20 серпня 1944 року біля села Лагодів (раніш Глинянського, а тепер Перемишлянського району) Львівської області відбувся бій між учасниками Самооборони села Лагодів та радянськими підрозділами, куди входили як працівники Глинянського районних відділів НКВД/НКГБ, так і військові підрозділи, а також працівники районного військового комісаріату та радянський партійний актив району.
Головною причиною наступу була мобілізація мешканців села до червоної армії, оскільки жоден із них такого бажання не виявив.
Так, за радянськими даними:
"В Глинянском районе 20.8.44 года отряд воинской части в составе 240 человек, в месте с работниками РО НКВД, НКГБ, Райвоинкомата и партийного советского актива проводил проческу неселенного пункта Ляходов. При подходе к этому пункту отряд подворгся сильному обстрелу бандеровцев". [ДАЛО, Ф.П-3, Оп.1, Спр.224, Арк.34-35].
За іншими, теж радянськими даними:
"20 августа 1944 г. Львовским облвоенкоматом в Глинянский район, для организации мобилизации в Красную армию, была направлена группа бойцов в количестве 200 человек. Не доходя до райцентра Глиняны у села Ляходов, указанная группа была обстреляна бандой бандеровцев".
Р. Лаба на сторінках часопису "За вільну Україну" пише: "Тієї серпневої неділі 1944 року в селі Лагодів, що на Перемишлянщині Львівської області, почало світати разом із інтенсивною стріляниною. В західній частині села зав’язався бій між стрільцями місцевої самооборони і карателями-енкаведистами, котрі вчинили напад, аби насильно мобілізувати на фронт сільських юнаків, які вперто не з’являлися у військкомат.
Коли сонце вже стояло в зеніті, московські людолови відкрили по селу мінометний вогонь. Та самооборонці розгадали цей маневр. Стріляли з цегольні. Тож група під керівництвом Антошківа швидко змусила міномет замовкнути – вона напала на ворога з тилу. З тих мінометів потім стріляли по летовищу на Ксьондзовій Дебрі.
Однак над селом з’явилися совєтські літаки з військового аеродрому, що був розміщений поблизу Курович. Розстрілявши у мешканців села увесь боєкомплект, літаки повернулися до місця дислокації. А над вечір обстріл села з боку летовища розпочала зенітна артилерія. Так минув перший день самооборони.
Наступного ранку знову з’явилася пара літаків, які продовжили обстріл запалювальними набоями. Третього дня з боку Погорільців до села увірвалися три броньовики, які поливали кулеметним вогнем усе навколо. Після короткого бою самооборонці захопили один броньовик, підняли на ньому синьо-жовтий прапор і з тріумфом об’їхали село. Літаки з’являлися знову і знову, але, на щастя, густі сади завадили виникненню пожеж. Врешті-решт, зустріли черговий приліт ворожих літаків інакше. З гори Камінь відкрили по них інтенсивний вогонь. Літаки зробили над селом зо три кола і раптом один з них задимів, за ним потягнувся чорний шлейф диму і вогню. Машина не “дотягнула” до летовища і впала десь у полі поблизу Підгайчиків. Більше літаки не з’являлися над Лагодовим". (Роман Лаба. "Лагодів протистояв окупантам", часопис "За вільну Україну", 07.08.2001 р.).
За цими ж даними під час бою Лагодівською самообороною командували Іван Крамар, Теодор та Дмитро Цимбали. Останній, рівно ж як і згаданий вище Степан Антошків, у 1945 році були захоплені органами НКВД й Військовим трибуналом засуджені до розстрілу.
Знову за радянськими даними:
"Ввиду многочисленности бандеровской банды, отряд к селу не был допущен. Для оказания помощи из райцентра к месту боя прибыл артдивизион, в состав которого вошли начальник Глинянского РО НКГБ, 1-й секретарь Глинянского райкома КП(б)У и заведующий отделом Львовского обкома КП(б)У".
Під час цього бою начальник районного відділу НКГБ лейтенант Сивоконь був ранений, а 1-ший секретар РК КП(б)У Калашніков - загинув.
Коротка довідка. Організаційно станиця села Лагодів Глинянського району Львівської області належала до Перемишлянського району ОУН. Станичним Лагодова у період німецької окупації був Г. Возний, а після приходу радянської влади до літа 1945 року П. Профета.
У період знову ж німецької окупації в Лагодові була організована Самооборона. Разом з тим, село було центром Лагодівського куща ОУН, до котрого крім самого Лагодова входило кілька довколишніх сіл Глинянського та Перемишлянського районів. У 1945-1946 рр. кущовим провідником був І. Зварич - "Цвіркун". Він також очолював кущову боївку, котра була однією із найактивніших теренових боївок на території цих районів.
Загалом Лагодів виставив під зброю в рядах ОУН та УПА не менше сотні учасників, серед котрих, зокрема, були відповідальні функціонери ОУН обох районів. Останнім мешканцем села, котрий поліг у бою проти радянської влади був М. Брилинський - "Директор", "Славко", "Дон". Упродовж 1944-1950 років він займав ряд організаційних постів, а останньо був кущовим провідником й загинув на засідці МГБ-істів біля Лагодова 2 квітня 1950 року.
