Спілкування з окремими представниками діаспори наштовхнуло на думку, що їм і собі варто спробувати пояснити деякі непрості речі з життя України побутовою мовою, так би мовити, через шлунок.
Люди, які живуть у нормальній формалізованій системі координат стосунків між собою, із власністю, із виробниками та постачальниками продуктів і послуг, із владою й навіть із Богом, більш за все не розуміють українців. Про це пише Віктор Єрофеєв у «Енциклопедії російської душі» щодо російського народу. Але російський народ - це не тільки татари з угро-фінами, перелицьовані під слов’ян на французко-німецький лад. Свої дрімучі, незбагненні ментальні лахи вони натягли й на українців. Натягнули жорстоко та немилосердно, через систему вічного голоду й голодоморів ленінською карточною системою. Геніальні ульянови з троцькими, як показав Володимир Солоухін, спочатку вивезли та знищили всі продукти харчування, а потім дресирували ними рабську покірність. Академік Павлов із собаками був гуманнішим. Через той генетичний страх голоду українська інтелігенція до цього часу не переймається тим, що їсть і чим годує власних дітей. А коли стає зле, вірить у силу пігулок, таких же фальшивих, як і те, що вони їли. Побут визначає свідомість, а економіка визначає побут. Коли неякісний побут дочасно забирає здоров’я, стає байдуже й до політики. Між політикою з макроекономікою інтуїтивно відчуваємо причинно-наслідковий зв'язок із тим, що ми їмо. Захисниця «бабусь із петрушкою» нардепка Ксенія Ляпіна каже, що споживач голосує ногами. Судячи з десятого місця смертності в Україні у світовому рейтинґу ООН, український споживач, дякуючи «захисницям», голосує ногами вперед. Тож як зупинити мор і змусити владу піти на непопулярні реформи, але без політичних збочень і бізнесових викрутасів?
Отримання прибутку
У країнах західної цивілізації, які на пострадянському просторі називають демократіями, норма прибутку зазвичай коливається від кількох до 15 %. Причому 15 % — то фантастично успішний прибуток. Чітка система перерозподілу й контролю прибутків між підприємцями й державою унеможливлює такі масові в Україні явища, як контрабанда, контрафакт, фальсифікація, обважування, протерміноване й навіть «неякісне». Ні, не треба абсолютизувати. І там є безпритульні, яких слід кудись прилаштувати - і краще до Бога й так, щоб наче природно. Але розділи «Книги буття» України в частині захисту своїх громадян і їхнього добробуту більшість західних демократій виписано з того, що своя сорочка ближче до тіла.
У країнах західних демократій є справжня свобода бізнесу. Тому часто там не вважають за потрібне дотримуватися загальнолюдських принципів моралі в ставленні до України та її громадян через комерційні інтереси свого бізнесу. В умах найвищих владних достойників в Україні засів залізобетонний стереотип, що головним статутним завданням підприємства є отримання прибутку. Не дивно, що головним завданням Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України як дорадчого органу уряду вважається захист підприємців у реалізації їхнього права на отримання прибутку. Тобто, захист отримання прибутку. Бізнес - індиферентний до моралі й, відповідно, не є цнотливий у способах отримання прибутку. Через те, що в Україні бізнес і влада — це одні й ті ж людиноподібні істоти різної статі, то вийшло так, що влада в країні також індиферентна до моралі, до своїх соціальних обов’язків зокрема та до людських цінностей загалом. Влада та бізнес захищають виключно отримання прибутку, а не інтереси громадян, держави, суспільства. Опустимо питання, від кого «захист», бо воно в країні неляканих споживачів — не на часі.
