Репресії радянської влади, спрямовані проти Греко-католицької церкви, набули свого апогею у 1944-1945 роках. Водночас навіть після так званого Львівського псевдособору радянська влада не припинила переслідувати тих, хто формально перейшов до православʼя. На основі матеріалів із архіву СБУ, спеціально для Галі-інфо, історик Володимир Бірчак розповів про долю о. Петра Каблака.
Очі отця Петра Каблака були опущені додолу. Біля серця гадюкою звивалася тривога. Він поволі йшов вузькими вуличками вечірнього Львова і згадував події останніх днів: …… відбувся Львівський собор, делегатом якого він був як представник Підгаєцького деканату греко-католицької церкви. А сьогодні?! Сьогодні він формально перейшов до РПЦ… Перед очима з’являлася лиця знайомих священиків, які не зробили цього кроку і були вже в дорозі до Сибіру. А він зробив! Чому? Не зі страху за життя, бо воно належить Богові, не з боязні втратити майно, бо його не мав (у 1939 році радянська влада забрала все). Зробив, щоб далі працювати у Христовому винограднику, гласити Євангельську благовість. Бо хто ж буде сповідати, причащати, хоронити людей, якщо всі поїдуть до Сибіру? От і зараз – йде хрестити дитину вояка УПА Миколи.
Під час хрещення отець Петро був дуже напружений. На словах «Чи відрікаєшся ти сатани?» - ніби завмер, за декілька хвилин перед очима пройшло все його життя…
Народився Каблак Петро Павлович 5 квітня 1888 року в селі Раків Долинського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області в сім’ї селянина-середняка. Початкову освіту здобув у рідному селі, потім навчався у гімназіях Стрия та Перемишля. А в 1909 році вступив до Львівського університету на богословський факультет, який закінчив у 1912 році. У цьому ж році одружується із Софією Каблак. Бог поблагословив його двома дітками – донькою Ольгою (1914 р.н.) та сином Левом (1916 р.н.).
У 1913 році Каблак Петро Павлович був рукопокладений митрополитом Андреєм Шептицьким у сан греко-католицького священика й отримав парафію в селі Нижня Липиця Більшівцівського (нині Рогатинського) району. Працював священиком на Львівщині (с. Орів Сколівського району), на Івано-Франківщині (с. Нижнів Тлумацького району), а з 1924 року на Тернопільщині – парох Свято-Миколаївської церкви села Боків Підгаєцького району. У 1939 році з приходом на територію Галичини радянської влади попадає, як і більшість населення, під процес розкуркулення. А у 1941 році, коли відбулася зміна влади, не вимагає повернення конфіскованої землі та реманенту, бо уповав на слова з Господньої молитви – «хліб наш насушний, дай нам сьогодні». А громада села регулярно приносила отцю продукти харчування.
Ще один факт зринув у пам’яті о. Петра: 30 червня 1941 року він разом із греко-католицьким священиком із с. Шумляни Миколою Старухом освятили в с. Боків символічну могилу «Борцям за волю України».
Із глибини задуми отця вивів плач немовляти «Відрікаюсь сатани! Відрікаюсь! Відрікаюсь!» - повторив о. Каблак разом із хресними батьками.
Петра Каблака заарештували 9 травня 1950 року співробітники УМДБ по Тернопільській області і ув’язнили у тюрмі м. Тернополя. Основними звинуваченнями, які йому пред’являли були – участь у контингентовій комісії та зв’язок із Організацією Українських Націоналістів, а саме те, що він хрестив дитину одного оунівця та переховував членів організації в себе вдома. Отець пояснював слідчим, що жодного контингенту із селян він не збирав, просто він, як і більшість священиків Галичини в період німецької окупації, був змушений два рази на рік у проповідях згадувати про здачі контингентів німцям, для того щоб запобігти більшим репресіям. Водночас о. Каблак заперечував свій зв’язок із ОУН, аргументуючи це тим, що, хрестячи дитину, він лише виконував свій обов’язок священика, а переховував він в себе свою рідну сестру, яка була вивезена на спецпоселення в Комі АРСР, звідки втекла.
У результаті проведеного слідства о. Каблака Вироком Тернопільського обласного суду від 22 серпня 1950 року на основі статей 54-3 (зв’язок з контрреволюційною метою із іноземними державами або їх представниками) та 54-10 (антирадянська агітація) Кримінального Кодексу УРСР засудили до відбуття покарання у виправно-трудових таборах строком на 25 років, з обмеженням в політичних правах по пунктах а, б, в ст. 29 КК УРСР на 5 років та з повною конфіскацією майна.
Після цього отець написав касаційну скаргу до Верховного Суду УРСР із проханням зменшити термін ув’язнення, проте Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 1950 року вирок було залишено без змін.
У 1954 році справа отця Каблака черговий раз переглядалась, але згідно висновку комісії по перегляду справ на осіб, які засуджені за контрреволюційні злочини по Тернопільській області, від 29 грудня 1954 року вирок знову залишено без змін. Проте вже за кілька днів відповідно до Ухвали постійної сесії Карагандинського обласного суду в зв’язку із похилим віком та станом здоров’я отця звільнено із виправно-трудового табору, звідки він вийшов 8 січня 1955 року.
Отець Каблак Петро Павлович реабілітований Прокуратурою Тернопільської області 12 вересня 1991 року.
Стаття підготовлена за матеріалами кримінальної справи Каблака П.П. (Архів УСБУ в Тернопільській області).
Володимир Бірчак, історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху.
