Сьогодні у проєкті #ВідвертаРозмова_з колишнім головою Львівської обласної ради, депутатом від “ЄС”, бійцем 103 бригади тероборони Олександром Ганущиним.
Наша розмова відбулася напередодні, в онлайн режимі, адже Олександр Ганущин зараз проходить службу на Луганщині в 103 бригаді територіально оборони і захищає Україну від російських окупантів.
Олександре, розкажіть про вашу теперішню службу. Щось із того, що можна, звичайно.
Зараз я трохи ближче того краю, де Бахмут, так званий “маленький мішечок”, який вони (росіяни, - ред.) хочуть зробити між умовним Бахмутом та Сіверськом. Їх головні плани - перерізати постачання до міст і унеможливити оборону Лисичанська.
Загалом на фронті ситуація паритетна. Але треба розуміти, що якби була просто війна артилерії, то ми би програли одразу. Вони “насипають” нам у десять разів більше, ніж ми їм. У них повний безліміт що снарядів, що людей. А поки є підвіз, доти й стріляють. У нас, на жаль, буває так, що “град” випускає лише чверть зі своєї установки. Я передусім говорю про зброю, бо на один наш снаряд прилітає 15 їхніх, це дуже складно уявити. Добре, що зараз рознесли склади у Красному Лучі, це поламало всю їх логістику і їм буде несолодко.
Хоча останнім часом дуже тішать нові звуки, які з'явилися. Ми вже знаємо, як працюють американські гаубиці М-777, а тут щось нове зазвучало з українського боку, і ми з цього дуже радіємо.
Думаю, що ключовою скоро буде битва за Лисичанськ і там буде вирішуватися подальший хід війни. Туди й Зеленський двічі вже їздив, щоб підняти бойовий дух воїнів. Я не вірю в успіх росіян в якихось інших зонах. І дай Боже, щоб наші зуміли відбити якусь частину на півдні України поблизу Херсону та підійти до Нової Каховки. Це змінить положення і може змусити росію до перемир’я на дуже невигідних для неї умовах.
Тобто кінцеве рішення буде таки на перемовинах?
Так. Всі війни закінчуються перемовинами, це нормальний та логічний процес. Просто зараз вони невигідні для нас. Ми втратили багато території на півдні, втратили частково Донеччину, втратили майже всю Луганщину й нам не цікаво вести перемови на таких умовах. А росіяни живуть у світі своєї пропаганди, відповідно, поки добре не отримають, то не захочуть бути в перемовинах на адекватних умовах.
А яка ситуація з місцевим населенням у вашому регіоні?
Дуже погана. Адекватні виїхали. А з тих 30%, що залишилися, третина - це класичні маргінали: алкоголіки, наркомани, мародери, яким байдуже, хто - наші, а хто - ні. Ще третина - це затяті “рускомірці”, які чекають, “чтобы мальчики пришли”. А решта - це ті, кого мені дуже шкода, тобто люди, в яких є страх і які запитують: “а куда я поеду, как я буду там жить?”. Ось із ними ще можна працювати, щось їм пояснювати, переконувати.
Дітей дуже шкода. Діти тут добрячі заручники.
Загалом тут така бідося, що я передати не можу. Ще Донеччина якась трохи багатша, а Луганщина... Тут зараз цілий пласт економіки тримається на тих грошах, які мають військові. Найбільше тут процвітають станції техобслуговування, адже всі ті “корчі”, які ми закупили для армії, ламаються і їх тут ремонтують.
На місцеве населення тут майже немає як розраховувати. Це не Харків, у якому після перших “прильотів” навіть найзатятіші “ватники” зрозуміли, що росія - це зло. Тут досі є ті, що кажуть: “это вы виновати! Разжигатели войны”.
Чи можете ви, як політик з досвідом, пояснити, як та коли ми втратили цих людей?
Та ми просто ними не займалися взагалі ніколи. Перші 10 років незалежності, під час так званого періоду “первинного накопичення капіталу”, взагалі не було жодних ідеологічних концепцій того, як потрібно ідентифікувати, зшивати та утримувати країну. Все російське вважалося нормальним. А насправді з відходом Єльцина на росії у нас просто проґавили великий поворот в їхній політиці. Ми вважали їх за диваків, які живуть минулим, а насправді вони готувалися до цієї війни і доволі тонко це робили, зокрема й у інформаційній сфері. Вони вкладали в це величезні державні та приватні кошти.