Країна неляканих споживачів
Ставлення до отримання прибутку визначає рівень цивілізованості країни. Якщо «отримання прибутку» піднесено до рангу головної тези уряду й ключового гасла передвиборної компанії, то це означає, що мова йде про країну неляканих споживачів у їхній крайній фазі «неляканості» — ідіотизмі. Адже з медичної літератури відомо, що ідіоти мають тільки вегетативні рефлекси та не здатні адекватно розрізнити популізм і здоровий глузд і стати на захист останнього. Та споживачі будь-якої країни, у т. ч. заселеної вегетативною людською масою, не є однорідними у своїй реакції на дії й гасла від уряду бізнесменів. Однією з перших типових реакцій споживачів на переляк від уряду стало те, що найкваліфікованіші злякалися та виїхали «на заробітки» (від чотирьох офіційних до семи реальних мільйонів остарбайтерів). Друга категорія — зі слабшим здоров’ям і неадаптивною психікою - злякалася й померла (більш ніж 13 млн передчасно померлих, згідно з кладовищенською неофіційною статистикою). Третя категорія — ті, хто не злякався й вірить (уже всього 45 із 52 млн громадян) або чогось чекає та переходить до першої чи другої категорії. Є ще кілька інших малих категорій споживачів, та куди вони подінуться з підводного човна?
Бізнес індиферентний до моралі
Третя категорія неляканих споживачів — ті, хто вірить, - містить різні підкатегорії «лохів». «Лохи» вирізняються тим, що ще здатні думати. Саме про одних із них Джавахарлал Неру сказав: «Інтелігенція, яка вихована колонізатором, є головним ворогом свого народу». І саме інтелігенція складає кістяк еліти «лохів». Ця виокремлена каста споживачів - ще мало вивчена, позаяк не було здійснено достатньо публічних патологоанатомічних досліджень її найкращих представників із великого бізнесу, аби робити науково-обґрунтовані висновки. Тому на основі емпіричних знань ми можемо тільки повторити схематичний поділ «лохів» на підкатегорії, озвучений 13 грудня 2006 року на останньому засіданні Ради підприємців Ксенії Ляпіної в день її ліквідації:
* Лохи, які думають, що раз у супермаркеті — значить якісне.
* Лохи, які думають, що раз дороге — значить якісне.
* Лохи, які думають, що наша медицина їм допоможе або встигнуть скористатися імпортною.
Зрозуміло, що, за правилами комбінаторики, «лохи» можуть бути носіями від однієї до трьох ознак. Але в Україні, по-перше, як зазначалося вище, їм нікуди діватися й, по-друге, що вищий соціальний статус, то більше ознак «лоха». Ксенія Ляпіна виправдовує явище «лох» політичним консалтингом, який «не буває безплатним». Не бабуся з петрушкою оплачує дорогі послуги політконсультантів, а власники хмельницьких і одеських базарів. Вони дресирують політиків, чиновників і силовиків.
Що не можна давати собакам і котам? Як учив великий Лєнін, син доньки підпалювача синагоги зі Старо-Костянтинова, споживачі діляться на дев’ять порядних і одного покидька. В Україні споживачів-покидьків можна умовно розділити на різні підвиди. Серед них - такі, що досі паскудять за завданням Комуністичної партії Радянського Союзу; напаскудили й виїхали посилювати дружню комуністичну партію; зайди з транснаціональних корпорацій, у т. ч. структур благородного Світового банку; що паскудять із вірою в чесність такого ж колеги підприємця; що просто паскудять із метою отримання прибутку та не жеруть призначеного неляканим споживачам і колегам-підприємцям; просто паскудять із метою отримання прибутку й мстиво жеруть призначене неляканим споживачам і собі подібним; допомагають паскудити іншим і жеруть із їхніх рук таке, що в деяких країнах західних «демократій» заборонено давати навіть собакам і котам, а тільки безпритульним, і так, щоб ніхто не бачив, й інші. Тому в країнах, де меншість споживачів-покидьків має більшість за ідіотів, не можна давати їсти собакам і котам те, чого друзі людини не їдять. Неважко здогадатися, що мова далі йтиме про «ковбасу».
