У Білорусі протягом останніх двох тижнів тривають масові акції протесту, учасники яких незгодні з офіційними результатами виборів. Обурення частини українського суспільства викликали масові арешти учасників протестів.
Багато запитань з приводу того, як відіб'ється білоруський фактор на переговорах щодо Донбасу. Адже поки не ясно, як будуть у наших сусідів розвиватися події далі.
Наразі з вуст українських офіційних осіб вже прозвучали заяви, що переговорний майданчик поки змінювати не будуть. Незважаючи на неспокійну ситуацію в Білорусі.
Це логічно, адже засідання ТКГ проходить в форматі онлайн-конференцій. Від локації переговорної майданчики в таких обставинах нічого не залежить. І я б рекомендував деяким нашим політикам не розкидатися заявами про необхідність зміни переговорної майданчики.
На мою думку, переговори в Мінську могли б бути використані Україною як важіль для політичного тиску на Білорусь. Адже саме такий переговорний майданчик зробив Лукашенко рукопотиснутим на Заході.
Але якщо ми зараз будемо наполягати на відмові від Мінська як від місця проведення переговорів, це буде сприйнято керівництвом Білорусі як недружній крок з боку України. І дозволить нашим сусідам ще більш похитнутися в "братні обійми" РФ.
В інтерв'ю телеканалу "Україна 24", Президент України Володимир Зеленський вже заявив, що не бачить підстав для зміни майданчика переговорів у межах Тристоронньої контактної групи (ТКГ) щодо ситуації на Донбасі. "Я вважаю, що від майданчика зараз, чи від міста, чи місця це не залежить зовсім. Залежить тільки від людей, які залучені до ТКГ. Тому я думаю, що дуже рано говорити про зміну міста. І я вважаю, що неправильно особливо зараз це робити", – зазначив Президент.
Зазначу, що наразі основне питання - підготовка зустрічі 28 серпня політичних радників глав держав НФ. І тут родзинка - якщо заступник голови Адміністрації президента РФ Дмитро Козак братиме участь в цій зустрічі, то можемо говорити, що" Мінськ" не вичерпав себе. Якщо ж 28-го Козака не буде, то, як мені здається, подальші переговори втрачають сенс.
У питанні обміну утримуваними особами варто очікувати якісного прориву. Якщо Москва, а за нею і підконтрольні їй самопроголошені "республіки" заявлять про неможливість обміну, це буде сигналом про торпедування домовленостей. Обмін - фактично єдиний пункт, який хоч якось виконується. І його невиконання ставить під сумнів деескалацію конфлікту: нові КПВВ, місця розведення і розмінування.
Поки все вказує на те, що бойовики готові відкрити восени КПВВ в районі Щастя і Золотого. Не випадково вони зігнали туди важку техніку і зараз форсовано будують нові пункти пропуску. Це наочно демонструє, що рішення про відкриття цих КПВВ фактично погоджено.
Подальше припинення вогню - це війна нервів і війна політики. Якщо РФ дасть привід української делегації звинуватити опонентів у недотриманні режиму тиші, то Київ поставить питання про неможливість імплементації політичної частини мінських домовленостей. Тому на передові позицій окупантів зараз виведені, в основному, російські військові . Саме вони стежать за фактичним дотриманням режиму тиші з боку учасників НЗФ. Адже Кремлю важливо продавити імплементацію в українське законодавство формули Штайнмайера і особливо статусу Донбасу.
Позиція Росії на переговорах у Мінську залишається незмінною: виконання Україною мінських угод – проведення виборів в ОРДЛО на умовах Кремля, надання особливого статусу цим територіям. Тобто федералізація нашої держави. Також виконання зобов’язань, взятих під час нормандської зустрічі в 2019 році.
Утім, на мою думку, поки Україна не заявить, що міські угоди втратили свою чинність, це не міждержавний договір, то збройний конфлікт не завершити.
Д. Снєгирьов