Приємним є те, що за нас зараз заступився весь західний світ. Солдат вони сюди не пришлють, але дають гроші та зброю сподіваючись, що ми таки переможемо і доведемо росію в дуже послабленому стані до перемир’я. А тоді у світі зникне один із проблемних центрів військової загрози.
Зараз майже у кожній частині західного світу дуже істотно змінилося ставлення до України та українців. Ми вже більше не якась там умовно російська провінція.
Ще трохи треба потерпіти до зими.
Давайте трохи повернемось до Львова, адже, попри бойові, дії ви і надалі берете участь у львівській політиці, зокрема й у діяльності ЛОР.
Я ніколи не думав, що настане така мить, що росія оголосить повномасштабну війну, а Львівська обласна рада в цей день не збереться і що перше засідання відбудеться через понад 100 днів від початку вторгнення. Це для мене шок. Не міг такого уявити як депутат чотирьох скликань і голова минулої каденції.
В цьому випадку я не обговорюю діяльність кожного конкретного депутата, а говорю загалом за орган. І в мене є своє бачення, як мав би працювати цей орган.
А що обласна рада могла зробити, якби одразу провела засідання? Чи була в ньому необхідність?
Ми мали зібратися 24 лютого і закликати всіх до спротиву. Організувати мобільний призовний пункт в приміщенні обласної ради, відправити керівництво ради у вояж по всіх 54 регіонах об'єднаної Європи, а також розподілити обов’язки щодо приймання гуманітарки, навчання і обслуговування бригад тероборони та ще багато інших необхідних речей.
Окрім цього, ніхто не знімав політичних питань із порядку денного. Я дивуюся зі своїх колег із фракції “Європейської солідарності”, які, маючи більшість у обласній раді, “проковтнули” обмеження мовлення в Т2 каналів “Еспресо”, “Прямий” та “5”. Раніше це був би конкретний вибух, а зараз? Я взагалі їх тут не розумію.
Ну й тема, яку ви також порушували, про РПЦ в Україні. Обласна рада мала зібратися щодо цього питання ще до Собору (27 травня, - ред.), а після нього і поготів. До слова, зараз я тут відчуваю цю проблему. Ті, хто тут залишилися, таки тримаються РПЦ. Тут теж ходять до церкви, не так, як галичани - потоком в неділю, - але все ж. І це одна з небагатьох інституцій, які працюють тут зараз, - російська церква. Особливо відчутно у Слов’янську, близькість Святогірської Лаври робить своє.
Я маю своє пояснення, чому це відбувається в облраді. Думаю, що обласній адміністрації роль такого собі “підсобного господарства”, яким стала облрада, підходить. Депутатам, мабуть, теж це підходить. Кожен вважає, що він десь сам працює. Відповідно, обласна рада як орган вважається зараз непотрібним.
Можливо, дехто розпочав будувати плани вже на наступні вибори?
О, ні. Я розчарую. Вибори до наступної ради? У 2022 році виборів не буде, тут нема предмета взагалі. Про вибори можуть заговорити десь у 2023-24 роках. На тлі того, що вони не змогли знайти мотивацію зібратися, не уявляю, хто там може думати про наступні вибори.
Окрім обмеженої касти волонтерів, де кілька депутатів як їздили з 2014 так їздять, і частково керівництва ОДА, я нікого тут не бачу на передовій. Не знаю, як вони потім пояснюватимуть виборцю, чим вони займалися в перші дні війни і як реагували на ту ж таки ситуацію з РПЦ.
Чи бачите ви, що хтось займається якоюсь політичною роботою? Я - ні!
А керівництво ОВА приїздить?
Регулярно. 103 окрема бригада сил територіальної оборони збройних сил України у них в постійному фокусі. Раз на 2 тижні сюди хтось приїздить.
А от із депутатським корпусом і роботою їх як органу все досить сумненько. Дуже складно обговорювати “порухи мерця”. Він дриґається, щось показує, знайшов у собі внутрішні сили зібратись, щоб не розпустили, але я не знаю, як це буде далі працювати.
В моєму розумінні рада мала зібратись на засідання ще першого дня і не закривати його взагалі. Та пригадайте Майдан і що тоді робила Львівська обласна рада. Думаю, що зараз градус подій набагато вищий, але ніхто ж ні “бум-бум”.
Знаю, що, до прикладу, Хмельницька облрада зібралась, щоб делегувати низку своїх повноважень військовій адміністрації.
Це краще, ніж те, що було у нас. У нас просто в позі страуса відпустили ситуацію і самоусунулись.
Але є ще один момент: Львівська обласна рада перестала бути таким самоврядним органом, з якого беруть приклад, який наслідують і на чиї рішення та заяви доводиться зважати.
