Цього дня у 1986 році загинула в автокатастрофі лікарка, правозахисниця, дисидентка, разпорядниця фонду О.Солженіцина в Галичині, дружина Вʼячеслава Чорновола та Зеновія Красівського – Олена Антонів.
Олена народилася 17 листопада 1937 року у м. Бібрка Львівської області. ЇЇ мати – Наталія Коцюмбас (1907-1966), і батько, Тимофій Антонів (1902-1982), з національно активних родин. Вони завжди підтримували учасників руху опору — від січових стрільців до шістдесятників. Національне і релігійне виховання Антонів отримала в родині. На неї вплинули жахливі картини тисяч закатованих енкаведистами політв’язнів у тюрмах Бібрки та Львова, відкритих під час німецької окупації. Навчаючись у радянській школі, самостійно вивчала історію України за забороненими довоєнними виданнями, постійно відвідувала службу Божу катакомбної Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ).
Закінчивши школу, 1955-61 рр. навчалася на лікувальному факультеті Львівського медінституту. Працювала в обласному туберкульозному диспансері, де її досі пам’ятають як винятково чуйну лікарку.
За хрущовської “відлиги” та в наступні роки цілком увійшла в культурологічне, а потім і громадсько-політичне життя Львова і Києва. Була членом Клубу Творчої Молоді (КТМ). У 1963 одружилася з Вʼячеславом Чорноволом і переїхала у м. Вишгород, де він працював на будівництві Київської ГЕС. 1964 народився син Тарас Чорновіл. Антонів підтримувала зв’язки з І. Світличним, Є. Сверстюком, А. Горською та іншими шістдесятниками. Виготовляла, зберігала і розповсюджувала самвидав. Потрапила в поле зору КГБ. Зокрема і через висловлювання повʼязані із смертю Алли Горської.
Під час арештів 1965 жила у Львові. Її дім був своєрідним політичним клубом, де збиралися шістдесятники, колишні повстанці, творча інтеліґенція. Тут улаштовувалися вечори Т.Шевченка, відзначалися пам’ятні дати, релігійні свята, зокрема, готувався різдвяний вертеп зловісного 1972 з участю В. Стуса, І. Калинця, С. Шабатури, які були через декілька днів заарештовані. У цьому домі часто проводилися обшуки, він прослуховувався. Антонів погрожували арештом. В той час вона фактично стала розпорядницею фонду допомоги політв’язням та їхнім родинам (фонд О.Солженіцина) в Західній Україні і з великим ризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромних заощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі – і все більший тягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-х рр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як Антонів, Оксана Мешко, Раїса Руденко, Віра Лісова, Надія і Леоніда Світличні, Раїса Мороз та ін.
У цю напружену годину, 26.05.1979, Антонів зв’язала свою долю із Зеновієм Красівським. Формально не будучи членом Української Гельсінкської Групи (УГГ), вона готувала і передруковувала окремі її документи і возила в Москву, щоб передати закордонним журналістам. Після арешту 12.03.1980 чоловіка Антонів не могла влаштуватися на жодну роботу. Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправляла інформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність. У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській області, поділяючи долю засланого чоловіка.
Перебудову Антонів сприйняла насамперед як шанс для плідної громадської роботи, зокрема, для відновлення руху за леґалізацію УГКЦ. Але життя її раптово урвалося: 02.02.1986 вона загинула в автомобільній катастрофі.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група
Архівну довідку КГБ про О. Антонів публікуємо тут.
