«На носі» чергові місцеві вибори і пересічне населення стає поважним електоратом, а взамін отримує цунамі інформації на політичну тематику.
Українці люди такі, що на словах у політиці розуміються краще за самих політиків, а коли приходять на дільницю, то не можуть знайти потрібне прізвище у бюлетені і дуже дивуються довжелезним стендам біографій кандидатів.
Головне розуміння суті політики зводиться до того, що політика – то брудна справа, і якби там не було добре, то туди б не рвалися.
Але варто заглянути за куліси політичної кухні, бо там справді цікаво. Політичні технологи у «великому казані варять ідеї політичної агітації» і роблять усе можливе і неможливе, аби їхні кандидати перемогли. А це, погодьтеся, справа не легка. Спочатку треба зробити так, аби нікому не відома, або дуже вузькому колу знайома особа стала генієм, успішним менеджером прогресивним і що актуально зараз – громадським діячем,а ще краще волонтером.
Із біографії «народився і досі живий» пишуть про моральний авторитет, здобутки у освіті і впевненість у тому, що Україна має бути кращою.
Останні тенденції у промо кандидатів все частіше демонструють вплітання комедійного жанру. Не знаю чому консультанти рекомендують такі крайні методи привернення уваги, але головну роль вони таки виконують. І ця роль полягає в тому, щоб розмити загальну кількість голосів і зробити сам процес кандидування смішним. Хоча це досить небезпечно, бо політика справа тільки у публічній частині смішна, а суть її у тім, аби розприділяти соціальні блага, тобто державний бюджет.
Найкумеднішим прикладом агітації є кандидат Дарт Вейдер – спершу кандидат в президенти України, потім - в мери Києва і Одеси.
Веселі факти біографії: батько - композитор, лауреат премії Ленінського Комсомолу, партійний, мати - манекенниця, працювала в зразково-показовому ательє моди. Блискуче закінчив середню школу з фізико-математичним ухилом. Був призваний до "збройних сил імперії" і т.д.
Кандидат у своїй програмі пропонує "Киянам - сало!" - повернути показники споживання сала на душу населення на рівень 1913 року, знизити вартість делікатесу на 72% вже до 2015 року а також перенести Чорнобиль на 60 км далі від Києва.
Кандидат на пост мера Одеси Дарт Вейдер пропонує переселити всіх тещ Одеси на острів Зміїний, без права листування, націоналізувати Чорне море і стягувати плату за користування одеськими водними ресурсами з Туреччини, Румунії, Болгарії і Росії.
В образі Дарта Вейдера технологи шукають виборців, яких не хвилюють проблеми економіки, освіти, медицини, культури і соціальні проблеми. Їм потрібне сало і Інтернет. Виборець такого інтелекту цілком може повірити і у біографію даного кандидата і в його передвиборчі обіцянки.
Цей жартівливий образ окрім застави для участі в Президентських виборах, витратив 2,5 мільйони гривень. Таку суму було витрачено явно не для радості електорату. А набрав цей персонаж на виборах в мери Києва і Одеси майже 1,7% і 4% відповідно. При цьому обійшовши цілком серйозних людей. Отож – місія виконана, відсотки голосів витрачені.
Більш практичні проте, не менш кумедними є спроби серйозної агітації: на місцеві вибори у 2015 році кандидат на посаду мера Тернополя використовує поліцію для агітації.В одному із супермаркетів м. Тернополя при вході та виході, розміщено рекламний плакат Ігоря Вонса, на якому зазначено: "з 14 жовтня в Тернополі нова поліція", також зображено емблему Національної поліції України. При тому, що створення поліції не має жодного стосунку до партій і кандидатів.
Замовник на своїй агітпродукції не вказав відповідального за друк, що є заборонена законом про вибори.
У Донецькому місті Слов’янську, у 2014 році гумору також не бракувало: в окрузі №47 по місту їздив агітаційний автомобіль з піснями про кандидата, а з колонок звучала пісня на мотив «Буратіно», з агітаційним змістом. Замість імені героя у пісні наспівувалося прізвище кандидата мажоритарника самовисуванця Володимира Буланька.
Один викладач акторської майстерності Дитячої театральної школи мистецтва з Одеси Павло Кішка використав креативно використав своє прізвище. Мовляв, милий котик потрібен кожному. Без нього незатишно.
Пустіть Кішку бродити по парламенту. Студентам обіцяв Wi-Fi, а пенсіонерам – гречку.
За свою маму активно агітувала і співачка Аліна Гросу, над репертуаром якої активно жартували в соціальних мережах.
Кажуть експерти, якщо таксисти сміються – агітація вдалася.
Гуморист-ведучий на НЛО TV і керівник студії "Мамахохотала" Роман Грищук, казав, що йому особисто найбільше подобався борд "Взнала, що внук голосував за регіони – переписала хату на Кота".
Враховуючи те, що до виборів не включать опалення, краще б Кішка поміняв прізвище на Холод. Ось холод точно є в кожному будинку! Тоді б було і смішно, і правдиво...» В теперішніх умовах із такого слогану смішно би не було.
Психоаналітик Аліна Мірошникова каже, що гумор може бути великою маніпулятивною силою. Разом похихотіли (ми над кандидатом, а він над нами) - і вже сприймаємо політика "рідним". І, що важливо, безпечним, не агресивним, так як сміх - стародавній сигнал уникнення конфлікту. Такого можна підпустити і ближче, вирішує наша підсвідомість. Цю фішку дослідив і детально описав німецький пропагандист Геббельс.
До того ж гумор – ознака інтелекту, але це не той гумор і не у всяких ситуаціях він доречний. Насправді політика, то не та сфера у якій виборець має тішитися із кандидата, бо останній у такий спосіб намагається приспати пильність.
Із гумором ситуація безпрограшна, бо кажуть фахівці, що позитивні образи на фоні усіх серйозних гарно запам’ятовуються і знижують рівень критичного мислення. Тут уже не важливо яка політична програма і що обіцяє така людина у політиці. Авторам невдалих жартів виборці співчувають, тому також віддають свої голоси через жаль. Тому, правду казав Макіавеллі, що у політиці усі засоби виправдані, якщо потрібні.
Виборці - будьте пильними!
