Свій президентський термін Володимир Зеленський розпочав із рейдів по регіонах України. Він влаштовував публічні скандали, лаяв та звільняв чиновників, чим тішив та розважав своїх виборців.
Така поведінка багато в чому нагадує манеру публічного спілкування президента Білорусі Аляксандра Лукашенка. "Бацька" просто обожнює влаштовувати "розноси" директорів заводів або ферм при журналістах, але водночас є лояльним до найвищих чиновників.
Проте поведінку Зеленського з чиновниками найкраще можна охарактеризувати терміном «seagull-management», тобто чайка-менеджемент або стиль чайки. Це такий стиль управління, за якого менеджер взаємодіє зі своїми підлеглими лише тоді, коли вони сигналізують, що виникла проблема. Керівник-чайка раптово налітає на об'єкт, здіймає шум та пил, а потім так само раптово зникає, залишаючи після себе хаос. Часто, гірший, ніж був до цього, з яким мають розібратись ті постраждалі та залякані працівники. Для керівників стилю чайки цілком закономірно та нормально не бути компетентним та приймати поспішні рішення. І, як ви здогадались, ефективність від цього методу, м’яко кажучи, ніяка.
Мабуть, чимало з нас стикались з подібними начальниками на роботі, проте чайка-менеджмент в політиці - це щось нове. Жоден з попередніх президентів схожої моделі наведення порядку з підлеглими не використовував. Вони радше прибігали до кулуарних, потаємних розмов, домовленостей, аніж до публічності, як Зеленський. Важко сказати, який із методів ефективніший (хоча насправді вони обидва неефективні і неправильні), але у випадку з Зеленським стиль-чайки помилково використовується ним не так, як для вирішення проблем з персонал, як для підтримки свого рейтингу та створення образу «міцної руки царя», що прийде і з усім розбереться.
На початку літа цього року аналітики з VoxCheck провели дослідження про те, що думають українці про державний контроль економіки та особисті свободи. І результати, насправді, були невтішними. Близько три чверті наших співгромадян схильні до лівого авторитаризму, хоч це не означає, що вони ідентифікують себе як авторитарні ліві. Це швидше свідчить про те, що 73% опитаних підтримують глибшу інтеграцію держави в життя громадян та хочуть бачити своїм лідером простого, але справедливого та владного лідера.
Саме таким намагався бути Зеленський під час візитів у регіони – народним, своїм, але водночас тираном. Яскравий приклад – перепалка із секретарем Бориспілької міськради Ярославом Годунком. У ході діалогу президент «нагуглив», що Годунков має судимість, тому доволі грубо назвав його «розбійником» та вигнав із сесійної зали під загальні оплески. А в кінці видав мемну фразу про дзвінок в.о. голови СБУ Баканову: «З приводу цього чорта».
Чи мав право Зеленський таке робити? Ні. Брати до уваги судимість людини і виганяти через це – це смішно. Ще смішніше, що секретар міськради – посада з апарату місцевого самоврядування. Тобто звільнити Годункова може лише місцева громада, через обраних депутатів. Тим не менш ролик з виставою Зеленського переглянули кілька мільйонів українців і лише дуже мала частина усвідомила, що так не має бути. Більшість схвально відгукувалась на дії президента, хоч дій жодних не було. Годунков досі працює в міськраді і жоден президент його не звільнить, але підняти свій рейтинг за рахунок нього – так, зможе. Що і зробив Зеленський.
Таких випадків безліч. Зеленський брався наводити порядок на багатостраждальній та корумпованій митниці шляхом звільнення обласних очільників. Але потім виявлялось, що частина з них не хотіли так легко позбуватись роботи, частина пішли у відпустку до вересня, а частина все-таки були звільнені. При тому, що регіональних керівників може звільнити голова ДФС України. Чим не стиль чайки? Відсутність компетенції, раптовість із тотальними «розносами» нібито корупціонерів на митниці, вихід зі словами «розбирайтесь самі» та в результаті практично нульова ефективність. Але не забуваємо про образ та рейтинг.
Була ще ситуація, коли Зеленський змушував мера Сміли на Черкащині продати свою автівку, щоб погасити борг міста за газ перед «Нафтогазом». В.о. голови Миколаївської ОДА, наприклад, президент зі скандалом попросив написав заяву про звільнення. Заява написана, чиновника звільнено, але нового Зеленський ще не призначив. Також президент вирішив розібратись з бурштином на Житомирщині. Там Зеленський попросив звільнитися обласного керівника СБУ та двох районних керівників Нацполіції. Двоє з трьох звільнені – один взяв лікарняний. Трішки інша за суттю справа розгорнулась у Львові. Тут президент взяв на себе роль судді і разом з Мальським та з Богданом вислоховував бідкання мера Садового через сміттєву блокаду 2016 року. Звісно, що публічно.
Як бачимо, Зеленський часто залазить у ті органи, де він юридично нічого не вирішує. Проте він створює тиск на чиновника та його керівника, таким чином така бажана кара для «злочинної влади» все-таки наступає. Але не всюди і не завжди. Хтось лишається, хтось йде в лікарняну відпустку і тягне час. Так Зеленський створює видимість бурхливої діяльності в регіонах, хоч цим мають займатись призначені ним голови ОДА та профільні міністри.
Перманентні проблеми на Сході та труднощі в дипломатії, які нещодавно поглибились, виглядають особливо трагічно на цьому тлі. Замість збереження міжнародної суб’єктності Зеленський ганяє дрібних чиновників, які навіть не позбулись посад. Було б логічніше та ефективніше, наприклад, спробувати «наїхати» на Дубневичів, міністра Насалика чи фігурантів розслідування про корупцію в «Укроборонпромі». Все-таки, це більші рибини, аніж бідні секретарі міськрад чи районні полісмени. Але на останніх можна неначе на боксерській груші відпрацьовувати удари, тому що, на відміну від Насалика чи тих же Дубневичів, вони не мають політичної ваги та потенційно нешкідливі.
