Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.
Сучасні дітлахи замість іграшок бавляться мало не всіма елементами періодичної системи Менделєєва, взятими у чистому вигляді. Чи не тому діти з дитинства хворіють на астму, хвороби серця, хвороби дихальних шляхів тощо. Сучасні батьки не завдають собі особливо клопоту. Йдуть до найближчої крамниці, де на них чекає «Китай» у широкому асортименті. Головне, що дешево, адже криза. Слава Богу, що останнім часом все частіше лунають попередження, що сумнівні іграшки можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю дитини. Однак річ не тільки у цьому.
Хочеться нагадати батькам, що китайські іграшки нікуди не щезнуть з ринків та крамниць, натомість щороку залишається все менше майстрів, які можуть передати технологію українського іграшкарства. Зрештою, постає питання: кого ми виховуємо, заполонюючи дитячі кімнати всуціль іноземним крамом? Генетична пам’ять, етнічна належність, національне коріння, зв’язок поколінь – невже ці поняття вже нічого не важать у нашому глобалізованому світі. Мабуть, це не так.
Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки. Скажімо, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, особливо для жінки-матері.
Власне, ляльки-мотанки мали символічний характер. Їх, зазвичай, робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри-лялькарі стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уява. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.
Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах. Про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.
Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків, відображає у своїй грі щоденні реалії. Саме тому серед іграшок для хлопчиків були популярні фуркалки, калатальця та музичні ріжки. Ріжки, зокрема, використовували лісники, мисливці та пастухи для оповіщення про свій прихід або заманювання здобичі. Таким чином за чоловіком закріплювалася соціальна роль мисливця, годувальника і батька.
Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки. Так повелось, що такі фігурки виготовляли дружини та діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина: коники, баранці, півники. Найчастіше з глини виготовляли свищики – улюблену забавку хлопчиків. Про те, що ця іграшка не втратила актуальності і в наш час, свідчить той факт, що на етнофестивалі «Країна мрій» діти буквально шаленіли від цієї забавки, подекуди абстрагуючись від навколишнього середовища на кілька годин. Висновок: магнетизм української народної іграшки діє крізь віки.
Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Адже якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не треба жодних косметичних засобів. Ще одною перевагою такого роду заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами.
Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу натуру її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими стали іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят. Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонків», аби ті з їхньою допомогою закликали повернутися з вирію пташок. На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників». Діти так само долучалися до цього процесу, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства з частуванням одне одного смачною випічкою.
Ще однією особливістю українського народного іграшкового мистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись протягом століття, він почав відтворювати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.
Про секрети української народної іграшки ми також поспілкувалися із майстринями. Виявляється, різновидів ляльок-мотанок є дуже багато, і кожна має своє символічне призначення. Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами. Ляльки-трав`янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня – сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки - великі перса та яскраве вбрання. Майстрині нам розповіли про ляльку Спиридона-сонцеворота, яка зручно вміщалася в кишеню. В руках Спиридон тримав колесо, що є символом руху. Його майстрували ті, хто хотів змін в житті, і, кажуть, Спиридон цьому сприяв.
Львівська майстриня Оксана Смерека-Малик розповіла, що лялькарством вона захопилась порівняно недавно, однак вже встигла провести свою персональну виставку в одному з київських музеїв, а в червні майстриню запрошено з виставкою в Музей гетьманства (також у Києві), в липні – до Чернігівського художнього музею.
«Відтоді, як я почала займатися лялькарством, не минуло й року, проте за цей час я встигла виготовити понад трьох сотень ляльок-мотанок. Мені такі речі завжди подобалися, я вважаю це новим виміром творчості, адже я письменниця, автор трьох поетичних книг. Тепер почала розуміти, що це заняття, виготовлення ляльок, тепер не зраджу ніколи. Спостерігати, як із під твоїх рук народжується цей витвір, – це дивовижно, і це відчуття неможливо забути», – розповіла майстриня.
За словами Оксани Смереки-Малик, її ляльки вирізняються від ляльок інших майстринь тим, що вони є каркасними мотанками, які виготовляють без голки за технологією «не різана, не колота» – шляхом намотування та накручування. Окрім того, її ляльки є рухомі і авторці подобається робити з ляльок композиції, як-от, «Вечірня ватра», «Рожеві панни», «Княгині та боярині», «Ярмарок», «Пори року». Однак найбільшою популярністю серед поціновувачі української народної ляльки користується композиція «Карпатія: дівки, газдині, молодиці». Майстриня розповіла, що навіть мультиплікаційний фільм з цією композицією зняла.