Як отримати прибуток у країні неляканих споживачів
В Україні завдяки спрощеній системі оподаткування можна отримувати прибуток розміром 300-1 000 та більше відсотків навіть тоді, коли в країнах західних «демократій» мають місце збитки у 100-200 й більше відсотків. У Польщі, наприклад, випадково замість кухонної солі в 100 тис. упаковок йогуртів насипали діоксину в ющенківських дозах. Утилізація та знешкодження такої партії «харчів» там завдасть великих збитків. Проте - завдяки контрабанді та відсутності механізмів фінансового контролю й донарахувань обов’язкових податкових платежів на митній території України - у країні неляканих споживачів і сотню тисяч упаковок йогуртів із діоксином можна безкарно реалізувати через мережі супермаркетів. Згоден, щодо «безкарно» — тут не зовсім так. Штраф 170 грн за відсутність накладної та штраф розміром вартості залишку нереалізованої продукції у випадку перевірки за скаргою споживача, що дивом вижив. Наприклад, якщо зі ста тисяч буде реалізовано 99 тис., то штраф становитиме близько 3 тис. грн проти збитків тих десятків тисяч сімей, які витратяться на лікування й поховання. Та навіть сто тисяч не буде помічено владою у багатомільйонній кладовищенській статистиці. Чим не свобода бізнесу?
Хто в країні неляканих споживачів — головний
Проте вкрай важливо зрозуміти правильну методологію отримання надприбутків у країні неляканих споживачів, щоб сконцентрувати зусилля в справі захисту малого й середнього бізнесу у правильному напрямку. Водночас, важливо уточнити ще деякі категорійні поняття, перш ніж переходити до суті. Маються на увазі «малий і середній» бізнес у частині «спрощенців». Тут термінологія саме зараз опинилася в «перехідному» стані. На відкритому засіданні уряду за участю представників бізнесу 27 січня 2010 року у своєму, як завжди гарному і правильному виступі, бухгалтер-трибун Олександр Кірш, який представляє й захищає «спрощенців», публічно «наїхав» на олігархів. Головний редактор бухгалтерської газети є одним із корифеїв кучмізму в справі створення внутрішнього офшору для зменшення соціального збурення перед переобранням гаранта, нахабного розграбування олігархами багатств пострадянської республіки, класового розшарування населення та маргіналізації інтелігенції наприкінці 1990-х рр. Він знає, що каже.
«Спрощенці» — корисніші за олігархів. Спочатку, коли почув слова шановного бухгалтера-трибуна, із жахом подумав: «Нє к войнє лі ето?» Та потім, проаналізувавши деякі положення чергового законопроекту від уряду Юлії Тимошенко щодо спрощеної системи оподаткування, на підтримку якого й виступав трибун-бухгалтер, зрозумів, що «внутрішній офшор», а точніше, окремі його представники-спрощенці, вступили на стежку війни всього лише амбіцій із «зовнішнім» офшором, який і представляють явні і неявні пінчуки, коломойські, кучми, кравчуки й інші та борються лише за те, щоб офіційно грабувати й нищити неляканих споживачів у таких же масштабах, як і олігархи.
Отже, по-перше, коли ми говоримо про «малий і середній бізнес» на загальних умовах оподаткування, то ми справді кажемо про малий і середній бізнес. Але коли ми говоримо про «малий бізнес» на «спрощених» умовах ведення бізнесу, то ми кажемо про бізнес, співрозмірний із бізнесом олігархів! Жодної війни не буде, бо бізнесмени розумні й завжди про все між собою домовляться. І це - головне для пострадянських людей: «аби не було війни» і місце на кладовищі було безплатним!
По-друге, ніхто не обіцяв годувати дорогою до комунізму, а дорогою до «свободи бізнесу» — годувати безпечно. Потім головний талмудник слов’янської душі Осланд уцілілих старих олігархів і нових олігархів-спрощенців навчить благодійності — й буде благодать. Осланд приймав екзамени в Давосі в олігархів з України. Судячи з дивовижної впливовості в українських питаннях, Осланд більш за все є меценатом під прикриттям «старшого наукового співробітника». Осланд робить вигляд, що не читав Джорджа Плетта. Осланд дав вказівку згорнути Помаранчеву революцію. Саме тому Ксенію Ляпіну включили до першої п’ятірки біг-бордів під час виборів. Що менше виборців, то легше перемогти?
