З приходом 2010 року до влади В. Януковича розпочався планомірний та системний демонтаж демократичних засад суспільного розвитку. Якщо події 2004 року в новітній історії України прийнято називати Помаранчевою революцією – то з 2010-го можемо говорити про “повзучу контрреволюцію”.
У цьому контексті цікавою є аналогія діяльності Партії регіонів з приходом до влади в 30-х рр. німецьких фашистів, які скориставшись слабкістю демократії у Веймарській республіці, використали її для встановлення тоталітарної диктатури.
Оцінюючи режим Януковича ряд аналогій із німецьким фашизмом (попри антифашистську його риторику) простнжуються надзвичайно виразно. Це тотальне домінування партії в політиці та інших сферах суспільного життя, контроль партії над державним апаратом (т.зв. партія-держава), фюрерський тип партії, пропаганда (на зразок геббельсівської), зрощення з криміналітетом (т.зв. тітушки), опора на люмпен, нетерпимість до демократії, підступність та жорстокість у боротьбі з політичними противниками. Як підсумок – розв’язання війни проти власного народу!
Усе це дає підстави вважати, що події, які відбуваються в Україні протягом останніх трьох місяців, є явищем не спонтанним. Вони мають тривалий та системний характер, а тому потребують серйозного аналізу та комплексного розв’язання.
З огляду на це, думаю, що досвід денацифікації післявоєнної Німеччини та декомунізації країн Східної Європи буде абсолютно придатним для нас. Потсдамська мирна конференція (липень-серпень 1945 р.) і постанова Контрольної ради в Німеччині (жовтень 1945 р.) про проведення денацифікації передбачали: знищення націонал-соціалістичної (фашистської) партії, розпуск усіх нацистських установ, заборона всілякої нацистської діяльності та пропаганди, притягнення до суду осіб, винних у злочинах, усунення нацистів зі всіх державних посад, скасування фашистського законодавства. Подібні заходи були проведені в 90-их роках й в постсоціалістичних країнах Центрально-Східної Європи після падіння там комуністичних режимів.
І якщо певні кроки нинішньою владою в цьому напрямку уже зроблені (скасування т.зв. диктаторських законів) то реалізація усіх інших - ще попереду.
Найближчим часом потрібно:
1. Ратифікувати Римський протокол, що дасть можливість оцінити на міжнародному рівні злочини режиму як злочини проти людяності, які не мають строку давності. Слід залучити міжнародних експертів до їх розслідування та покарати винних.
2. Створити спеціальну парламентську комісію щодо розслідування обставин, які привели до масового вбивства громадян.
3. Уповноважити окремого прокурора й підпорядковану йому слідчу групу, яка займеться розслідуванням злочинної діяльності найвищих посадових осіб держави, винних у репресіях проти мирних громадян України.
4. Організувати спеціальний трибунал для покарання винних у організації масових вбивств, тортур та переслідувань громадян України (Нюрнберг 2).
5. У встановленому законом порядку заборонити Партію регіонів як організацію, що здійснювала антиконституційну та антизаконну діяльність (із забороною права на участь у подальшій політичній діяльності для її нинішніх депутатів та забороною обіймати на визначений строк публічні посади.
6. Розформувати спецпідрозділ “Беркут” як такий, що не виконав покладені на нього завдання й порушив присягу на вірність народу України. На базі Самооборони розпочати формування Національної гвардії.
7. Підпорядкувати міліцію на місцях місцевим органам влади (т.зв. муніципальна міліція).
8. Створити спеціальну комісію (комісії на місцях) для проведення люстрації співробітників правоохоронних органів, СБУ та суддів.
9. Заборонити пропаганду людиноненависницьких поглядів.
Досвід 2004 року, коли порушники закону уникнули відповідальності, яскраво демонструє, що безкарність породжує вседозволеність. Демократія повинна вміти себе захищати! Злочинці та їхні ідейні натхненники мусять відповідати за скоєні злочини! Подібні заходи слід зробити не заради помсти – а заради унеможливлення їх повторення в майбутньому!
