Є таке село на Волині – Старий Чорторийськ. Трохи збоку від міст і великих доріг. Проте в минулі віки завдяки володарям ця назва лунала на всю Європу.
З 14 до 19 століття князівський рід Чорторийських міцнів, приєднував нові володіння, розширював сфери впливу і керував величезними землями від Варшави до Москви. У ті часи ця династія впливала не лише на життя держав, а навіть товаришувала з королями й імператорами.
Проте, як і багато подібних сімей, почалася їх історія з пригод трьох братів, які вбили главу держави, трохи помандрували світом і повернулися додому, щоб управляти цими землями.
А звали цих братів Іван, Олександр і Михайло. Жили вони у 15 столітті – в той час, коли Велике князівство Литовське лихоманило від громадянської війни. Більшість земель, насамперед – теперішніх білоруських і українських, підтримало свого кандидата у правителі – князя Свидригайла. Чорторийські теж були на його боці. Тим більше, що були вони сусідами – від столиці цього Великого князя Руського Луцька до Чорторийська рукою подати.
А ще братам подобався шумний і войовничий характер Свидригайла. Не вмів він програвати і не любив відступати, а тому не раз і не два намагався відвоювати своє. Та й ще пообіцяв правитель, що буде захищати інтереси православних, що було князям до вподоби.
З іншого боку, був князь Сигізмунд, за яким стояли литовські землі, Польське королівство і католицький Захід. Сигізмунд був хлопцем рішучим, владу любив, а ділитися з нею – не дуже. І усіляких агресивних і надміру активних халамидників, як-от Чорторийських, недолюблював.
З правильною політичною силою Чорторийські не вгадали.
У 1435 році у битві під Вількомиром їхні війська були вщент розбиті, їхній правитель втік і до влади прийшов Сигізмунд. Проте князям пощастило. Новий великий князь переслідувати їх не став, а навіть дав деякі посади при владі. Наприклад, конюшого – як би зараз сказали, міністра транспорту. Князі навіть погодилися перейти до католицизму, щоб не викликати підозру.
Однак, новий правитель відзначався неймовірною параноєю і постійно шукав якісь змови проти себе. А тому з часом поповзли чутки, що планує він влаштувати «велику чистку» серед придворних. Чорторийські порадилися з однодумцями і вирішили, що варто брати ініціативу в свої руки. А тому швиденько організували змову і… вбили правителя держави. Сигізмунд не проправив і 5 років від часу своєї перемоги.
Волинські князі, напевно, думали, що їхній старий знайомий Свидригайло повернеться і все буде, як і раніше. Проте старий інтриган і вояка не захотів боротися з новим поколінням польських і прозахідних князів і королів. А тому погодився на правління у Луцьку без будь-яких претензій на великокнязівський престол.
Один з братів – Іван – вирішив діяти радикально. Саме його вважають головним організатором вбивства Сигізмунда. А ще, як родич правлячої династії, він мав право зайняти престол. Тому після вбивства великого князя він захопив столичний замок і скарбницю великого князя.
Проте вчорашні його соратники вирішили, що для нього всього цього буде забагато і вибрали новим правителем сина польського короля Ягайла Казимира.
Іван, розуміючи, в яку халепу він потрапив, здаватися не збирався. Замкнувся у замку зі своїми загонами і сказав, що не вийде звідти і не віддасть казну, доки нова влада не видасть йому гарантію повної амністії.
Казимир, хоч і був дуже юним, проте розумом обділений не був. Гарантію видав, Чорторийського випустив.
Князя Івана і справді ніхто не збирався вбивати, хоча спроби потягати його по судах були. Однак, розумний і впливовий волинський можновладець отримав додаткову гарантію безпеки від польського короля і привілеї від угорського короля.
Через кілька років Чорторийський востаннє зустрівся зі своїм старим приятелем і правителем Свидригайлом. Разом з іншими князями вони домовляться, що по смерті останнього і Луцьк, і Волинь залишаться у складі князівства Литовського, а не перейдуть під руку польського короля. А після цього Іван Чорторийський виїде на Сіверщину, де буде правити в Трубчевському князівстві, відбиваючи атаки московитів і татар.
Нащадків у нього не залишиться.
Другий із братів Чорторийських – Олександр теж візьме участь у вбивстві Сигізмунда. Проте, на відміну від Івана, він подалі від переслідувань виїде на схід, у Велике князівство Московське. Там тоді правив родич князів Василь Темний, який дуже зрадіє тому, що на його сторону перейшов такий видатний і багатий свояк.
Олександр стане намісником свого московського родича то в Великому Новгороді, то у Пскові. З військами останнього міста він не раз вторгатиметься у сусідні володіння Тевтонського ордену. І літописець з гордістю напише, як князь Чорторийський з псковичами «і землі попалили, і хрест з церков зняли, і попа поімєли, і купу жінок з дівчатами полонили».
Так триватиме майже 20 років, проте дружніх відносин в Олександра з Москвою не буде. З нею він воюватиме на боці Великого Новгорода, одружиться з донькою головного конкурента великого князя, а потім відмовиться приносити йому присягу і… повернеться на рідні землі.
Той таки Казимир, який ще раніше пробачив його брата Івана, дасть в управління Чорторийському Чернігівську волость за Дніпром, Логойське князівство біля Мінська і Кам’янець-Подільський. Там і проправить середній з братів ще понад 15 років до самої смерті.
Але найбільше пощастить наймолодшому з Чорторийських – Михайлу.
Разом з польським королем Владиславовм Варненчиком юний князь поїде у похід на Угорщину. Там він отримає привілей, який не просто дасть їм князівський герб, а й підтвердить, що їх сім’я є родичами правлячої династії (а, відповідно, і має право на владу). І все це буде відбуватиметься у той час, коли його брати втікатимуть від можливого покарання.
Михайло отримає землі на Волині, але весь свій час буде проводити на теренах теперішньої Вінничини, де керуватиме обороною південних кордонів. І буде це справа дуже важка і небезпечна, але і така, що приносить славу. Турки і татари, місцеві розбишаки, загони свавільних сусідів-князів, залишки золотоординських загонів – з усіма ними Михайло буде воювати досить успішно.
Його дружиною стане донька луцького намісника Немири Резановича – Софія. І буде у них 3 дітей, які стануть ще заможнішими, впливовішими і багатшими.
Але початок величі і слави фамілії Чорторийських, які пізніше впливатимуть на імперії, поклали саме ці 3 брати. Вони були справжніми синами своєї епохи – жорсткої і рішучої. І долі їх – це яскравий символ цього!
Андрій Павляшик, для Гал-інфо