Влада в країні неляканих споживачів
Математичним доказом вищесказаного є те, що в різних діючих нормативно-правових документах і в законопроектах, у тому числі Податкового кодексу, не встановлено, яким чином «малий» бізнес «спрощенців» буде обраховувати верхню межу своїх оборотів. Під час численних дебатів законотворців із бізнесменами щодо змін законодавства пропонується встановити для «бабусі з петрушкою, у якої нема грошей на касовий апарат і зарплату бухгалтеру» граничний розмір річного обороту... 3-10 млн грн. Але всі, і депутати, й урядовці, дружно уникають теми щодо механізму його визначення. Країна з одних виборів переходить в інші.
Ксенія Ляпіна стверджує, що підприємці - чесні. Як писали «зі стелі»: до півмільйона чи мільйон за рік, стільки й будуть писати, якщо дозволити - три чи десять. А от імпортери-спрощенці, контрабандисти й фальсифікатори зможуть розширити офіційну «білу» частину свого сировинного бізнесу на чорному непотребі в десятки разів. Щоб не бути голослівними, наведемо кілька практичних моделей «спрощення» ведення бізнесу для максимізації отримання прибутку без будь-якої відповідальності, а якщо така й трапляється, то випадково.
«Скальп» як модель спрощення. Модель була вперше озвучена під час одного з «круглих» столів у Верховній Раді України. Суть полягає у тому, що якщо «спрощенцю» запропонувати 5 000 % «навару» за скальп будь-кого, навіть Ксенії Михайлівни Ляпіної, то він знайде спосіб, як його отримати, і завдяки спрощеній системі оподаткування не нестиме карної відповідальності та не поділиться доходами з бюджетом на соціальні потреби.
З Ксенією Михайлівною з позицій бухгалтерського обліку все просто. Знаходиться дідусь років під «ящик», оформлюється еспедешником (від «спрощена підприємницька діяльність». — Авт.). Новоспечений «бізнесмен» виписує накладну на товар, навіть не бачачи його на очі, під шифром, наприклад, «ск-п КМЛ. Штук — одна. Ціна — 500 000 грн. Знижка — «0». Самовивіз». Усе, товар легалізовано на ринку й можна офіційно продавати на благодійному аукціоні мецената-олігарха як «скальп Ксенії Ляпіної». Коли наприкінці року дідусь звітуватиме, то хто згадає чи здогадається? Навіть якщо й знайдуть дідуся-еспедешника, то що він знатиме? Міліція, тіло? Та це вже про ковбасу.
Лайкові рукавички для євроледі
Це - друга модель спрощення ведення бізнесу, коли модні аксесуари роблять із ніжної шкіри, скажімо, наступної голови Ради підприємців Оксани Продан. Звичайно, тут — складніше: треба дотримуватися не тільки обраної технології виготовлення, а й залучити фахівців із підготовкою, як у бухгалтера-трибуна, а краще - його самого.
На чарівну красуню Оксану Петрівну Продан я дивлюся очима офіцера — відмінника марксистсько-ленінської підготовки й кандидата в члени КПРС. А от бізнесмени, як свідчить поет Володимир Маяковський, дивляться на Оксану Петрівну за принципом «на скільки баксів виглядає». Методика оцінки залежить від професійної орієнтації бізнесмена. Галантерейник, наприклад, бере стобаксову купюру, в уяві прикладає до ніжного тіла й наче обмірює: скільки дециметрів, скільки пар лайкових рукавичок. Маркс, як і Адам Сміт, оцінює, за скільки можна загнати робоче тіло чи хоча б робочі руки в Туреччині або в Євросоюзі. І тільки дай їм свободу бізнесу, так одразу їхні хворі фантазії стануть жахливими реаліями для нашої чарівної красуні! Уявляєте, якийсь двічі несудимий достойник так інтелігентно ножичком і виделкою шинкує лангет, а тут йому пхають під носа оперативку, що це була Леді Ю, а ніяка не корова! Але нас цим не здивуєш, адже українці — нащадки трипільської культури.
