Так починався 1944-й - це історія про арешти, репресії та переслідування представників українського націоналістичного підпілля Наддніпрянської України базована на розсекречених документах із архіву СБУ
На початку 1944 року радянські війська продовжували наступальні дії на протинімецькому фронті. Слідом за фронтовими частинами в села й міста Наддніпрянської України поверталися адміністративні органи та репресивно-каральний апарат. І кожної п’ятиденки до Москви надсилалися звіти «Про перебіг зачистки звільнених від німецьких окупантів територій Української РСР». Поруч із сухими статистичними даними про кількість заарештованих, тут же наводилися найбільш характерні операції радянських спецслужб. І матеріали про боротьбу із ланками ОУН тут займали чільне місце.
Зокрема, станом на 15 лютого 1944 року до рук НКДБ вже потрапило 572 члени ОУН та 4 учасники товариства «Просвіта» (загальний рахунок вівся ще з осені 1943 року). Арештами було охоплено Сталінську (Донецьку), Чернігівську, Полтавську, Дніпропетровську, Харківську, Сумську, Запорізьку, Київську, Ворошиловградську (Луганську), Кіровоградську, Миколаївську, Житомирську, Вінницьку та Кам’янець-Подільську (Хмельницьку) області.
У цей час УНКДБ Сумської області звітувало про арешт уродженця Кролевецького району Петра Короленка. Попереднім слідством було встановлено, що останній був керівником підпілля ОУН у Конотопському районі. Крім того, під час слідства було встановлено 12 оунівців у Конотопському районі та 8 у Ульянівському. Серед заарештованих були Григорій Сахно, Никифор Косач (у нього були вилучені програмові документи ОУН ), Андрій Трусов та Йосип Князь.
Завдяки дослідженню сумського дослідника Геннадія Іванущенка, стало відомо, що псевдонімом «Петро Короленко» користувався Теодор Таланчук, якого восени 1942 року на Сумщину відправив Іван Климів («Легенда»). Завдання підпільника, зокрема, полягало у створенні оунівської мережі на території Конотопського, Кролевецького та Дубов’язівського районів.
У Сталінській (Донецькій) області місцеве Управління НКДБ у Будьонівському районі викрило осередок ОУН. Тут були заарештовані зоотехнік Дмитро Васютинський, машиніст Молокорадгоспу Петро Васютинський та робітник того ж радгоспу Андрій Карпенко. На попередньому слідстві усі зізналися, що належать до ОУН й займалися пропагандистською діяльністю серед населення. Слідство по справі велося в напрямку виявлення відомих їм членів націоналістичного підпілля, а також виявлення зв’язків заарештованих з іншими оунівцями та проводом.
В цей же час, УНКДБ Київської області, в результаті часткової реалізації агентурної справи «Рейдовики», було заарештовано групу членів ОУН з 5 осіб, зокрема й керівника – Івана Пригоренка, він же «Чорний». Насправді, заарештованим виявився член Крайового Проводу ОУН Центральноукраїнських земель Іван Нагірний. Під час арешту, у підпільників було вилучено пістолет з патронами, 12 різних печаток, адреси й паролі для зв’язку із членами підпілля, націоналістична література. (Детальніше про справу «Рейдовики» дивися «Шлях перемоги» №21 (3230) від 25 травня 2016 року).
Зазнали репресій й члени ОУН Ставищанського району, де було заарештовано 10 осіб, серед них завідуючий земельним відділом райуправи Кирило Ткаченко, заступник начальника районної поліції, пізніше – заступник старости райуправи Борис Ісаєвич. Слідством було встановлено, що заарештовані належали до осередку, створеного керівником Білоцерківського окружного проводу Андрієм Івашком (у 1943 році загинув від німецької кулі). Осередок займався мобілізаційною роботу для створення повстанського загону, який перед наступом Червоної армії мав відійти до Вінниці, де приєднатися до УПА.
Запорізьким чекістам в Токмацькому районі вдалося викрити міську та районні оунівські організації. Загалом було виявлено 47 підпільників, з яких на початку 1944-го року заарештовано 10. Серед них був і провідник міського осередку, випускник Київського державного університету, вчитель української мови та літератури Павло Соломко. Під час німецької окупації останній працював начальником сільськогосподарської управи Токмаку. Попереднім слідством вдалося встановити, що керівник районного проводу Павло Чухрій, який виїхав напередодні відступу німецької армії, надав наступні напрямні діяльності підпільникам: здійснювати терористичні акти над радянськими й компартійними керівниками, а також створити диверсійну групу.
На допиті Соломко назвав відомі йому паролі й прізвища членів місцевого та обласного проводів. Відмітимо, що під час арешту члена міського проводу, землевпорядника Івана Дзюби (за іронією долі, до війни – агент НКВС), було вилучено 3 гвинтівки, пістолет «ТТ» й 100 патронів, що були замуровані у стіні його квартири. Крім того, була вилучена націоналістична література.
Не зайвим буде відмітити, що архівно-слідча справа на токмацьких оунівців нараховує 6 томів, а Соломко та Дзюба були розстріляні за вироком суду.
У Дніпропетровській області були заарештовані учасники підпілля селища Микільське-1 учні Володимир Красненко та Микола Сухач. Обидва у грудні 1942 року були залучені до підпілля керівником трійки Іваном Христенком (також був заарештований). Структурно підпілля належало до Солонянського району, а керівником заарештовані називали місцевого жителя Івана Баса.
Оунівці проводили значну роботу зі залучення нового членства та поширення літератури. На квартирі у Баса відбувалися наради, зокрема і за участі організаційних зверхників, опрацьовувалася література тощо. У вересні 1943 року, у зв’язку із наближенням Червоної армії, на чергових зборах було прийнято рішення частину підпільників відправити до підрозділів УПА, інші ж мали залишитися на місці і проводити боротьбу вже в нових умовах.
Невдовзі вдалося заарештувати й Івана Баса («Конашевича»), який працював трактористом Привільнянської МТС Солонянського району. До підпілля Бас був залучений в серпні 1942 р. організатор підпілля у Солонянському, Криничанському, П’ятихатському й Божедарівському районах Костем Федорякою («Кость», «Мороз») за участі керівника Ново-Тернуватської організації Григорія Кравця. Іван Бас особисто залучив до підпілля жителів Микільського Григорія Вовка, Андрія Пулькаса та в якості зв’язкового Івана Дугіна (також заарештований по справі). Заарештовані Бас та Дугін вказали на місцезнаходження схованки із літературою та листівками ОУН.
Для подальшої розробки націоналістичного підпілля у Солонянський район було відряджена опергрупа, яка мали займатися безпосередньо роботою по оунівцям.
Наступною була заарештована медсестра польового шпиталю Марія Пулькас, батько якої Андрій був утримувачем конспіративної квартири ОУН у Микільському. За даними дніпропетровського дослідника Дмитра Куделі, йому пощастило уникнути арешту НКДБ, виїхавши спершу до Рогатина, а пізніше в Ростов-на-Дону (Росія). На допитах Марія зізналася, що до підпілля була залучена у серпні 1943 року представником проводу ОУН, який походив із Західної України. Брала участь у зборах підпільників, де зокрема, обговорювалися питання підготовки збройного повстання.
Тривали обшуки й вилучення. Заарештований по справі Іван Христенко видав схованки у Микільському із зброєю та боєприпасами, а за свідченнями Баса та Дугіна було вилучено більше 20-ти екземплярів оунівської літератури, листівок та плакатів.
Так починався 1944-й рік. Арештами, репресіями, боротьбою проти українського визвольного руху.
Юрій Щур, історик (м. Запоріжжя)