Імовірно, у нас не можуть зараз дійти згоди у багатьох питаннях, тому і не збираються?
Це одна частина. Але ключова проблема у відсутності досвіду та правильності комунікації у кризових ситуаціях.
Все звелось до комунікації за межами ради, коли орган в особі лідера політичної партії підміняє і партію, і депутатів. Я завжди був проти такого. Депутат все одно є людиною і він має бути відповідальний, що саме його, а не партію обирають виборці. Ця комунікація між фракціями і групами та самими депутатами “зійшла на пси”, тож партії й ОДА ставляться до Львівської облради, як до валізи без ручки.
Думаю, не відкрию таємниці, що зараз із бюджетних видатків фінансуються лише зарплатні захищені статті, за винятком допомоги збройним силам. Якби облрада 24 лютого скерувала по 100 мільйонів на 103 та 125 бригади тероборони, то це би був вчинок, який би наслідували у інших громадах і за межами області теж. “Все для фронту, все для перемоги!”.
Хіба важко скликати раду, очолити процес щоби в межах кожного району місцеві громади розподілили між собою підтримку батальйонів тероборони, бодай в частині ремонту авто? Підсилити місцевим бюджетом інші ділянки, які Міноборони ніколи в житті не фінансуватиме. Яку ще згоду потрібно навколо таких зрозумілих питань?
Повноваження для цього в ради були?
Були, до 20 травня.
А тепер буде так, що держава по завершенні року, весь залишок коштів місцевих бюджетів залишить собі для закриття дір в держбюджеті. То чому зараз було не очолити таку кампанію? Це ж реальна річ. Ми тоді лише у Львівській області на кожну з бригад тероборони могли зібрати по 200-300 мільйонів. Нагадаю, що щось схоже ми вже робили за час моєї каденції під час пандемії коронавірусу.
Облрада виявилась не готовою?
Так, була неготовність, але було і якесь небажання разом зі страхом та розгубленістю брати на себе відповідальність і щось робити.
Не впізнаю обласну раду, яка раніше кожного голову ОДА зустрічала половиною або двома третинами за відставку. Яка під час і Помаранчевої революції і Революції Гідності проводила сесії з яких брала приклад вся країна. Не впізнаю, поламалася, треба іншу.
Підете в іншу?
Та не знаю. Зараз інші питання на порядку денному.
Окрім війни, чи є ще якісь галузі де варто саме зараз концентрувати на вашу думку потенціал регіону?
Львівщина зараз має величезний шанс стати реальним діловим та економічним центром України на найближчі 10-15 років. По-перше, такі центри, як Харків зруйновані, а по-друге, я не вірю, що запрацюють повною мірою порти. Відповідно, весь транзит - це Львівщина.
Я бачу, що ідея у вигляді відкритого кордону таки стала на озброєння Уряду. Але це поки завершення того, що не доробили у 2012 році. Саме транспортні коридори є питанням №1. І ось тут роботи хоч греблю гати! Це я говорю як людина, яка вела “Мале карпатське коло”, в яке ніхто не вірив, але воно таки поїхало. І якби цього року не було війни, то ми б наступного року його здали повністю.
А що стосується коридорів на кордоні, то цим треба займатись, і Львівщина може очолити цей процес. Якби влада взялася за це повноцінно, зараз усі коридори працювали б. Обласна рада в режимі висунення і реалізації конкурентних ідей могла рухатися в цьому напрямку. І я б хотів бачити, яке казначейство не профінансує проєктно-кошторисну документацію, до прикладу, нового залізничного з'єднання Львів - Скнилів - Мостиська? Ідей багато, треба працювати!
Реально сама географія визначає, наскільки ми можемо рвонути вперед із понад 200-ми кілометрами кордону з ЄС. Кожні 10 кілометрів мають бути ворота: автомобільні, залізничні. Мають бути дороги та електрифіковані колії. Вони всі будуть функціонувати. І цим треба жити.
Саме ми маємо бути рушієм ідеї Міжморʼя у інфраструктурі між Балтикою і Чорним морем. З нас має початися велике зʼєднання між Констанцою і Гданськом європейською колією. Поляки, в першу чергу в особі Марека Кухцінські поруч нас показали нам приклад з VIA Carpathia як логічним наслідком концепції “Європи Карпат”. Звісно, під лежачий камінь вода не потече.
Львівщина однозначно реалізує ці всі плани, єдине питання - коли й за чиєї участі.
Розмовляв Андрій Маринюк
