Тату-майстер Ярослав Пастернак займається татуюваннями вже не перший рік, жартує, що за весь час роботи з клієнтами можна було видати збірник з їхніми історіями, але в татуювальника, як у священника на сповіді: «усе що було на тату-сеансі, залишається на тату-сеансі».
У розмові з майстром поговорили про те, як сучасне суспільство змінює своє ставлення до тату, чи завжди набиті надписи мають якісь сенси, а також з’ясували, коли у Львові з’явилось так багато тату-майстрів та яким чином ситуація в країні відбилась на їхній роботі.
***
Повернувшись на початок двохтисячних чи навіть трохи далі татуювання на комусь у більшості українців асоціювалось з чимось дуже епатажним, приголомшливим, а людей з тату за замовчуванням відносили до конкретних груп – ув’язнених, байкерів, панків, неформалів чи тих, що служили.
Суспільство дорослішає у своїх поглядах, і сьогодні нанесений на тіло знак здебільшого просто прикрашає його. Усе рідше зустрічається осудливе ставлення до татуювань, а кількість майстрів лише збільшується.
Ярослав Пастернак спостерігає, що українці переживають новий рівень розуміння, коли тату вже не вважають чимось маргінальним і від нього не “віє” тюремною романтикою.
“До прикладу, мій дід ще може сказати, що забиваються лише зеки. Кілька років тому мій тесть, коли дружина зробила татуювання сказав: не дай боже, ти ще одне зробиш. А нещодавно він мені подзвонив і запитав, чи можу я йому зробити тату.
Я зробив татуювання своєму татові, дядьку, тобто старшому поколінню, людям від 50 років. Вони почали робити тату і це, на мою думку, вже свідчить про якусь європейську свідомість. У Європі це окей, коли люди старшого покоління – і в 60, і в 70 – ходять з татуюваннями й це прикольно”.
Думки, що кожне татуювання має щось означати, а люди, які їх набивають є неформалами, бунтарями у світі тату вважають дуже застарілими й стереотипними. Тому сучасні тату-майстри радять не запитувати про значення написів на тілі у когось.
“Колись розмір тату визначався сірниковою коробкою або пачкою з-під цигарок. Люди говорили: мені треба тату, довжиною три сірникові коробки, а ще я хочу набити сову, бо вона означає мудрість. Люди лізли в інтернет, шукали значення тату і дивним чином ця тюремна логіка, пережиток 90-х передався нашому поколінню.
Насамперед для кожної людини це індивідуальна ситуація: хтось вкладає в це сенс, хтось – ні. Ми від того такими семимильними кроками віддаляємось”, – вважає Ярослав.
Тату передусім виконує естетичну функцію. Доволі часто до майстрів звертаються люди, які хочуть перекрити певні недоліки: невеликі післяопераційні шрами, келоїдні рубці та розтяжки, пов’язані з різким набором чи втратою ваги. А ще більший попит трапляється серед клієнтів, які економлять на тату, розповідає Ярослав:
“Часто люди роблять собі незрозуміло що, а потім приходять і просять врятувати, перекрити, закрити, навіть просто закатати у чорний. Однак потрібно розуміти: переробити старе тату в рази три важче, ніж набити нове незалежно від його складності. Це непросто, оскільки неякісне тату потрібно перекрити малюнком в три рази більшим, ця робота має свою специфіку та нюанси”.
За словами майстра, близько двох років тому популярністю користувались так звані партаки – недосконалі, неправильних пропорцій татуювання з простими композиціями. Серед різних напрямків існує навіть такий стиль тату, подібний до дитячого малюнка, але в реальності люди зазвичай хотіли зекономити.
“Я ставлюся до них, як до людей, що в силу своєї неплатоспроможності видають бажане за дійсність. Це як ширма: вони насправді дуже хочуть тату, але не можуть дозволити собі хорошого майстра.
В принципі є навіть стиль, така річ як малюнок п'ятирічної дитини. Людина, яка вміє малювати, в житті не повторить малюнок, ідентичний дитячому, це нереально. Є, звісно, ті, що дуже криво малюють, і в них це направду дар. Утім це було популярним років два тому, коли воно гуляло інтернетом. Сьогодні це забулось.
Зараз навпаки повертається мода до трайблів – тату, як у головного героя Тарантіно "Від заходу до світанку", у нього було тату на всю шию з таких переплетінь. Вони були модні в дев'яностих, і зараз цей тренд повертається. Нове покоління, молодь їх собі "лупить", я дивлюсь і хочу плакати, бо через років три воно вийде з моди й люди, які роблять лазерне видалення просто озолотяться на них, – ділиться тату-майстер Ярослав Пастернак.
Сьогодні у Львові концентрується значна кількість майстрів тату, які працюють як в різних стилях, так і за різну ціну. Ярослав пояснює це не масштабами міста, можливостями, а тим, що стати татуювальником стала значно простіше та дешевше.
"Я пам'ятаю, коли мені було 18 років, так би мовити, на весь Львів був один тату салон і декілька майстрів, яких знали всі й у них забивалися. Але це не пов'язано з тією причиною, що ніхто не хотів робити тату.
З часом поріг входження в цю професію знизився: необхідні речі стали значно доступніші й дешевші. До прикладу, машинку, яка колись вартувала 400$, сьогодні можна придбати за 5000 гривень у два кліки в інтернеті. Не треба їхати умовно в Москву чи кудись в Європу, щоб купити та перевезти це все. Також колись не було голок, тому майстер самостійно з основи їх паяв. Треба було бути нівроку “кулібіним” й інженером, щоб це почати та зрозуміти, як воно працює і загалом мати багато грошей, розуму, щоб все почати”.
