На Львівщині та й в Україні загалом активізувалися скарбошукачі - «чорні археологи». Їхня діяльність завдає непоправної шкоди археологічним пам’яткам, втрачаються цінні археологічні знахідки, а прогалини в історії так і залишаться незаповнені.
Як розповів Гал-інфо директор Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ» Володимир Шелеп, від скарбошукачів потерпають не лише археологічні пам’ятки національного значення, але й дрібніші пам’ятки, які ще не досліджені науковцями.
Як розповів Володимир Шелеп, йому особисто довелося зупиняти діяльність двох чоловіків із металошукачем на території заповідної території Пліснеська. Вони запевняли, що шукають метал і не полюють за пам’ятками. Їм зробили попередження, і більше ці люди не з’являлися на території заповідника.
«У день таких скарбошукачів не зустрінеш. Натомість вони «працюють» уночі», - зазначив Володимир Шелеп.
Працівники Історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» нині працюють над тим, щоб зробити точні обміри території. Загальна площа заповідника сягає більше як 200 га, але охоронна зона є значно більшою – понад 400 га.
«Нам найняти професійну охорону досить важко, це потребує великого фінансування, а в країні йде війна. Повноцінна охорона з’явиться за рік чи два. Згідно з нашим законодавством, охороною таких пам’яток має займатися Державна служба охорони, але їхні послуги обійдуться заповіднику в рік орієнтовно в 1 млн грн», - розповів Володимир Шелеп.
Обгородити заповідну територію також складно, через величезну площу. Варто додати, що заповідник має природний захист – яри. Однак тут також є монастир і приватні садиби, а їх обгородити неможливо.
Володимир Шелеп розповів, що в Україні і за її межами діють цілі клуби скарбошукачів.
«Приїздять копати не лише з Бродів чи Золочева, але й навіть з Києва. У них є закриті групи, де вони спілкуються. Вони їздять усюди. Шукають не лише по таких великих заповідних об’єктах, але й навколо Львова. На об’їзній двоє-троє чоловік йдуть з детектором по полях, поліція їде і не звертає на них увагу. У нас це скарбошукацтво стало проблемою на рівні проблеми бурштину на Волині, Житомирщини та Рівненщини», - сказав Володимир Шелеп.
На Львівщині створили історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ»
Він наголосив, що звичайні любителі бояться діяти відкрито, однак «професійні» - ні.
«У Пліснеську я фіксував не глибокі ямки. Очевидно, що звідти дістали якусь знахідку. Також трапляються ямки глибші. Однак «професіонали» вже почали загортати ямки і навіть присипають їх листям, але археолог одразу помітить чи порушений ґрунт чи ні», - розповів директор.
Він зазначив, що заповідна територія має охоронця, який по кілька разів на день обходить територію, однак одній людині встежити за усім досить складно.
«Це проблема не лише нашого заповідника. Наприклад, біля с. Сасів, за 10 км від Пліснеська у Золочівському районі, є також давньоруське городище. Я вже декілька разів фіксував там дві-три машини скарбошукачів, які працюють там з детектором.
«Ці люди не афішують свої виїзди. Для когось це хобі, а для когось - нажива. Інше питання, які це має наслідки для держави Україна. Кожен таких розкоп – це втрачений матеріал, який навіть у випадку його виявлення, приточити до чогось просто неможливо. Окрім того, знахідки часто продають закордон», - сказав Володимир Шелеп.
Зауважимо, що до початку війни на Донбасі активно на території України діяли російські скарбошукачі.
Володимир Шелеп зауважив: «Думаю, що і до сьогодні приїздять росіяни розорювати наші пам’ятки, і ніхто їм не перешкоджає. До того ж у нас металодетектори продаються у вільному доступі».
Історико-культурний заповідник «Давній Пліснеськ» є унікальною пам’яткою не лише Львівщини, але й цілої України.
«Життя у Пліснеську умовно завершилося в середині ХІІ ст, коли пройшла монгольська навала, але воно не завершилося повністю. Місто загинуло, але люди залишалися жити на прилеглих територіях. Ресурсна зона Поліснеська дуже велика, адже мало бути десятки сіл навколо нього, які забезпечувало ресурсами місто такого типу», - сказав Володимир Шелеп.
Він наголосив, що існує кілька писемних згадок про це городище. Так у літописі Підгорецького монастиря у 1188 року згадується Пліснесько. Згадка про городище є і у «Слові о полку Ігоря», і в «Повісті минулих літ», але поселення там існувало задовго до цих писемних згадок.
«За археологічними матеріалами, городище датується кінцем VІІ ст. Починаючи від культового центру тут розвивалося слов’янське місто, яке в середині ІХ ст. стало великим слов’янським мегаполісом, протодержавою", - зазначив Володимир Шелеп.
Він наголосив, що окрім цього легендарного городища, є сотні інших поселень, які також потребують захисту.
