На сьогодні у світі дуже популярним є бути гіком. Хто це такі?
Якщо ви пам’ятаєте, яку фразу сказав Спок на 10 хвилині 5 серії 3 сезону Стар Треку, ви – гік. Простіше кажучи, гік – знавець поп-культури (сучасної, або минулого) як в цілому, так і в конкретних її проявленнях. Цим ж визначенням можна охарактеризувати й фанбоїв. Вони були завжди, проте зараз фанатіння по масовій культурі минулого набуло масового, пробачте за каламбур, характеру. А корпорації це дуже швидко зрозуміли, і тепер жоден фільм, що носить горде ім’я блокбастер не обходиться без відсилок, пасхалок і омажей до поп-культури, наприклад 80-х років, або ж окремих популярних явищ того часу.
Але ж чому нам так подобаються відсилки, та пасхалки? В чому різниця між цими поняттями? А головне – чи може це завдати шкоди сучасному кіно-мистецтву?
Як відрізнити пасхалку від відсилки?
Не дивлячись на те, що це є дуже схожі поняття, вони не є однаковими.
Відсилка. Відсилкою до іншого твору/явища можна вважати цитату, згадку, такий ж самий сюжетний оборот, який може зрозуміти кожен, хто знайомий з творомявищем до якого відсилають. Відсилки, зазвичай не прихованні від очей глядача. Вам не доведеться втрачати свій час на її пошук. Також, як правило, вона якимось чином пов’язана з загальним сюжетом. Приклад: дуже відоме зображення обличчя Роберта Дауні Молодшого, що вже сотні разів було перероблено на мем напряму пов’язано із відсилкою. У фільмі «Месники» звучить наступний діалог:
Нік Ф’юрі: я не знаю про нього(посох), але він бере енергію від куба. І я хотів би знати, як Локі використав це, щоб перетворити двох найкрутіших людей, що я знаю на власних літаючих мавп.
Тор: Мавпи? Я не розумію…
Капітан Америка: Я зрозумів!
(Після чого Тоні Старк, роль якого й виконує Роберт Дауні Молодший, і робіть це обличчя)
Латаючи мавпи були у книзі «Чарівник з країни Оз», саме на неї це і є відсилкою. Але ж де тут сенс? Справа в тому, що мавпи у творі були бійцями головного антагоніста, як і ті, про кого йдеться мова у фільмі.
Окремим видом відсилок є омаж. Зазвичай це є точне копіювання тієї чи іншої сцени вже готового продукту з минулого, що використовується у якості віддання поваги до творутворцяепохи. Прикладом омажу є 4 серія 4 сезону серіалу «Чорне дзеркало». Оточення футуристичного космічного корабля явно натякає на серіал «Стар Трек».
Пасхалка. Назва цього терміну є скороченням від «пасхальне яйце», які, по повір’ю, ховає на свято пасхальний кролик. Пасхалка є тією ж відсилкою, проте вона а) не пов’язано з сюжетом, і б) потребує зусиль, щоб бути знайденою. Приклад: головні герої мультфільму «Рапунцель» на святі у мультфільмі «Холодне сердце».
Варто зазначити, що мовні, стилістичні, сценарні та сюжетні кліше не є ні пасхалками, ні відсилками. Наприклад, фраза «треба було вбити тебе, коли була можливість» використовується в кожному п’ятому бойовику.
Чому вони нам так подобаються?
Все дуже просто! Я називаю обидві ці речі атракціоном «Відчуй себе розумним». Справа в тому, що коли ми знаходимо глибинний сенс у простій, або ж у незрозумілій фразі, ми відчуваємо насолоду. З моєї точки зору це відбувається через те, що наш мозог ніби то каже сам собі: «Ти не дарма витратив час на вивчення творуявища, до якого була зроблена відсилка. Більш того, вміння знаходити і розуміти пасхалки робить вас удвічі цікавим співбесідником, адже це означає, що ви дивилися обидва твори => із вами є про що розмовляти.
Іншою причиною є також те, що відсилка робить те, що ви дивитись ніби то більш знайомим. Саме тому багато людей не полюбляє арт-хаус, бо він геть несхожий на усі інші жанри. Просто сам розум людини працює таким чином, що він проявляє більш позитивне відношення до всього, з чим він вже знайомий, адже знає, що воно не несе небезпеки. Поведінку знайомого суб’єкту можна передбачити.
Чи можуть вони нашкодити?
Вам як глядачеві – ні. І навіть більше: як явище, пасхалки і відсилки не тільки несуть за собою жодної шкоди, а й роблять твір більш глибоким та різноманітним. Проте їх засилля в сучасному масовому кіно може негативно вплинути на всю кіноіндустрію. Сьогоденна ситуація породжує деякі питання. Мені починає здаватися, що фільм без відсилок просто не буде зустрінутий так тепло, як фільм із ними. Складається уявлення, що масовому глядачеві потрібні не міцний сценарій та захоплюючий сюжет, а якомога більша кількість відсилок у фільмі.
У 2017 році у світ вийшов фільм «Першому гравцеві приготуватися», що не просто був до країв набитий відсилками, він був створений з них. Буквально кожна секунда фільму кричала про те, скільки проявів поп-культури, чи відомих персонажів в ній знаходиться. І через цю перевантаженість посиланнями основний сюжет, разом з кінематографічністю Стівена Спілберга відходили на другий план. Якщо розглядати цю стрічку з точки зору суто художньої цінності, то ми отримаємо непогану, але все ще сиру історію із очевидними сюжетними і сценарними помилками. Це кіно-полотно і породжує у мене питання: «Чи варто взагалі робити відсилки у фільмах?».
І відповідь на це питання – однозначно так. Тому що, чим більше буде виходити творінь, де відсилки і пасхалки гармонійно вплетені в сюжет, чим більш вишуканими будуть омажі, і чим більш визначними будуть фільми, на які посилаються, тим кращим буде кінематограф, і тим розумнішим глядач.