Зараз навіть підліток може назбирати певну суму на стартер пак, запустити в соцмережах рекламу й отримати перших клієнтів. Це готовий кейс татуювальника-початківця. І таких дуже багато, розповідає Ярослав і додає: “Однак існує така закономірність, що багато з них відсіюються. Вони це сприймають як хобі: зробили кілька тату, пішло, не пішло, – “ай! хай буде так”.
Сучасних тату-майстрів, за словами Ярослава Пастернака, можна поділити на три хвилі. До першої хвилі він відносить майстрів і майстринь, які зазвичай дуже закриті й не діляться секретами успіху з наступниками. Натомість майстри нового покоління таку інформацію з радістю розповідають і з цією метою навіть проводять платні курси. Небезпека може бути у тому, що не завжди майстри-початківці здатні якісно навчити іншого.
Також великий вибір майстрів спричинив разючий демпінг цін, коли у професію прийшли новачки, які були готові нанести тату за ціну рівну вартості матеріалів:
“Раніше майстри з першого покоління, які працювали у Львові, були монополістами та спокійно доходили до ціни 400$ за сеанс. Аж поки не прийшла молодь, яка почали це робити, до прикладу, за 400 гривень.
Хтось бере 400$, інший майстер задовольнятися 400 гривнями — різниця колосальна. "Старі" майстри почали знижувати ціни, хтось залишився на своєму рівні, хтось підняв. Тому зараз спостерігаємо такий діапазон”.
З початком повномасштабної війни вітчизняна економіка переживає непрості часи, що відбивається на можливостях людей і зокрема матеріальній спроможності клієнтів тату-салонів. Упродовж перших двох місяців після вторгнення Ярослав не зробив жодного татуювання:
“До війни працювали майстри, в яких був такий собі запис, і були ті, у кого він був понад норму. Коли почалась війна, сталось так, що в нерозпіарених майстрів попросту не стало запису, а тих, до кого і раніше часто приходили клієнти, їх лише побільшало. Ось так воно спрацювало”, – пояснює татуювальник. – На початку весни я був не в стані, сидів вдома, читав новини у телеграмі, хотів щось викласти в інстаграм, але лізли думки: що про мене подумають люди. Тут війна, а я тату битиму”.
Згодом майстри помітили, як серед українців відновився попит на тату. Але цей показник взаємозалежний від стану самої країни й від того, що в людей у головах, стверджує співрозмовник.
"Я вже писав, що ми, люди, такі створіння, які адаптуємося до всього. На початку було дуже важко взагалі розібратися і прийняти той факт, що розпочалась війна і як з цим жити. Згодом українці почали звикати і до війни, і до повітряних тривог. Також стали ходити на роботу, знову відчули, що у них є гроші, позакривали свої базові потреби.
Усі, мабуть, розуміють, що в цьому списку тату не є тією річчю, на яку передусім витрачається людина. Люди найперше закривають нагальні питання, а вже тоді повертаються до тату. Наскільки стабільна ситуація в країні, настільки більше роботи. Так в принципі було і в ковідні часи. Будь-яке потрясіння соціуму безпосередньо відбивається на роботі тату-майстрів”.
У частини суспільства, яке живе у війні, почала виникати потреба закарбувати ці події, переживання, емоції через символи на тілі, зокрема патріотичні тату. Усі патріотичні роботи у своєму портфоліо Ярослав зробив після 24-го лютого:
“До того в мене в принципі не було запиту на них. Люди не хотіли, а зараз їхня свідомість змінилась. Мені імпонує їх робити – орнаменти, вишиванки, маки, колоски – і мені подобаються люди, які хочуть це приміряти на себе.
Усі патріотичні татуювання прикольні. У мене зараз є ескіз українки – не то відьми, не то просто дівчини – яка тримає в руках гілочку бавовни. Вона уже готова, намальована і чекає часу, коли її майбутній власник отримає зарплатню і запишеться до мене”.
Перед тим, як зробити тату Ярослав Пастернак застерігає, що потрібно порадитися з лікарем, адже тату це відповідальність клієнта. Є перелік шкірних хвороб чи інших недуг, пов’язаних зі згортанням крові, коли протипоказано роботи татуювання.
“Я не можу в кожного клієнта вимагати, щоб він прийшов до мене з готовою довідкою, бо я просто сидітиму без роботи. Зазвичай, якщо у людини є проблема, вона знає про неї та її озвучує, коли спілкується з майстром”, – пояснює майстер.
При виборі татуювальника_ці варто звертати увагу на відгуки й роботи в соцмережах чи на сайті, а потім записатись на консультацію.
“Людина, до прикладу, в інстаграмі виставляє своє портфоліо, і це вже 50% того, на що варто звернути увагу, – стверджує Ярослав. – Погортати, подивитись в хайлайтсах закріплені відгуки. Мені здається, ґрунтовний аналіз можна провести лише скануючи профіль майстра.
Далі можна записатись на консультацію. Більшість людей і майстрів цього не роблять, але це в принципі не важко. Просто прийти до цього майстра, побути в його атмосфері, поговорити про ескіз, обрати його, побачити обстановку, звернути увагу на чистоту і що не менш важливо – поспілкуватися з людиною”.
Підготувала Ірина Оліщук