Трипільці також були «спрощенцями». Цю шокуючу новину приніс мій приятель від академіка Петра Толочка — видатного радянського фальсифікатора історії України-Руси. Академік, твердо стоячи на засадах марксизму-ленінізму, стверджував, що Змієві вали - висотою 12 м і довжиною сотні кілометрів - «корови намели хвостами». А тут почав доводити, що має незаперечні докази присутності в харчових ланцюгах трипільців їхніх одноплемінників. Криза там, важкі умови ведення бізнесу, економія на сировині й інгредієнтах, проблеми з імпортом тощо. Змушені були спрощувати умови ведення бізнесу та давати більше свобод підприємцям. Надбання предків у економічній сфері знайшли застосування в розквіт трипільської культури часів першого року Помаранчевої революції, коли контролюючим органам заборонили перевіряти підприємців без письмового попередження за десять днів. Тепер завдяки науково-технічному прогресу харчові технології досягли такого рівня, що присутність одноплемінників чи чужинців у харчовому ланцюгу академіку вже не довести.
Отже, невід’ємною частиною перших двох методів ведення бізнесу на «спрощених» умовах є філейна частина. Бухгалтерські аспекти бізнесу залишаються такі ж самі, як і у випадках зі скальпом, лайковими рукавичками чи вже готовою вареною ковбасою. Питання щодо ветеринарного й санітарного нагляду не виникають, якщо торгівля здійснюється на стихійних ринках. От питання решток буде постійно створювати загрозу криміналізації свободи бізнесу.
Варена ковбаса «Останкінська»
Третя модель «спрощення» — невід’ємна частина перших двох моделей бізнесу для забезпечення замітання слідів і утилізації решток («останків») з отриманням надприбутків. Практика показує, що за правильної організації бізнесу у відповідності з історично, у глибину трипільської культури, сформованими традиціями й рештки — не проблема. Ось приклад. Українські ветеринари та санітари за належну винагороду якось дали довідку, що 20 вагонів імпортних курячих кісток з антибіотиками і гормонами в кількості, що унеможливлює їх використання для єврохарчу єврособак і єврокотів, - це 20 вагонів типу телячої вирізки для вареної ковбаси. З одного боку, у вагонах курячі кістки з митною вартістю, меншою, ніж коштує пісок у Сахарі, а з іншого — у цих же вагонах це ж саме є високоякісними м’ясними продуктами з відповідними європейськими чи вітчизняними сертифікатами якості та безпечності. Міліція, служба безпеки, ветеринари й митники у феномен повірили. Не повірила Асоціація птахівників України та самі птахівники, бо мали закривати бізнес. Тому й був розголос у вузьких колах.
Свобода бізнесу: нема тіла — нема справи
Після так довго очікуваного остаточного скасування обов’язкової сертифікації продуктів харчування, про що мова піде нижче, не буде підстав і можливостей не вірити й внутрішнім постачальникам інгредієнтів для варених ковбас. Головне - довезти рештки до м’ясопереробного комбінату. І нікому не прийде в голову, і тому ніхто не буде звіряти ДНК вареної ковбаси з ДНК нардепа чи урядовця. А в міліції все просто: нема тіла — нема справи. В цьому й полягає інноваційність спрощеної системи оподаткування та бухгалтерського обліку: цілковита свобода в отриманні прибутку зумовлює новаторство в бізнесі й необхідність створення інноваційних підприємств при державних комітетах із регуляторної політики в рамках співпраці з країнами розвинутої євродемократії.
Наркотрафік
Після підняття межі у класифікації малих підприємств з 0,5 до 10 млн грн, можливо, більшість м’ясокомбінатів перереєструється з акціонерних товариств на фізичних осіб — підприємців (ФОП) зі спрощеною системою ведення обліку й контролю. Аналогічним чином вже вчинили підприємства з простим технологічним укладом на кшталт автоперевізників чи великих збутових мереж. Це призводить до певних незручностей для неляканих споживачів, але на те вони й ідіоти в Україні. Наприклад, гроші за доставку бере один ФОП, доставляє — другий, видає посилку — третій. Тому квитанцію не підшиєш до бухобліку, бо не зрозуміло, за яку послугу взято гроші. Зате, мабуть, зручно, якщо доставляти клієнтам білий порошок.
Іван Галенко, член ради підприємсива при Кабінеті Міністрів України, к. т. н.
Фото oktepes.ck.ua.