«Я не претендую на те, щоб мої ляльки були оберегами. Знаєте, є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з хрестом замість обличчя. Згідно з українською традицією ляльки з хрестом від початку й були оберегами. Кажуть, що це їх первинний знак. Сьогодні багато продають ляльок, наприклад у Львові на Вернісажі, однак я не думаю, що ці ляльки є справжніми оберегами. Суто комерція. Я дуже люблю своїх ляльок і ставлюся до них з особливим теплом, якщо їх любити так, як люблю їх я, то вони обов’язково стануть оберегом», - переконана Оксана Смерека-Малик.
Вона також додала: «Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Чи не тому обличчя у ляльки нема, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоди».
Матеріали майстриня використовує виключно натуральні, особливо їй подобається працювати із льоном.
Свої ляльки-мотанки Оксана Смерека-Малик любить дарувати, адже людям вони дарують добрий настрій. Відносно ціни ляльки-мотанки, то майстриня наголосила, що це не є заробіток для неї, а праця для душі.
«Хочу вам сказати, що робота над лялькою-мотанкою приносить мені значно більше позитиву, ніж робота над книжкою. Особливе задоволення – викінчення голівок: викрутити очіпок, зав'язати хустку, сплести вінок чи чільце», – додала Оксана Смерека-Малик.
Ще одна львівська майстриня, яка вже тривалий час займається лялькарством, Олена Чистякова переконана, що лялька-мотанка – це не просто іграшка, а іграшка із своєю філософією і своїм життям.
«Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала. Саме тому такі ляльки є й оберегами для сім’ї, адже вони сприяють гармонії в родині, порозумінню між чоловіком та жінкою», - розповіла вона.
За її словами, для того, щоб лялька оберігала та захищала свого власника, потрібно, щоб майстриня, яка працює над лялькою, була в доброму гуморі.
«Основа тіла ляльки мотається ниткою без використання ножиць та голок, за годинниковою стрілкою. Якщо, наприклад, ляльку робити винятково як оберіг, то слід використовувати технологію «не різана, не колота». Однак в такому випадку лялька-мотанка матиме не надто привабливий вигляд, хоч і буде потужним оберегом. Якщо ж ляльку робити як елементу декору, то одяг її можна розшивати бісером, стрічками тощо, а тут без ножиць та голок не обійтись», - каже Олена Чистякова.
«Усе в ляльці є символічним та має прихований зміст», – зазначила пані Олена. Майстриня розповіла про те, що ручки в ляльки-мотанки, яку дарували дівчинці, були символом того, що вона буде працьовитою господинею, великі перса – це свідчення материнського начала, добробуту в родині, лялька з дитиною – знак матері-берегині сімейного вогнища. Голову ляльки обов’язково потрібно вінчати або косою, або ж хустиною, намисто на ляльці-мотанці – це символ достатку та багатства.
«Прийоми та техніки у кожної майстрині різні. Однак якщо лялька зроблена правильно, з урахуванням символічних значень, то вона й справді стане берегинею вашого дому», - підсумувала майстриня.
За її словами, на виготовлення ляльки багато часу не потребує. Якщо лялька проста, то потрібно одна – дві години, щоб її зробити. Майстриня використовує тільки натуральні матеріали: бавовну, льон, вовну, дерево, бісер, збір трав тощо.
Олена Чистякова розповіла, що працює над тематичними колекціями, до Різдва чи Дня матері, а нещодавно ляльки, які вийшли з під її руки, були виставлені в Міжнародному салоні «Модна лялька» в Києві.
Що ж, про українську народну іграшку можна говорити багато. Все, що треба для її виготовлення, є навколо нас, і воно своє, рідне і нічим незамінне. Потрібно лише, щоб батьки звернули увагу на це. Тим більше, що наразі в незалежній Україні проводиться досить багато етнічних фестивалів, де можна не лише придбати ці іграшки, але й навчитися виготовляти їх, опанувати всі тонкощі майстерності творців української народної іграшки, які передавалися з покоління в покоління.
Анна Новик, Гал-інфо.
