У травні 2016 року шепетівчанин Станіслав Журавльов, радіомеханік за освітою, свідомо підписав контракт на проходження військової служби у Шепетівському зенітному ракетному полку повітряного командування «Захід».
Поза сумнівом, він знав, що може потрапити на передову, проте зважився на серйозний крок. З військовою справою Станіслав був знайомий, бо проходив строкову служби у 43-му окремому полку зв’язку у м. Одесі.
Через 9 місяців служби у так званому 12-му містечку відбулася перша ротація воїна у зону АТО — у смт. Гродовку Донецької області. Там проходила третя лінія оборони. Кілька місяців взвод охорони, у складі якого перебував Станіслав, виконував поставлені завдання. Але тоді солдат і гадки не мав, що згодом знову потрапить на Схід України, тільки цього разу на передову.
Приїхавши у рідну Шепетівку, контрактник надовго не затримався вдома, бо його зарахували у списки піхоти для подальшого військового навчання. У складі 30-ї окремої механізованої бригади (м. Новоград-Волинський) він з двома десятками військовослужбовців Шепетіівського зенітного ракетного полку проходив бойове злагодження на полігонах у с. Гончарівському, що на Чернігівщині, та м. Новоград-Волинському. Там військових готували до несення служби у «гарячих» точках. Строковики стріляли з різних видів бойової техніки, зокрема зенітних установок, великокаліберних кулеметів тощо.
— На передову ми потрапили наприкінці жовтня 2017 року, — розповідає Станіслав. — До ворога – 800 метрів. При собі кожен військовий мав автомат Калашнікова та 4 «магазини» набоїв до нього, бронежилет. У розпорядженні підрозділу — три БРДМ (броньована розвідувально-дозорна машина), автомобілі «Урал», ГАЗ та ЗІЛ.
Жили наші захисники по четверо чоловіків у бліндажах, які знаходилися на території дачного масиву за чотири кілометри від штабу у м. Красногорівці, це була перша лінія оборони. Їм довелося оті бліндажі ще облаштовувати і накривати дерев’яними колодами.
За словами молодого чоловіка, який отримав посаду навідника ЗУ-23-2, оборону кожного з пунктів призначення, які називали «червоним», «жовтим» та «зеленим», здійснювали 14 осіб. Заступали у наряд по двоє воїнів кожні чотири години.
Разом зі Станіславом на «червоній» позиції перебував прапорщик з 12-го містечка Максим Мишталь. Удень на передовій було більш-менш спокійно, обстрілювали українські позиції 2-3 рази. А от уночі сепаратисти «розважалися».
— Були такі періоди, коли бойовики стріляти по наших позиціях з шостої вечора до шостої години ранку. На кулеметі раз у раз закінчувалися набої, а навкруги – болото й вода, бігати важко. А на териконі, до того ж, стояв ворожий міномет. Після найстрашнішого у житті бою ми довго відходили. Тоді я добу не телефонував рідним...
Іноді нам навіть не вистачало часу, щоб поїсти, не те, щоб приготувати. Тому у хід йшли консерви, закрутки, інші продукти, які привозили волонтери, передавали рідні. Щодо особистої гігієни, то приймати душ їздили у м. Красногорівку. Тут, на околиці, мешкали віруючі. Вони дозволяли митися на території їхнього домоволодіння, крім суботи і неділі, бо у вихідні у них відбувалися Богослужіння.
Цікаво, що у самому місті Красногорівці магазини та дві школи працювали до обіду. З 14-ї години усі сиділи у власних домівках. У Красногорівці світло вмикали 5-6 годин на день. Місцеве населення мало проблему з питною водою. Тому її часто купували у магазинах або ж брали привозну біля міського комісаріату.
Одного разу бійці дісталися «сірої зони» і забрали звідти пробитий осколками червоно-чорний стяг «Правого сектора», який Станіслав Журавльов (позивний «Динамік») привіз як експонат до музею М. Островського.
На передовій солдат із 12-го містечка знайшов вірного товариша – Сергія Хоменка (позивний «Хамза») із 30-ї бригади. Саме він, не роздумуючи, прикрив Станіслава від вибуху міни в окопі. І завдяки йому наш земляк повернувся додому живим до коханої дружини Анни, мами Марії Іванівни і тата Віктора Дмитровича. Та найбільше очікував зустрічі з дядьком п’ятирічний племінник Дем’ян, який разом з рідними Станіслава приїхав у той день на залізничний вокзал.
І справді — дякуємо, що повернувся живим!
Алла МАЗАНЮК
