51-річний Роберт (позивний “Робі”) з закарпатського м. Виноградів – етнічний німець. Воює в складі 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади разом із сином Робертом. Батько 5 дітей захищає Україну, але насамперед воює за своїх рідних і близьких!
Нещодавно мотопіхотний підрозділ, де проходить військову службу солдат, повернувся з Донеччини, де на одному з найгарячіших напрямків тримав важку оборону. Тож виникла слушна нагода поспілкуватися з “Робі” детальніше.
Насамперед із яких мотивів у перші дні повномасштабного вторгнення російських окупантів він добровільно пішов у місцевий ТЦК та СП і потрапив у 128 Окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, адже свого часу за національністю етнічний німець працював у Німеччині на заробітках, а потім удома займався ковальством та зварюванням?
– А як було не піти? У 2014-му пішли воювати мої друзі, а я ні, то настала і моя черга, – пояснює.
Роберт після мобілізації був розподілений у мотопіхотний батальйон 128 ОГШБр і з початку війни освоїв багато військових спеціальностей. Крім стрілецької зброї боєць уміє працювати з закордонними протитанковими ракетними комплексами “Джавелін” та “Енлав”, був навідником кулемета на М-113 (американський гусеничний бронетранспортер), а останнім часом працює з МК-19 (американський станковий автоматичний гранатомет).
Він дуже часто на передовій, під час боїв отримав кілька поранень і контузій.
– Одного разу осколок від 120-ї міни влетів під лопатку, іншого разу – осколок від вога (граната з підствольного або автоматичного гранатомета) в ногу. Я сам його виколупав, а потім п’ятьма пострілами з РПГ вибив росіян із позиції. Якось ми вивозили одразу 12 поранених на М-113. Росіяни “засікли” нас і вдарили з протитанкової керованої ракети, яка пролетіла за 4 метри від бронетранспортера. Пощастило…
Ще один один із бойових епізодів:
– Росіяни пішли на наші позиції штурмом. Попереду танк, позаду дві “бехи” (БМП), далі, за посадкою – ще якась техніка плюс піхота. Танк розгорнув мінні трали й відкидав протитанкові міни вбік, він зумів підібратися дуже близько – метрів на 50, коли нарешті одна з мін вибухнула й пошкодила “гусянку”. Екіпаж вискочив і спробував сховатися за танком, я розстрілював його з МК-19 чергами. Позаду, метрів за 100, російські БТРи почали висаджувати піхоту, і я переніс вогонь на них. Дуже швидко довелося міняти бойову позицію (нас виявили, буквально поряд почало “прилітати”), і продовжувати вести вогонь і по танку, й по піхоті. Усе відбувалося в постійному русі й хаосі – відстріляєш із гранатомета стрічку, хапаєш його на плечі, відходиш на іншу позицію, перезаряджаєш і знову вогонь чергами. Не можна було зупинятися, щоб не допустити ворожу піхоту впритул. Про прицілювання навіть не йшлося, настільки вони близько були. Я в тому бою вистріляв усі 15 “коробів” із гранатами. Потім ротний командир питав – хто стріляв із кулемета розривними кулями? А то був мій автоматичний гранатомет!
В якийсь момент у тому запеклому бою збоку до наших хлопців підлетіла російська “беха” й відкрила вогонь із кулемета. Вона була дуже близько, метрів за 30...
Я “шмальнув” у неї з «мухи” (реактивна протитанкова граната). Граната вдарила збоку, але не вибухнула – була бракована. Однак, ворожий екіпаж усе зрозумів правильно – рвонув з місця і втік…
У тому бою росіяни зазнали великих втрат у техніці й живій силі. Нашому підрозділу довелося відійти, оскільки ворог мав надто велику перевагу, але жоден український боєць не загинув…
На Закарпатті Роберта з Перемогою чекає велика родина – у нього п’ятеро дітей від двох шлюбів (молодшому сину 17 років) і п’ятеро внуків! Усі живуть в Україні. Один із синів, теж Роберт, також пішов у ЗСУ й воює з ворогом у тій же 128 ОГШБр, що й батько, але в іншому підрозділі, працює з дронами.
– Я був проти того, щоб син ішов у Збройні Сили України, не радив йому: хто хоче, щоб його дитина воювала? Але він дорослий, 27 років, сам вирішив. Повернувся з-за кордону, де був на заробітках, і пішов у ТЦК та СП. Якщо чесно, те, що син тут, трохи заважає, тому що постійно переживаєш, відволікаєшся. Я ж знаю, що Роберт теж на бойових позиціях, хоча він і не зізнається. Ми постійно на зв’язку, правда, бачимося дуже рідко, – говорить боєць.
Такі, як Роберт і його син, воюють на фронті з російськими загарбниками за Україну. А ще, каже “Робі”, за свою сім’ю, своїх рідних.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій
Оперативного командування “Захід”.
