкви і довести його до кінця має особа, яку призначить Патріарх.

4. Стосовно утримання та ремонту збудованої до спілки церкви, то, оскільки обидва народи — руські та греко-мелхітські католики — використовують її поперемінно для своїх відправ, справедливість вимагає, щоб і витрати вони ділили порівну.

5. Фонд утримання та ремонту церкви, церковного начиння та руського монастиря має формуватися із добровільних пожертв вірних, зокрема тих, які прибувають під час паломництв.

6. Використання цієї спільної церкви для священнодійств визначено в такий спосіб:

Відправа Літургій на великому вівтарі відбуватиметься поперемінно.

Бічні вівтарі можуть служити для щоденного використання як русинів, так і мелхітів. Інші священні чини, як от Утреню та Вечірню, руські монахи безперешкодно відправляють згідно зі своїм уставом.

Особливі празники як мелхітів, так і русинів — як от святого Теодора Студита, святого Антонія Печерського, святого Йосафата, святих Кирила і Методія та інші, русини святкуватимуть, навіть якщо випадатиме черга мелхітів.

7. Розпорядок спільного використання церкви має бути укладено так, щоб руські монахи Студити зазнавали якнайменше перешкод у здійсненні своїх священних відправ та в устремлінні до аскетичної досконалості.

8. Хоча у відправі священнодійств і в спільному використанні церкви русинів і мелхітів слід трактувати як одну родину, яку розрізняє лише мова, все ж вони повинні мати власні захристії, а саме священний посуд, священне убранство, свічки, хліб і вино для Святої Літургії.

9. Однак через те, що монастир руських Студитів з необхідним ґрунтом і садком буде збудовано за кошти Русинів, тому цей монастир буде виключною власністю руських Студитів.

10.  Попри це, опіку будівництвом цього монастиря разом із необхідним ґрунтом і садком здійснюватиме особа, яку призначить Патріарх.

11.  Тому в монастирі поза монашою клавзурою буде зарезервовано три (3) келії для мелхітських греко-католицьких священиків.

12.  Використання келій, призначених для мелхітських греко-католицьких священиків, має бути організовано так, щоб у жодний спосіб не порушувати монастирської тиші та не допускати жодного скупчення народу.

13.  Далі, повну ординарну (звичайну – ред.) юрисдикцію над монахами Студитами в церкві та монастирі та над Русинами, що відвідують святі місця або населяють їх, здійснюватиме руський греко-католицький митрополит Галицький, так само, як мелхітський греко-католицький Патріарх — над своїми підданими, священиками та вірними.

14.  До того ж, один із священиків Студитів цього монастиря коритуватиметься правом пароха монахів Студитів, руських паломників і мешканців святих місць.

15.  Для успішнішого досягнення вищезазначеної мети необхідно, щоб священики Студити під час слов’янських паломництв могли відправляти та проповідувати в мелхітській греко-католицькій церкві святої Вероніки в Єрусалимі.

16.  Для більшої довіри скріплюємо цей документ власноручним підписом та нашою печаткою».

Подальша доля Угоди і спільного проекту

Чи була ця Угода підтримана Конгрегацією Пропаганди Віри, сказати важко, оскільки наявні у ЦДІАЛ документи на дають підстави стверджувати це. Це вже питання до тих дослідників, що досліджуватимуть Ватиканські Архіви. Там вони точно знайдуть більше деталей та продовження цієї історії.

У будь-якому випадку, митрополит Андрей зі своєї сторони трактував її дуже поважно. У архівній справі, яка містить Угоду про будівництво церкви і монастиря Студитів у Вифлеємі міститься кілька записів про використання коштів на проект у Святій Землі. Серед них є один, який вказує на те, що спільнота монахів Студитів вже була закупила квитки на подорож. Чому вони не вирушили у дорогу і чому так і не вдалося реалізувати цей справді чудовий і далекоглядний проект, відповісти важко, особливо через відсутність достовірних джерел.

Можна тільки припускати, що причиною невдачі стали дуже нелегкі історичні обставини, у яких цей проект реалізовувався. У 1910 році Османська імперія розпочала переслідування християн. Вони були настільки жорстокими, що вирок смерті був виданий навіть на патріарха Кирила VIII, через що він був змушений втікати до Єгипту. Майже до кінця своїх днів він перебував у Олександрії, де і помер 11 січня 1916 року. Оскільки головним ініціатором, підписантом і гарантом виконання Угоди був особисто патріарх Кирило VIII, після його примусової втечі до Єгипту, він вже не міг особисто керувати процесом спорудження церкви і монастиря у Вифлеємі, так, як це передбачали домовленості з митрополитом Андреєм. Через це, мабуть, Митрополит вирішив тимчасово заморозити цей проект до кращих часів. Початок Першої Світової Війни у 1914 році, який обернувся для нього арештом і вивезеннях до Росії, поклав кінець і цьому справді чудовому проекту.

Серед кореспонденції представників ієрархії Мелхітської Греко-Католицької Церкви та Латинського Патріархату в Єрусалимі з митрополитом Андреєм, що їх знадимо у фондах ЦДІАЛ, знаходимо кілька листів, у яких автори проявляють зацікавленість коштами, які збиралися по парафіях Галичини для будівництва церкви і монастиря у Вифлеємі, а також актуальністю самого проекту.