«Ми проводимо пошукові роботи, але для цього нам потрібно кілька місяців на отримання дозволів і не завжди Міністерство культури ці дозволи надає. А тут люди просто ходять і копають, і дозволи їм не потрібні. Що шукають? Хтось шукає чорні метали, хтось - культурні цінності, а є такі, які цілеспрямовано шукають поселення залізного віку, давнослов’яські та слов’янські поселення. Для мене також дуже обурливим є мародерство. Маю на увазі розорені могил наших предків, які воювали в УПА, в дивізії «Галичина» і навіть червоноармійців. Скарбошукачі вишукують ці могили, дістають кокарди, поясні пряжки. Все це вартує копійки, але заради цього руйнують могили, а кістки просто розкидають. Не відкидаю, що за кілька десятків років таке може повторитися з нашими героями, які воюють на сході», - сказав Володимир Шелеп.
Археологи на Львівщині відкрили християнський некрополь давньоруського часу
Він наголосив, що у Пліснеську є десятки цвинтарів і часто речі, які знаходять археологи, походять з поховань.
«Люди, які полюють за скарбами, не задумуються про найбільший збиток, адже по-варварському розкопані пам’ятки вважайте є втрачені, і ми вже ніколи не зможемо заповнити пробіли історії. А наша історія понівечена часом та радянською окупацією. Вони хотіли знищити і переписати наше минуле. При цьому ми досі посилаємось на ту переписану історію. Археологія натомість буквально відкриває іншу історію, яку неможливо спростувати. Пам’ятки, які знаходив Михайло Филипчук (багаторічний керівник археологічної експедиції у Пліснеську, директор Інституту археології ЛНУ імені І.Франка Михайло Филипчук, 19 грудня 1955 – 31 липня 2016, - ред.), були часто сенсаційними. Росіяни досі цього не визнають. Кілька тижнів тому охоронець на території Пліснеська зустрів двох чоловіків, один із них представився співробітником Петербурзького університету. Цей чоловік почав говорити, що Михайло Филипчук зробив багато відкриттів, але вони цього не визнають. Звісно, адже вони десятки років намагалися написати свою «правильну» історію, а ті речі, які віднайшли археологи в Пліснеську, поламали і заперечили те, що будувала не один рік радянська історіографія. Тому те, що роблять з нашими пам’ятками скарбошукачі, - це гра на руку окупантам у війні за історію», - заявив Володимир Шелеп.
Він зазначив, що на Львівщині є 11 археологічних пам’яток національного значення, це і Стільське городище, і Тустань, але є такі, які не внесені у реєстр.
«Львівщина і Галичина загалом дуже багата на такі пам’ятки, і поліція має ставитися відповідальніше до цього. Крім того, згідно із законодавством, є кримінальна відповідальність за такі речі. Яка передбачена ст. 298, 297 ККУ. Зокрема, якщо є припущення, що на ділянці є пам’ятка археології, то за нелегальні розкопки передбачена адміністративна відповідальність. Якщо ж йдеться про пам’ятку археології національного значення, то передбачена відповідальність від 5 до 8 років позбавлення волі», - сказав Володимир Шелеп.
Михайло Филипчук: У Плісниську можна простежити тяглість монастиря і церков від ХІІ до ХХ століття
Довідка.
Пліснеське городище – унікальна пам’ятка ранньосередньовічної доби досліджується близько 200 років. За цей час на його території та в околицях проведено масштабні пошукові роботи. Однак через суб’єктивні та об’єктивні обставини, переважна частина матеріалів і польової документації втрачена.
Городище Пліснеськ - це залишки слов’янського та давньоукраїнського міста, яке згадується двічі у літописах під 1188 і 1232 рр. (Плъснськ, Пльеснеск, Преснеск) і в «Слові о полку Ігоревім».
В літописі під 1188 р. говориться про те, що волинський князь Роман Мстиславич відіслав до Пліснеська військо, щоби вигнати звідти галицьких бояр та їх союзників – угорських феодалів.
Другий запис під 1232/33 р. сповіщає про похід на Пліснеськ князів Данила Галицького та Олександра Белзського, про їхню перемогу над пліснеськими боярами Арбузовичами, які не хотіли визнавати їхню владу над собою. Князі взяли в Пліснеську велику здобич і повернулися до Володимира-Волинського.
Нагромаджений у процесі польових досліджень обширний матеріал дозволив виділити та окремішньо простудіювати різні складові Пліснеського археологічного комплексу. Так, базовими пам’ятками слов’янського, давньоруського та пізньосередньовічного періодів тут виступають:
давньослов’янський культовий центр кін. VІІ–Х ст. (ур. «Оленин Парк»);
Слов’янське городище ІХ–Х ст. (ур. «Побіч», «Поділ», «Кецарки», «Оленин Парк», «Замчисько», «Високе городиско», «Поруби»);
Давньоруське городище ХІІ–ХІІІ ст. (літописний Пліснеськ), (ур. «Оленин Парк», «Замчисько»);
Курганний могильник ХІ – поч. ХІІ ст. (ур. «Поруби»);
Підгорецький («здавна іменований Пліснеський») монастир ХІІ–ХVІІІ ст. (ур. «Оленин Парк» та «Високе городиско»).
Практично усі пам’ятки, які хронологічно пізніші від культового місця, знаходяться в межах укріпленої території слов’янського городища ІХ–Х ст. (близько 450 га).
Анна Джунківська.
