12 лютого 2019 року – четверта річниця підписання Мінських угод.
Другі Мінські угоди – документ, узгоджений на саміті в Мінську 11-12 лютого 2015 року керівниками Німеччини, Франції, України, РФ у форматі «нормандської четвірки» і підписаний контактною групою з представників України, РФ, ОБСЄ і самопроголошених «ЛДНР» із метою деескалації конфлікту на сході України.
Мінські угоди були необхідні Україні для того, щоб припинити активну фазу конфлікту на сході України. Цю функцію вони виконали, проте нині «Мінськ» не працює.
Говорячи про підписання Мінських домовленостей, треба розуміти,, що на той момент потрібно було зупиняти активну фазу військового протистояння на Донбасі.
В України фактично не було Збройних сил і практично не було спеціальних служб. Україна стала перед фактом прямої зовнішньої агресії з боку Російської Федерації. І казати про те, що ми могли би стримати наступ росіян – ні, це була б дурниця. Мінські угоди виконали покладену на них функцію у моменті припинення активної фази протистояння, дали Україні можливість переозброїти ЗСУ, перевести економіку, хоча б мінімально, на військовий лад і провести мобілізаційні заходи.
На той момент Мінські домовленості були необхідні. Але наразі казати про те, що Мінські угоди задовольняють Україну чи є єдиним планом для вирішення ситуації на сході України – ні, вони не працюють.
«Мінськ-2» був нав’язаний під час прямої військової агресії з боку РФ, а тому не може вважатися домовленостями, які були компромісними для обох сторін конфлікту, тим більше, обов"язковими до виконання.
Мінські угоди – це фактично бачення Росії, російський план федералізації України, щоб залишити державу в орбіті військово-політичного впливу Російської Федерації.
Незалежно від того, чи Росія пристане на виконання основних вимог Мінських угод, зокрема і припинення вогню, чи ні, після цього не прописано алгоритму подальших дій, тобто такі домовленості не мають жодної логіки.
Росії потрібен ця війна. І саме цей стан речей, те що зараз відбувається – ні миру, ні війни. Сьогодні це постійна зона напруги, яка не дозволяє Україні рухатися в бік Європи або проводити певні конституційні зміни, реформування економічного, військового, політичного секторів.
Саме тому, Росія і надалі буде затягувати виконання Мінських угод, паралельно торпедуючи і Нормандський формат, і навіть Будапештські угоди.
Позиція Росії по цих трьох форматах є ключовою – якщо вона сказала, що не готова збиратися в Нормандському форматі – він мертвий, якщо Росія відмовляється від Будапештського формату – на ньому так само треба ставити крапку.
«Мінські угоди» теж не є дороговказом і константою для виконання саме українською стороною – це нав’язаний нам план. А угода, нав’язана силою під час прямої військової агресії, не є дійсною.