1/2

Як один з прикладів можемо навести лист Латинського Патріарха Филипа Камассея від 25 березня 1910 року, у якому той пропонує митрополиту Андрею перевести зібрати в Галичині кошти через відповідні банківські установи для того, щоб купити землю для мабутнього комплексу церкви. Ось український переклад цього листа:

Лист № 10

(фонд № 358, опис 2, справа № 79, арк. 4-10)

«Його Ексцеленції

Монсеньйору Графу Андрею Шептицькому

Митрополитові Русинів Галичини

Львів, Австрія

Ваше Ексцеленціє,

наші Салезіяни у Вифлеємі до цього часу охоче дозволяли греко-католицькому парафіяльному священику (...) служити у приміщенні свого будинку, проте завжди з тим наміром, що у Вифлеємі якнайшвидше постане власна Церква для цього обряду. Всесвітліший отець Парох П'єтро Курі запевняє, що він здійснив збірку у Галичині з цією метою, результатом якої було кілька тисяч франків, переданих на зберігання Вашій Ексцеленції, які можна було б використати вже тепер, починаючи з купівлі землі для майбутнього комплексу Церкви .

За згодою Його Блаженства Греко-Католицького Патріарха Монсеньйора Кирила VIII, базуючись на словах сказаних отцем Курі, бажаю безпосередньо звернутися до Вашого Преосвященства, щоб дізнатися, чи можна мати цю суму тут, в Єрусалимі, користаючи зі сприятливої нагоди закласти основи цієї Греко-Католицької Церкви, так необхідної у Вифлеємі.

Салезіяни, через чисельні свої проекти мають і так недостатньо місця і не можуть на довше позбавляти себе цього приміщення, яке було тимчасово надане Пароху отцю П’єру Курі. Згідно Вашим бажанням, у Єрусалимі існують такі Банки, які мають контакти з іншими […] для переказу коштів.

Користаю з нагоди, щоб висловити Вашому Преосвященству знаки моєї великої пошани, якою стаю перед Вашим Преосвященством.

[…] слуга

+ Филип М[онсеньор]. Камассей, Патріарх латинський

Єрусалим, 25 березня 1910 [року]»

На жаль, відповіді митрополита Андрея на цей лист, принаймні в ЦДІАЛ не збереглося. Можна тільки здогадуватися, що Митрополит не хотів вже другий раз ризикувати як з проектом так і з коштами, оскільки зі сторони Мелхітської Церкви вже не було вірогідної особи, з якою б можна було реалізовувати такі стратегічні плани. 

Післямова

Той, хто дочитав до цього моменту історію з проектом митрополита Андрея побудувати церкву і монастир Студитів та створити паломницький центр у Вифлеємі, може сповнитися подвійним відчуттям.

Перше відчуття – це відчуття гіркоти з того приводу, що не вдалося реалізувати справді далекоглядної ідеї. Адже, коли б все ж таки церква і монастир Студитів у той час постали, ми б сьогодні поза всякими сумнівами мали український куточок на Святій Землі та й географія нашої Церкви виглядала б інакше.

Друге відчуття – це відчуття доброї гордості за те, що Український Народ у своїй історії мав таку постать, як митрополит Андрей – справжнього Українського Мойсея. Коли б не він, ми б не мали тієї України, яку ми маємо сьогодні, ми не б мали тієї глобальної Церкви, яку ми маємо сьогодні. Він справді був посланцем Божим, пророком, який не тільки нас провадив нелегкими віхами історії, але вказав нам дорогою, якою нам слід прямувати. А ця дорога є дуже проста, а водночас так складна – дорога любові Бога і ближнього, яка у житті народу повинна виражатися у солідарності, взаємодопомозі, взаємоповазі і стійкості. Майбутнього України не збудувати без пророків і героїв. Слова ж пророка і подвиг героя промовляють навіть після їхньої смерті.

Сьогодні багато Українців мали можливість здійснити паломництво Святою Землею, ступити слідами, куди ступала колись нога самого Спасителя. Але, я вирішив спеціально опрацювати цю тему з тією ціллю, щоби наш люд, коли знову паломничатиме Святою Землею, згадав також і про те, що на початку минулого століття до неї протоптував народну стежину і наш великий митрополит Андрей Шептицький.

Хочу висловити велику вдячність керівництву та працівникам ЦДІАЛ за допомогу у дослідженні спадщини митрополита Андрея через удоступнення архівних фондів.

Особлива вдячність моїй приятельці п. Ірині Ключковській, яка взяла на себе всю працю пов’язану з відчитанням, коригуванням і перекладом французьких рукописних текстів.

Дякую моїм друзям Ростиславові Параньку та Марії Джурі - справжнім митця і фахівцям свого діла, які допомогли мені в опрацювання латинських та французьких текстів. Щиро дякую також моїй приятельці Соломії Теслі за вичитку тексту та слушні зауваги і поради. Слова подяки складаю також на руки головного редактора Інформаційної агенції Гал-інфо, який радо публікує мої наукові архівні дослідження.